Урок виразного читання. Виразне читання байок Леоніда Глібова
Мета: вдосконалити вміння учнів виразно читати, передаючи настрій змісту байок та застосовуючи знання з теорії літератури; осмислено сприймати ідейно-художнє спрямування твору; сконцентрувати увагу на виразності читання у ролях; розвивати творчі здібності школярів, культуру зв’язного мовлення, артистизм, пам’ять, увагу, емоційність сприйняття художнього слова, спостережливість; виховувати почуття любові до творів художньої літератури, її героїв; пошани до творчості Л. Глібова, його надбань; прищеплювати естетичні смаки, інтерес до результатів власної праці.
Тип уроку: урок узагальнення і систематизація знань.
Обладнання: картки з теоретичними відомостями про виразне читання, портрет Л. Глібова, бібліотечка творів байкаря, ілюстрації до творів, аудіозаписи байок Л. Глібова.
Слово є найконкретнішим
Виразником
Людської думки.
К. Станіславський
Байка є одним із засобів
Пізнання життєвих стосунків,
Характеру людини, одним
Словом, усього, що стосується
Морального боку життя.
О. Потебня
ХІД УРОКУ
I. Організація початку уроку.
Привітання, перевірка стану готовності учнів до уроку.
II. Повідомлення теми, мети, завдань уроку та мотивація учіння.
1. “Методика одного речення”.
Учні зачитують і коментують зміст епіграфів уроку.
2. Учні записують тему уроку в зошити.
III. Відтворення й узагальнення понять і засвоєння відповідної системи знань.
1. Повторення відомостей про складові виразного читання.
1.1. Пригадайте, що впливає на якість виразного читання.
(Інтонація, паузи, логічні наголоси).
1.2. Повторення партитурних знаків.
Реєстр основних партитурних знаків:
_____ пряма лінія під словом – позначення логічного наголосу
/ коротка пауза
// середня пауза
/// довга пауза
↑ підвищення тону
→ рівний тон
↓ зниження тону
_ _ _ пунктир під словом – позначення уповільнення вимови
∩ лігатура вгорі між словами – для зв’язки слів, вимовлених на одному диханні
{ } фігурні дужки вказують на зміну адресата
“” лапки – служать для позначення іронічного відтінку.
1.3. Опрацювання “Пам’ятки декламатора” і пам’ятки “Як навчитися виразно читати віршові твори”.
Пам’ятка “Як навчитися виразно читати віршові твори”
1. Вдумливо прочитай вірш.
2. З’ясуй лексичне значення не зрозумілих тобі слів.
3. За змістом та ідеєю твору визнач настрій, з яким читатимеш твір.
4. У кожному рядку визнач (підкресли олівцем) слово, на яке падає логічний наголос (слово, яке слід інтонаційно голосом виокремити, бо воно найвагоміше в рядку чи реченні).
5. Познач олівцем паузи.
6. Ліворуч від кожного рядка постав стрілку, що передає тон читання.
7. Прочитай кілька разів вірш з дотриманням вимог усіх позначок.
8. Читаючи вірш, уявляй картини, які виникають, і запам’ятовуй їх послідовність.
9. Вивчивши вірш напам’ять, виразно прочитай його своїм близьким і з’ясуй, що б вони побажали тобі для кращого прочитання твору. Врахуй їхні побажання.
Пам’ятка декламатора
1. До читання напам’ять повтори про себе текст вірша.
2. Перед тим як декламувати, займи зручну й правильну позу (стань рівно, розправ плечі, набери потрібну кількість повітря). Для впевненості на початку читання можеш дивитися періодично на двох – трьох учнів, з якими товаришуєш (щоб відразу не знітитися), а згодом, оволодівши ситуацією, слід розсіювати свою увагу по всьому класу.
3. Назви автора й твір, який читатимеш.
4. Читання вірша можеш супроводжувати жестами, проте рухи рук мають бути стриманими, не втомлювати й відволікати слухача.
5. Не поспішай під час читання, набирай повітря рівними частинами під час пауз.
6. Декламуючи, уявляй картини, які озвучуєш, і з відповідним темпом і настроєм передавай їх.
7. Не варто занадто голосно читати вірш, оскільки майстерність у читанні художнього твору визначається передусім темпом, інтонацією, дотриманням пауз, настроєм, а також мімікою, жестами та ін.
1.4. Артикуляційна гімнастика (див. урок № 17).
2. Підготовка до виразного читання байок.
2.1. Інтелектуальна розминка.
– Що називають байкою?
– Назвіть її основні ознаки.
– Що таке мораль? З якою метою байкарі використовують її, де її місце у творі?
2.2. Слово вчителя.
Байку виконують в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачів, але уже не від імені автора, а від власного.
Виконавець байки буде банальним, коли силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів збоку. Однак виконавець – не байдужий спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця елементів імітації, тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа.
3. Опрацювання виразного читання байки Л. Глібова “Щука”.
Бесіда за змістом байки “Щука”.
– Від чийого імені ведеться оповідь у байці? (Головною дійовою особою виступає оповідач.)
– Яким настроєм пройнята уся розповідь? (Уся розповідь пройнята гострим дотепним гумором, іронією, іноді сарказмом, в якому виявляється виразне ставлення байкаря до персонажів твору.)
– Визначте головну думку байки “Щука” (“Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать”.)
– Яка головна мета читання твору? (Засудити хабарництво, здирництво, підступність, хитрість. Де є хабарництво, там існує несправедливість, лицемірство, неправда. Саме проти таких людських вад і спрямована байка “Щука”.)
Матеріал для вчителя
Л. Глібов починає байку сенсаційною новиною, від якої читець дістає задоволення, одночасно обурюючись діями Щуки:
На Щуку хтось бумагу в суд подав,
Що буцімто вона такеє виробляла,
Що у ставу ніхто життя не мав,
Того заїла в смерть, другого обідрала.
І нарешті головне, що хочеться повідомити слухачам з величезною радістю:
Піймали Щуку молодці Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча й чуби мокренькі стали.
Оповідач разом з іншими ніби поспішає до місця події, спостерігає за всім і передає слухачам, як же розгорталася далі подія. Але, повідомляючи це, він тонко іронізує над ситуацією, судцями. До речі, вже самими назвами дійових осіб автор викликає сміх:
На той раз суддями були Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Пікапа Та два стареньких Цапа, –
Усе народ, як бачите, такий Добрячий та плохий.
Такі судді неспроможні були щось придумати.
Учні міркують про це так: судді спочатку навіть розгубилися від того, що їм треба вирішувати серйозну справу. Але тут автор недаремно вводить нову дійову особу – Лисицю (“За стряпчого, як завсігди годиться, була приставлена Лисиця.”), і ми відчуваємо, що всі чекають розв’язки. Оповідач на хвилинку відривається від спостереження за подією і тут же ділиться новою чуткою, яка щойно пройшла між присутніми:
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле – то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких.
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!) –
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Читець все-таки радіє разом з усіма, що злодюга не викрутилася і їй “буде по заслузі”. Та ось увагу знову привертає суд, і оповідач примушує аудиторію повернутися до події. Говорячи про суддів, учні зрозуміють, що, говорячи про суддів, мають виразити відверту, злу іронію їхнім “думанням”. Адже вони думали не про те, як би суворіше покарати Щуку, а як цю справу розв’язати швидше.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти,
Кінців не можна поховать…
В останніх двох рядках юні читці передають торжество, радість: адже справедливість перемогла, оскільки судді прийняли суворе рішення, бо не могли нічого придумати, таким уже явним було грабіжництво Щуки.
Не довго думали – рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли.
Та ось у справу втручається Лисиця. Що її примушує? Очевидно, чутки, що вона брала хабарі від Щуки, справедливі. Байкар показує нам її як “поборника правди”, прихильницю найсуворішого покарання. Оскільки читець був свідком, він говорить про це з деякою хитрістю (мовляв, прислухайтесь, чим все це закінчилося), але не грає Лисицю, а передає лише її інтонації:
– Дозвольте і мені, панове, річ держать, –
Тут обізвалася Лисиця. –
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити,
У річці вражу Щуку утопити!
На хвилинку настає пауза, це дає можливість слухачам вдуматися в суть пропозиції хитрої Лисиці і чекати, що ж буде далі, а суддям обмислити “геніальну” ідею стряпчого. Вони з радістю прийняли її:
“Розумна річ!” – всі зачали гукать.
Знову пауза. Оповідач ніби хоче зафіксувати увагу на тому, як же все скінчилось. Одночасно він передає злий докір, сміх в останніх фразах, в яких, по суті, міститься мораль:
Послухали Лисичку
І Щуку кинули – у річку.
У байці поволі розповідається про події, які насправді відбулися. Але інтонація в тій частині, де вступає в розмову Лисиця, набирає динамічності. Це пояснюється і “пристрасністю” виступу Лисиці, і напруженням ситуації, несподіваною пропозицією.
4. Слухання аудіозапису взірцевого читання байки “Щука”.
Учитель. Як ви вважаєте, чи досягнуто виразністю мети читання?
5. Виразне читання учнями байки “Щука”.
IV. Узагальнення та систематизація знань.
Виразне читання байки “Жаба і Віл” за ролями. Робота у групах.
Учитель. Узагальнивши відомості про виразне читання байок, підготуйте у групах читання байки “Жаба і Віл” за ролями.
V. Підбиття підсумків уроку.
1. Усна рефлексія.
На уроці я…
► дізнався…
► зрозумів…
► навчився…
► найбільші труднощі відчув…
► не вмів, а тепер умію…
► На наступному уроці я хочу…
2. Оцінювання роботи учнів на уроці.
VI. Повідомлення домашнього завдання.
1. Обсяг домашнього завдання для обов’язкового виконання: Підготувати виразне читання байки “Муха і Бджола”.
2. Обсяг домашнього завдання для виконання за бажанням:
– Для учнів високого рівня навченості: скласти власну байку;
– Для учнів достатнього рівня навченості: виконати “наскельний малюнок” (зобразити один предмет, який би символізував вивчені байки Л. Глібова).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)