√ Влучно назвав Максим Горький “бардом національного відродження” представника символізму Олександра Олеся (справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба, 5 грудня 1878 р., Крига, Сумщина – 22 липня 1944 р., Прага, Чехія) – прозаїка, поета і драматурга.
√ Серед основних творів варто назвати збірки “З журбою радість обнялась”, “Княжа Україна”, драматичну поему “Ніч на полонині”, драматичний етюд “По дорозі в Казку”.
! Становлення Олександра Кандиби як поета відбувається в час революційного піднесення визвольного руху. У поемі “На зелених горах”, яка з’явилася у 1915 р. після поїздки Гуцульщиною, добре видно асоціацію “краіни див” з вільним духом українського народу.
! О. Олесь зробив внесок в українську мариністичну поезію віршами “Мов келих срібного вина”, “Італійська ніч підкралась”, “В долині тихий сон летить”.
! Емігрантське життя і туга за рідним краєм передані у віршах збірок “Чужиною” (1919), “Кому повім печаль мою” (1931):
“Душа розірвана, як рана…”.
! Багато творів було написано Олександром Олесем для дітей: “Ялинка”, “Поєдинок”, “Рак-рибалка”, “Вовченя”, “Іменини”, поеми “Грицеві курчата”, “Водяничок”; драми-казки, інсценізації за українськими народними казками.
– Ліричний твір “Чари ночі” (1904, збірка “З журбою радість обнялась”) за жанром – романс, який згодом став популярною піснею, належить до інтимної (любовної) лірики (написаний ямбом, римування перехресне).
√ Мотив поезії – захоплення красою кохання і красою життя.
Ідея – заклик насолоджуватися красою життя, любити його, цінувати кожну його мить.
√ Засоби художнього увиразнення:
– обрамлення, паралелізми (“людина – природа”);
– антоніми: “Сміються, плачуть солов’ї…”;
– контраст: “Гори! – життя єдина мить, / Для смерті ж – вічність ціла…”;
– метафори: “тут ллються пахощі густі, там гнуться верби п’яні”, “солов’ї… б’ють піснями в груди”;
– персоніфікація образу весни як символу краси, оновлення: “весна іде назустріч нам”, “весна бенкет справляє”.
– Ліричний вірш “О слово рідне! Орле скутий!..” (1909, збірка “Будь мечем моїм…”, патріотична лірика, написаний ямбом, римування кільцеве) за жанром – медитація, своєрідне осмислення ролі рідного слова і митця в долі народу.
√ У вірші “промацується” пульсація потужного патріотичного почуття, турбота про долю рідного слова, “чужинцям кинутого на сміх”.
√ Композиція: три частини, що працюють як теза, антитеза і синтез.
√ Засоби художнього увиразнення:
– риторичні вигуки і звертання;
– емоційно насичені пейзажні порівняння;
– метафоричні епітети: співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра;
– міфологічно-біблійні символи: меч – символ войовничої грані українського слова; сонце – символ миролюбної, творчої властивості мови; судні дощі;
– анафора: “О слово рідне!” – увиразнює композиційну єдність і змістову наповненість;
– наскрізна антитеза: розгортання сюжету.
! У вірші поет висловлює творче кредо. “О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! / Вгорі спинись, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ними…”.
Твори на вільну тему