Творчість Софокла

У творчості Софокла є ряд протиріч. Він проповідує традиційну релігію Аполлона, говорить про необхідність виконання божественних законів (“Антігона”) і разом з тим визнає вільну волю людини (“Цар Едіп”). Неповне дозвіл отримала проблема поєднання особистих спонукань і державних інтересів (“Філоктет”).

Софокл висловлює у своїй творчості погляди афінської демократії епохи розквіту. Як талановитий художник він не може не заперечувати істотних сторін своєї переломною епохи катастрофи демократичних ідеалів. Звідси в його творах звучать постійні скарги на нестійкість життя, мінливість щастя. Вони є лейтмотивом його трагедій.

Софокл, продовжувач Есхіла, вносить в грецьку драму ряд нововведень. Кожна трагедія являє в його творчості закінчене ціле, так як поета хвилює доля окремої людини, а не цілого роду. Інтерес до особистості викликав введення в драму третього актора, а це дало можливість надати діалогу велику жвавість, глибше розкрити характер діючої особи.

Герої творчості Софокла – сильні натури, які не знають, за винятком Неоптолема, коливань. Вони більш індивідуалізовані, ніж в Есхіла, і тому більш життєві. В описі героїв Софокл використовує прийом контрастного протиставлення, що дозволяє підкреслити головну рису їх характеру: героїчна Антігона і слабка Ісмена, сильна Електра і нерішуча Хрісофеміда, гуманний Одіссей і деспотичні Атріди. Софокла привертають благородні характери, які виражають ідеали афінської демократії. Він сам казав, що створює людей такими, “якими вони повинні бути” (Аристотель. “Поетика”, 25).

Хор у творчості Софокла в порівнянні з Есхілом не грає першої ролі. Пісні хору висловлюють колективна думка громадян, зазвичай збігається з думкою автора. Греки знаходили в цих піснях “чарівну слабкість і велич”. Хорові партії посилювали емоційність, патетику трагедій і викликали у глядачів почуття страху та співчуття до героя і надавали то очищаючу дію, про який говорив Аристотель.

Аристотель в “Поетиці” звертає особливу увагу на композицію трагедій Софокла. Він підкреслює в ній впізнавання з перипетією – перехід від незнання до знання, пов’язаний з поворотом до несподіваного. Цим прийомом Софокл у своїй творчості майстерно користується.

Цілеспрямованість, напруженість дії призводять трагедію Софокла до логічної розв’язки “по необхідності”. У всіх дійшли до нас трагедіях (за винятком однієї з останніх – “Філоктет”) немає втручання богів – розв’язки, звичайної в Евріпіда. У IV ст. до н. е. трагедії Софокла увійшли в постійний репертуар Діонісій. На честь Софокла був поставлений пам’ятник в афінському театрі. Для нащадків він залишився творцем зразковою класичної трагедії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Творчість Софокла