УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА

УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА (псевд – Николай з Николаєва, Наум, Дротарь та ін.; 07.12.1811, м. Миколаїв, тепер Львівської обл. – 03.11.1885, м. Сучава, тепер Румунія) – письменник, громадський діяч, священик.

Походив із родини бурмістра. Навчався в Миколаєві (початкова школа) та у Львові (гімназія, університет і духовна семінарія). Друкуватися почав 1836 р. (вірш “Сльоза на гробі М. Гарасевича”, писаний народною мовою). Після конфіскації владою “Русалки Дністрової” замовк як літератор до 1846 р. Священик у селах Львівщини. “Один із перших будителів нашого народного духу” (І. Франко), він був організатором і душею “Собору руських учених” (Львів, 1848). Обстоював тут єднання й відродження галицьких і наддніпрянських українців (вірш “До “Зорі Галицької”), Виступав оборонцем української культури (“Руська думка” та ін.). Як поет-романтик культивував історичні (“Похід Русі на Царгород”, “Ужас на Русі”), “відфольклорні” (“Проклятство матері”), любовні та соціально-побутові мотиви народного буття (“Рекрутка” та ін.), писав сонети, послання, пісенну лірику, байки й казки тощо. Вірші “Верховинець” і “Піснь опришків” стали народними піснями, музику до першого створив М. Лисенко. Белетристика письменника охоплює повісті “Старий Сфрем”, “Месть верховинця”, “Страсний четвер”, нарис “Ніч на Бережаві”, надруковані в “Галичо-руському віснику” (був редактором часопису) та в “Зорі Галицькій”. У прозі привертає увагу колоритність відтворення життя благородних горян (“повістка з правдивого случаю” “Месть верховинця”),

З 1861 р. – посол до крайового сейму. Обтяжений клопотами про десятьох дітей, останнє двадцятиріччя як письменник не прогресував. Багато зробив для мешканців гірського села Славське як пастир. Сивим патріархом благословив шлях у літературу молодої О. Кобилянської.

Літ.: Письменники Західної України 30 – 50-х років XIX ст. К, 1965.

В. Погребенник




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА