Участь у романтичному русі – Віхи життя, віхи творчості – Фредерік Стендаль 1783 – 1842
Як уже зазначалося, Стендаль був активним учасником романтичного руху й борцем за створення “нового мистецтва” у Франції. Відомий критик Ш. де Сент-Бев назвав його “гусаром романтизму”, маючи на увазі те, що в тогочасній воєнній тактиці гусарські полки були передовими загонами війська, які зав’язували бої. Сам митець, як і його молодший друг та однодумець П. Меріме, вважав себе “справжнім романтиком”. На це дійсно були підстави, адже обидва письменники дотримувалися у своїй творчості деяких принципів романтизму.
Подробиці. Так, переконаність Стендаля в тому, що предметом мистецтва сучасності має бути духовне й емоційне життя людини, вписується в загальну стратегію романтизму, який сконцентрував мистецьку увагу на внутрішньому світі особистості, відкрив “суб’єктивну людину” в її глибині, складності й неоднозначності. Ці тенденції, притаманні також творчості Стендаля, найбільш повно й інтенсивно втілилися в його вершинних романах “Червоне і чорне” та “Пармський монастир”. Іншим принципово важливим аспектом естетико-художньої програми письменника, що вводить її в загальне річище романтизму, є надання переваги вираженню над зображенням, що в широкому розумінні означало відхід від “наслідувальних” художніх систем попередніх епох.
Знайомство Стендаля з романтизмом відбулося в перший італійський період його життя і творчості (1814-1821), коли він самовизначився як митець. В Італії письменник спілкується з молодими італійськими романтиками і повідомляє друзям, що “в Мілані відбувається запекла боротьба між романтиками й класиками… Я – шалений романтик, тобто я за Шекспіра й проти Расіна, за Байрона й проти Буало”. Варто зазначити, що італійський романтизм виявився особливо близьким Стендалю і справив на його творчість значний вплив.
Повернувшись до Франції 1821 р., Стендаль активно включається в літературну боротьбу. У 1823 і 1825 рр. він видає двома брошурами літературний маніфест “Расін і Шекспір”, у якому піддає беззастережній критиці класицизм і виступає палким поборником романтизму. Щоправда, у поняття “романтизм” Стендаль вкладав зміст, який в істотних моментах не збігався з загальноприйнятим у французьких романтиків. Письменник називав його, як це прийнято в італійців і англійців, “романтицизмом”, щоб відмежувати від консервативних містичних течій, поширених у французькому романтизмі. Романтизм для Стендаля – це передусім мистецтво сучасності, що виражає її зміст і дух, тимчасом як класицизм – це мистецтво минулого, “маркізів XVII ст. у розшитих камзолах”. “Романтизм, – пише він, – це мистецтво давати народам такі літературні твори, які при сучасному стані їхніх звичаїв та вірувань можуть принести їм найбільшу насолоду. Класицизм, навпаки, пропонує їм літературу, яка приносила найбільшу насолоду їхнім прадідам” .
Щоб бути романтиком, твердив Стендаль, треба бути сміливим, власне, треба бути новатором, відкривати нові шляхи в мистецтві, вміти ризикувати, знаходити нові засоби й форми висловлення – на відміну від обережного класициста, котрий ні на крок не відступає від непорушних правил і авторитетних настанов. Письменник рішуче заперечував існування незмінних для всіх часів і народів ідеалів та взірців мистецтва, тобто його позачасових канонів, заявляючи, що “існує стільки ідеалів прекрасного, скільки різних форм носа і різних характерів”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)