У світі образів Боттічеллі
З Флоренцією пов’язана творчість чудового художника Алессандро Філіпепі Боттічеллі (1445-1510), який працював поруч з іншими найбільшими майстрами італійського Відродження. Він народився у Флоренції в сім’ї дубильника шкіри. Їхній будинок стояв поруч з церквою Санта-Марія Новела, і Сандро часто приходив туди, подовгу розглядаючи фрески Мазаччо. Він любив бродити по вулицях Флоренції, уважно вивчаючи прекрасні статуї Донателло, парадні фасади соборів і палаців. Мріючи про мистецтво живопису, він осягав душу рідного міста…
Свій шлях у мистецтві Боттічеллі починав з сюжетів Святого Письма. Картина “Поклоніння волхвів”, виконана на замовлення церкви Санта-Марія Новела, принесла популярність і славу починаючому художникові. Згодом він не раз звертався до біблійних сюжетів і образів, в яких знаходив ідеали для наслідування і черпав натхнення.
Одне з кращих творінь Боттічеллі – картина “Благовіщення”. Вона була замовлена в якості вівтарного образу для капели одній з церков Флоренції. Крізь розсунуті стулки вікна небесний посланник архангел Гавриїл проникає в кімнату Діви Марії. Чудесні крила продовжують тріпотіти, ще не встигнувши скластися, але сам він вже щось палко говорить їй. Поява архангела настільки несподівано, що Марія намагається врятуватися втечею. У той же час її тендітні руки з лагідної готовністю тягнуться назустріч віснику. Смиренне вираз обличчя, покірно схилена голова красномовно свідчать про згоду прийняти Благу звістку.
У картині вражають динамічність композиції, багатство і милозвучність колориту. Вихреобразное, стрімкий рух досягається за допомогою різких драпіровок одягу, чітких контурів рів персонажів. Яскраво-червоний колір підлоги, одягу небесного посланника і Марії контрастний блакитно-безтурботному пейзажу і холодним, сірим тонам віконного отвору. Подібна колірна гамма була покликана підкреслити високу натхненність відбувається, посилити драматичну експресію твору.
Одне з найглибших і приголомшливих творів Боттічеллі – картина “П’єта” (“Оплакування Христа”). У цьому, за словами історика мистецтва Б. Р. Віппера, “застиглому орнаменті відчаю і скорботи” Боттічеллі постає вже зрілим майстром. Головний мотив, який об’єднує композицію, – співчуття, що охопило живих свідків страти Христа. Буквально на всьому, що відобразив тут художник, лежить відбиток безвихідного розпачу, крик людської душі. У стрімких ритмах ліній, в навмисній вертикальної витягнутості композиції підкреслено сум’яття кожної фігури. Повільно сповзає з материнських колін неживе тіло Христа. Його мертвотний відтінок і болісний вигин на складках траурного плаща втратила свідомість Марії особливо виразні і драматичні. Скільки людського болю і ніжності в склонившейся до ніг мертвого Христа Марії Магдалини! Полон глибоких душевних переживань жест Йосипа Аримафейського з терновим вінцем і цвяхами від розп’яття в руках.
Контрасти червоного і чорного кольорів особливо емоційні й співзвучні переживань учасників трагедії. У червоному кольорі символічно виражена вся сила відчаю, в чорному – безнадія і глибина страждання. Глуха кам’яна стіна з чорним отвором ще більше підсилює могильний морок і холод смерті.
Значне місце у творчості Боттічеллі займають твори, присвячені античної міфології. Особливо відомі його прославлені шедеври “Весна” і “Народження Венери”. Нерідко в уяві художника герої античних легенд асоціювалися з сучасною історичною епохою.
В історію світового живопису Боттічеллі увійшов і як блискучий майстер портрета, що відобразив вигляд своїх сучасників. Кращі твори цього жанру – “Портрет Джуліано Медічі”, “Портрет молодої жінки” (імовірно Симонетта Веспуччі), “Портрет юнака”. “Портрет чоловіка” з медаллю з профілем Козімо Медічі – одна з найдосконаліших робіт Боттічеллі. Художник відмовляється від прийнятого в епоху Раннього Відродження профільного погрудного портрета на нейтральному тлі. Спокійний пейзаж за спиною чоловіка співзвучний образу, він надає йому особливу значущість і велич. Природа ніби вторить почуттів і настроїв людини. Порізані береги віддаленій річки чітко повторюють обриси фігури портретованого.
Безсумнівно, головне завдання художник бачив у зображенні духовного життя людини, її глибокої психологічної характеристиці. У цьому портреті йому вдалося повною мірою досягти поставленої мети. Красиве виразне обличчя молодої людини звернено до глядача. Воно привертає багатством внутрішнього життя, аристократично стриманим спокоєм і емоційною напруженістю. Зосереджений, гордий і твердий погляд, звернений до глядача, свідчить про рішучий і вольовому характері. Вперше стільки уваги приділено зображенню гнучких і сильних рук, що стискають медаль з профілем Козімо Медічі. Це своєрідна сюжетна кульмінація портрета, її головний смисловий центр. Портрет будується на світлотіньових контрастах. Обличчя юнака відтінений густою шапкою темних кучерявого волосся, які в свою чергу обрамляє ніжний світлий фон річки і неба. Зіставлення червоного і чорного кольорів, їх явний контраст з блакитним спокійним пейзажем підсилюють загальне враження від портрета.
Боттічеллі прожив нелегке, повну випробувань життя. У другій половині XV ст. багато що змінилося у Флоренції: від республіканського ладу залишилися лише спогади, героїка, громадянський пафос і мужня простота мистецтва першої половини століття пішли в минуле. Боттічеллі став художником цього перехідного періоду. Величезну симпатію художника викликали пристрасні проповіді ченця Савонароли (1452- 1498), який викривав тиранію Лоренцо Медічі і закликав повернутися до демократичних порядків і аскетизму Середньовіччя. Коли Савонаролу вели на вогнище, Боттічеллі ніс у вогонь свої картини… Це була його особиста драма. Потрапивши в число опальних художників, він помер 1510 р Триста років ніхто не згадував про його існування. І все ж цього чудового художнику не судилося забуття.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)