У пошуках десяти – ТИМУР ЛИТОВЧЕНКО
У пошуках десяти
(дiалог високим штилем)
– Ну, i що ж саме можеш ти сказати на захист цього Мiста?
– Правду. Одну тiльки правду, Пане.
– Звiсно, що не брехню… То кажи. Сидiв пiд храмом?
– Так, Пане, при самiсiнькому входi. Лiворуч.
– I що, подавали тобi?
– Еге ж, подавали. Тiльки перший думав при цьому: “Йой! П’ятак сам в руки лiзе – але я пошукаю в гаманцi, там мусять бути також копiєчки. П’ятак уп’ятеро бiльший за копiйку, отже уп’ятеро цiннiший i потрiбнiший для мене – тож краще iще пошукатиму…”
– Ну, а другий?
– Другий подумав: “Ось передi мною зайшов до храму сусiда, кинув цьому глитаєвi гривеник – а я кину пiвтину! Нехай усi бачать, що я уп’ятеро кращий вiд мого сусiди!”
– Так-так, зрозумiло… А третiй?
– А третiй, мiй Пане, подумав: “Ось сидить жебрак. Дам я йому сьогоднi грошi – а завтра вiн помре, отже милостиня моя пропаде! Тому краще я вiднесу її до церкви та вкину в копилку – церква стоятиме i завтра, й пiслязавтра, i через рiк. Тодi всi бачитимуть, що я витрачаю грошi дуже розумно i нiчого не марную”.
* * *
…I де, в якому мiстi вiн чув таки думки?..
* * *
– Отакої! Ну, а що ж четвертий?!
– А четвертий, Пане мiй, думав як перший, а п’ятий – як другий, а шостий, як третiй… Тобто всi наступнi вважали так само, як хтось iз попередникiв.
– I нiхто не мав рацiї! О-о-о, який жах… Але скажи Менi, будь ласка, чи хтось взагалi думав iнакше?
– Так, Пане. Останнiй дав менi одразу десятку i сказав: “Ось тобi – тiльки забирайся звiдси: надто в тебе вигляд огидний! Коли буду вертати опiсля сповiдi, боюся, що розчаруюсь у життi ще бiльше. А в мене бiзнес, партнери, сiм’я, коханка…”
– О-о-о, люди, люди… I ти пiшов?
– Авжеж, Пане.
– Але чому?! Ти мусив терпiти до останнього!..
– Бо той чоловiк дав по червiнцю двом iншим глитаям, що також сидiли бiля входу, один з них поцупив грошi в товариша, той помiтив, почалася бiйка… Я зрозумiв, що нiчого цiкавого тут не станеться. I пiшов.
* * *
…То де ж, в якому мiстi такi люди?..
* * *
– Ну, все зрозумiло. Iз цим Мiстом треба…
– Нi, Пане, зачекайте!
– Навiщо?
– Зрештою, одну Людину я все ж знайшов!
– Овва! I хто ж це був?
– Коли я пiсля церкви пiшов на смiтник i почав копирсатися в контейнерах, якась жiночка саме виносила недоїдки. Так от, несподiвано вона пiдiйшла до мене, дiстала з кишенi п’ятiрку i сказала: “Ось, це вам, дiдусю!” Пам’ятаючи, що звелiли менi Ви, Пане, я почав вiдмовлятися, та вона наполягала: “Не можу бачити, як ви порпаєтеся у смiтнику! Краще купiть собi попоїсти”.
– I зрештою ти прийняв милостиню?
– Ну, що було робити… Прийняв.
– Дай-но сюди… Що таке?! Купюра зовсiм новенька… I що, вона одразу дала саме цю?
– Так, Пане.
– Не шукала якусь iншу, пожмакану й подерту, яка бiльше пасує глитаєвi?
– В жодному разi! Отже, бодай одну Людину в цьому Мiстi я таки знайшов!
– Але ж лише одну…
– Я шукатиму далi, аж поки не знайду десятеро! I тодi Ви, Господе мiй, помилуєте Мiсто…
– Авраам теж просив колись за десятьох праведникiв – проте не знайшлося стiлькох у Содомi.
– Але я знайду…
– Ти певен?
– Сподiваюся!
– Ну гаразд, шукай… Авраам врятувався, i Лот врятувався…
* * *
I янгол пiшов вiд Бога шукати в Мiстi ще дев’ятеро праведникiв. Вiн шукає й досi. Але що це за Мiсто?! Хто може сказати, що це – не його рiдне Мiсто? Не ваше Мiсто…
Нiч на 12 жовтня 2002 р.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)