Твори з життя інтелігенції – Літературний процес 2-ї половини ХТХ століття. І. Нечуй-Левицький
Творчість І. Нечуя-Левицького припала на час, коли під впливом М. Драгоманова культивувався соціалізм та інтернаціоналізм, який повинен був швидко знищити національні відмінності та створити космополітів-гібридів, інтелігентів, які б для вищого світу були росіянами, “русскими”, а для “домашнего обихода”, для мужиків – українцями. Таку ідею письменник вважав аморальною, тому його перехід від селянської тематики до творів на теми з життя інтелігенції був цілком закономірним. На його думку, інтелігенція повинна була стати силою, яка виведе український народ із темряви. У багатьох повістях та в романі “Хмари” І. Нечуй-Левицький показав наслідки русифікації серед народу, що в 70-90-ті роки стали хронічною хворобою українського суспільства. Такими були повісті “Причепа”, “Над Чорним морем”, “Старосвітські батюшки та матушки”, “На гастролях у Микитянах” та інші.
Трагічними долями героїв повісті “Причепа” – українців закінчується їхнє бажання наперекір здоровому глузду, почуттю власної національної і людської гідності дружити з представниками інших національностей, підлаштовуючись, асимілюючись у родинних стосунках з ними в чужу культуру, готовність кинути себе під ноги тим, хто дивиться на них із погордою і зневагою. Історія старосвітських родин православного священика о. Хведора та чесного міщанина Лемішки розкриває наслідки культивованого самодержавством комплексу меншовартості серед українців, позбавлених почуття поваги до себе. Устами мудрого священика автор дає українцям слушну пораду: не лестити, не запобігати ласки перед панами-приятелями, а йти в житті власною стежкою, шанувати себе і свої звичаї.
У повісті “Над Чорним морем” І. Нечуй-Левицький розповідає про особисте життя і стосунки з молодими чоловіками двох кишенівських подруг Сані Навроцької і Надежди Мурашкової – передових дівчат свого часу, які мріють про корисну для народу справу. Вони спілкуються із шахраєм Селабросом, порядним вчителем Комашком, вчителем Фесенком – лицемірним і хитрим молодиком та іншими. Поза зовнішнім сюжетом автор торкається низки суспільних і політичних проблем. Багато уваги він приділяє космополітизмові як філософії національної безликості, що означало: бути громадянином всесвіту, нічого не робити для свого народу, не мати конкретної батьківщини. Виразником авторської думки в повісті є вчитель Комашко, який вважає космополітизм явищем непотрібним і шкідливим, а єдиним шляхом для українців Є, на його думку, націоналізм, що повинен грунтуватися на гуманних, просвітницьких принципах, поєднуватись із прогресом і свободою. Головні герої повісті намагаються вирішити такі питання: “яка роль літератури в суспільному розвитку?”, “яка різниця між космополітизмом і націоналізмом?”, “яка шкода для нації від втрати зв’язку між народом та інтелігенцією?”.
Особливої уваги заслуговує роман “Хмари” – один із ранніх творів письменника, над яким він працював і пізніше, впродовж майже сорока років. Повертаючись до твору, автор щоразу вносив чимало змін, які стосувалися змісту. Йому також доводилося зважати й на цензуру, яка не раз вилучала з тексту місця, де в негативному плані було змальовано церкву, духівництво, русифікаторську
Політику царського уряду, де були гострі висловлювання про національне питання. У 1900 році твір було заборонено із формулюванням: “Ввиду множества подобного рода тенденциозных выходок и общего украинофильского направления повести цензор не признает возможным дозволить ее к печати”.
Назва твору “Чорні хмари” (у першому варіанті) глибоко символічна. Образ хмар зустрічається в тексті кілька разів і розкриває ідею твору: національний гніт, утиски мови, русифікація народу немов чорні хмари окутали Україну. Хто, коли і як розжене їх, звідки поллється світло на рідний край?
У центрі уваги автора – побут, свідомість, виховання та освіти українського інтелігента, його культурні плани щодо власного народу. Головні проблеми роману такі:
– русифікація урядом української молоді засобами освіти, способом перемішування студентів-українців зі студентами-росіянами, посилаючи одних у Сибір, Кострому та інші глибинні місця, а інших направляючи на навчання в Київ і в усьому їм сприяючи (приклад – кар’єра Степана Воздвиженського);
– освіта й доля дівчат з інтелігентних родин, їх виховання в приватних інститутах та плекання в них спотворених ідеалів про сім’ю, справжню дружбу (Ольга Дашкович і Катерина Воздвиженська в пансіоні мадам Турман);
– пошуки кращими представниками інтелігенції шляхів до народу та способів йому допомогти (переконання молодого Радюка в ефективності науки і просвіти);
– утиски українського слова і проявів національної свідомості.
Особлива увага письменника зосереджена на постатях студентів-приятелів – українця Дашковича і росіянина Воздвиженського, яких автор постійно зіставляє і на духовному, і на побутовому рівнях: ставлення до науки, освіти та релігії; охайність і порядок; погляди на роль жінки в суспільстві й родині та межі її інтересів тощо. Проте навіть симпатизуючи чепурному, працьовитому, демократичному Дашковичу, письменник показує, що він марно прожив своє життя, бо його любов до народу обмежилась тільки співчуттям, його благородні поривання не розвинулись у конкретну програму, а так і лишилися фантазіями. Представником нового покоління інтелігенції є Радюк, переконання якого вже мають вигляд чітких завдань, які повинна виконати інтелігенція:
– залучення до справи національного відродження інших націй шляхом пошуків згоди з питань проблем інородців;
– відкриття недільних шкіл для народу;
– заснування історичних музеїв та вивчення народної творчості;
– закладення народного театру;
– видання дешевих науково-популярних книжок – “метеликів” для народу тощо.
Показова в романі і постать красуні Ольги Дашкович, яка теж могла б стати корисною народові, якби не виховання в пансіоні, де їй прищепили почуття зневаги до свого народу, його культури, спотворені уявлення про родину (пріоритет посад, еполетів), завищену самооцінку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)