УРОКУ ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ № 1. ДИВОВСВІТ ПРИРОДИ АНДРІЯ ПОЛІЩУКА – Вступ. Усна народна творчість
Мета: ознайомити учнів з поезіями А. Поліщука, у яких зображені рослини – символи, пізнати дивосвіт української природи; розвивати вміння сприймати природу через поетичне слово; виховувати любов до природи, до рідної батьківської домівки, доброту, чуйність.
Обладнання: виставка книг А. Поліщука, виставка українських вишивок із зображенням калини.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІI. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Учитель української літератур. Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна природа рідного краю.
Природа і Вітчизна – невіддільні. У кожного з нас залишився в серці куточок, де минуло дитинство: зелена левада або луки з пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір або тінистий гай з суничними галявинами, широке поле, де так легко і солодко дихати, стежинка, обіч якої ростуть волошки і маки, і по якій, здається, не йдеш, а летиш, наче птах…
(Звучить мелодія Штрауса “Казки Віденського лісу”.)
Учитель українознавства. Україна. Скажеш одне слово, і в уяві обов’язково вимальовуються тополі, калина в лузі, а там – верба край долини. Майже в усіх народів є улюблені дерева – символи. У канадців – клен, в японців – вишня, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина.
Калина біля хати – ознака оселі українця. Існує гарний звичай. Коли почали будувати хату, калину садили біля застільного вікна, як символ надійного життєвого благополуччя і статку. А восени, вставляючи подвійні вікна, між шибками клали пучки червоних грон. У найлютіші морози і хурделицю вони живили теплом і красою оселі.
Рубінові плоди калини, за народними уявленнями, здавна символізували мужність людей, які проливали кров за рідну землю в боротьбі з ворогом. Про це складено багато легенд.
(Учні-літературознавці знайомлять із легендами про калину).
1- й учень. Було це дуже давно. Налетіли на нашу землю турки і греки. Головного їхнього воєводу-грека було поранено отруйною стрілою. Тому, хто його вилікує, пообіцяли нагороду, яку сам собі побажає. Але ніхто не міг. Тоді прийшла в табір дівчина в убогій одежі, але дуже красива. Звали її Пелагея. Вона пообіцяла вилікувати грека, але взамін він мусить поклястися, що більше не прийде на нашу землю. Так і сталося. Воєвода забрав її у Грецію, і була вона там царівною трав. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: “Твоїм іменем, сестро, назву цю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона в наймальовничіших куточках, над чистими струмками, у гаях. Коли вона цвіте, то соловейко прославляє її красу, а восени на ній – дивні кетяги ягід, ніби налиті кров’ю нашої землі”. Ті ягоди звуться калиною.
2- й учень. В легенді “Дівочий ліс” мужня дівчина Маринка завела турків-бусурман у хащі. Там вони і загинули. За це султантурок стяв Маринці голову. І де крівця упала – калиною стала.
Учитель української літератури. Калина є уособленням дівочої краси. Її оспівували в піснях. Калина – це пам’ять про матір: “Мамина калина росте біля хати – сюди прилітає зозуля кувати”. Тому сьогодні, дорогі діти, як ви вже зрозуміли, ми поговоримо про дивосвіт природи, про наші українські дерева-символи. Не зрадив традиції маминої калини і наш земляк, поет Андрій Поліщук. Адже своєю піснею “Мамине намисто” він повертає нас, дорослих, у дитинство, а вас спонукає замислитися про майбутнє. Спробуймо разом відтворити це почуття піснею.
(Учитель запрошує всіх присутніх виконати пісню на слова А. Поліщука “Мамина калина”)
МАМИНА КАЛИНА
Посадила калину
Люба ненька моя.
Посадила калину
Біля мого вікна.
Щоб співала калина
Свої диво пісні,
І мене чарувала
В ясні ночі і дні.
Приспів:
А калина червона,
То як доля моя…
Зацвіла рясно-рясно,
А ягід все нема..
Проводжала калина,
У дорогу мене.
І матуся казала:
“Нехай зло обмине”.
А калина зоріла
Білим цвітом услід,
Не барися, козаче,
Повернись до ягід.
Приспів:
Чекала калина
Мене наче сина.
І цвітом вкривалась,
Як та заметіль…
А мама у серці
Для мене тримала,
Пучечок червоних,
Червоних ягід.
Учитель біології. Росте калина по тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах, росте по всій Україні. Садять її і біля хат. Калина належить до відділу Покритонасінних рослин, до класу Дводольних родини Розові. Вона має прямостоячі дерев’янисті стебла, які утворюють кущ. Коренева система в неї стрижнева. Листки складні, утворені листковими пластинками. Квітки зібрані в суцвіття китицю. Плід – кістянка.
Зацвітає навесні білим цвітом, а ягоди достигають пізньої осені. Навіть коли вже випаде сніг, вони ще виграють на гілках яскравими вогниками.
Калина – харчова, лікарська, медоносна рослина. З неї готують варення, повидло, компоти, киселі, мармелад, пастилу, начинку для цукерок, муси, приправи для м’ясних страв. Не було в народній медицині помітніших ліків від застуди, ніж калиновий чай. Свіжі ягоди з медом і водою вживають при кашлі, серцевих захворюваннях, для регулювання травлення, тиску крові.
Соком калини очищали обличчя, щоб рум’янилось, а квітами прикрашали коси. Гарна та цілюща ця рослина, шанована в народі.
Та чомусь її росте зараз мало побіля наших хат. Тож, діти, відродимо давній народний звичай: садити калину біля кожної хати. Нехай вона приносить у наш дім лише радість і щастя.
Учитель української літератури. Калина – символ рідної землі, отчого краю, батькової хати. У розлуці з цими неоціненними вартостями ми тужимо, згадуємо калину. І вона співпереживає разом із нами. Калина – той символ, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї, це символ безсмертя, невіддільний від життя.
З давніх-давен український народ опоетизував кущ калини, оспівав його в піснях. А яких саме?
(Учні називають пісні про калину)
Щиро оспівана калина і в творах українських письменників. Писали про неї С. Васильченко, М. Стельмах, Леся Українка, П. Тичина, М. Рильський, Т. Шевченко, І. Франко.
(Учениця читає вірш І. Франка “Червона калино, чого в лузі гнешся”)
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому.
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю.
Червоні ягідки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
Учитель українознавства. Цілющим деревом є також верба. Верба – одне з найулюбленіших у народі дерев. Здавна вона супроводжує людські поселення. Верби над ставом – традиційна прикмета українського села. Люди давно помітили: де ростуть верби, там чисті джерела, бо верба – природний фільтр усіляких домішок. У лісі воду для життя брали також під вербою. Де копали колодязі, на дно клали вербову дощечку. Древні слов’яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога Сонця – Ярила, що дав людям вогонь.
Не міг не згадати про вербу й А. Поліщук. Саме з розквітом верби він порівнює дорослішання доньки.
(Учень читає напам’ять вірш “Татове джерельце”.)
ТАТОВЕ ДЖЕРЕЛЬЦЕ
Викопав джерельце
Тато у садочку,
І сказав, всміхнувшись,
Виростай-но, дочко.
Умивайся ранком
З джерела водою,
Розквітай пишненько,
Як верба весною.
Приспів:
Татове джерельце
Хай же не міліє,
Татове джерельце
Донечці надія.
Розквітала дочка
В татовім садочку,
Як джерельну воду,
Несла свою вроду.
Виросла дівчина,
Гарна, мов калина,
Татові на радість,
Людям на любов.
Приспів.
Хто дочки немає,
Долю обкрадає…
Серденько на старість
В смутку залишає.
Викопай джерельце,
У свому садочку,
І пізнаєш щастя,
Виростивши дочку.
Тиждень перед Великоднем називають вербним або вербовим, а під час богослужіння освячується верба.
А чому саме верба? Хто знає?
(Учень розповідає біблійну легенду)
За шість днів до Великодня, за християнським ученням, Ісус Христос зі своїми учнями йшов до Єрусалиму. Дорогою його гучно вітали, ламали пальмові віти і кидали до ніг. Вербна або квітна неділя на Русі відзначилася з Х століття. Наші пращури ламали вербу, думаючи, що лоза має магічну силу відганяти всяку нечисть, оздоровлювати тварин. Освячені гілки розвішували в хаті, хліві, щоб нечисть не чіплялась. Освячену в церкві вербу несуть додому і б’ють нею хатніх, промовляючи:
Не я б’ю, верба б’є,
Віднині за тиждень
Буде Великдень.
Будь веселий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.
Верба – символ родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару під час весілля.
Учитель біології. Пам’ятайте, діти, що відвар вербової кори вживають при грипі, вірусних інфекціях, ревматизмі та інших хворобах.
Учитель української літератури. Верба – символ України. Не міг з нею розлучитись і Великий Кобзар, привіз вербову гілку на заслання, з якої розрослося велике дерево, яке згодом почали називати вербою Тараса. Тому не дивно, що його перу належать слова:
І досі бачу під горою
Між вербами та над водою
Біленьку хаточку…
Народне прислів’я говорить: “Без верби й калини немає України”. Адже верба – дерево, миле й дороге серцю українця, тісно пов’язане з його життям і побутом. Вона символізує щасливе сімейне життя, охороняє людей і житло від злих духів і пожеж.
Народ уважає вербу вісницею і радісним символом весни. Вона найпершою серед інших дерев одягається в ніжно-зелене вбрання і найпізніше прощається з жовтим листям. Найбільш приваблива в період цвітіння. Із верби в давнину робили бандури, сопілки. ЇЇ використовували для виготовлення меблів, будівництві, в медицині.
Одним із типових дерев, які ростуть в Україні, є тополя.
2. Виступ “Юних природолюбів”
(Учням заздалегідь слід було підготувати розповідь про тополю.)
Тополя в Україні – символ жіночої долі, незрадливого та на жаль, нещасливого кохання.
Латинська назва тополі означає “народ”, тобто “народне дерево”. Тополі – чемпіони за швидкістю росту. За рік живець довжиною 30-35 сантиметрів перетворюється на дерево висотою 2-3 метри.
Усі види тополь відіграють екологічну роль. Вона не боїться диму вихлопних газів, хімічних сполук, тому добре почувається себе на узбіччях доріг, на території промислових підприємств. Її листя поглинає вуглекислий газ, нейтралізує шкідливі хімічні речовини, а виділяє кисень.
Тополю використовують у будівництві, з її деревини отримують винний спирт, штучну шовкову тканину, пластмаси, папір.
Значну роль вона відіграє і як джерело лікарських речовин, що мають протизапальні, болезаспокійливі, антимікробні властивості.
Учитель української літератури. Тополя оспівана в поезії Шевченка. А на прекрасні слова А. Поліщука “Тополі” молодий талант Тальнівщини Віта Ніколенко написала чудову музику.
(Звучить мелодія пісні “Тополі”, а учень читає напам’ять)
ТОПОЛІ
Садили дівчата тополі у полі,
Просили дівчата щастя у долі.
Просили й благали, кожна для себе,
Просили у сонця, благали у неба.
Обіймали дівчата тополі у полі,
Мовби горнулись кожна до долі.
Горнулися серцем, горнулись душею,
Ділилися з вітром журбою своєю.
Приспів:
Доля не тополя,
В полі не знайдеш.
Долю не обманеш,
І не обженеш.
Не гни свою долю,
Як вітер тополю.
Підеш у світ босим
По голому полю.
Зростали тополі у чистому полі,
Злітали до неба дівочої долі.
Злітали у думах, у мріях, серцях,
Верталися сумом в дівочих очах.
Гомоніли тополі листям у полі,
Просили й для себе гарної долі.
Хотіли буяти, рости і кохати,
І горя ніколи в любові не знати.
(Учитель звертає увагу учнів на дошку, де записані прислів’я та приказки про вербу)
1. Де верба, там і вода. 2. Гнучка, як лоза. 3. Зігнувся, як верба над водою. 4. Така правда, як на вербі груша. 5. Верба, як трава, ти її покосиш, а вона знову виросте. 6. Де не пройде, золоті верби ростуть. 7. Високий як лоза, дурний, як коза. 8. Де срібліє вербиця, там здоров’я водиться. 9. Добра, як з курки молока, а з верби петрушки. (Учениця просить слова і загадує всім присутнім загадки)
1) Серед лісу-лісу червоне плаття висить. (Калина)
2) Сидить когут над водою з червоною бородою. (Калина)
IV. ПІДСУМОК УРОКУ
V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Написати твір-роздум “З чого починається любов до отчого краю”. За бажанням – скласти вірш про калину, вербу або тополю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)