Творча постать М. Кропивницького – Драматургія І. Карпенка-Карого і М. Кропивницького
Про значення для українського театру постаті й творчості Марка Кропивницького написав у своїх театрознавчих працях Микола Вороний, який кілька років був актором у складійого трупи і вважав М. Кропивницького своїм вчителем. Родом М. Кропивницький із Херсонщини (сучасна Кіровоградщина). Освіти вищої не здобув, хоча успішно
Навчався в Бобринецькому училищі і робив спробу здобути юридичну освіту в Київському університеті. Мав показну зовнішність, чудовий голос, володів іноземними мовами, грав на багатьох музичних інструментах. Для творчої людини, яка з 14 років організовувала аматорські спектаклі і брала участь у діяльності місцевого театрального гуртка, канцелярська служба в 60-х роках у Бобринці та Єлисаветграді була серйозним випробуванням. Батько М. Кропивницького був рішучим противником театральних симпатій сина. І тому лише в 31-річному віці, вже після смерті батька, Кропивницький дебютував в Одесі в російському професійному театрі у ролі Стецька (“Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка). Успіх дебютанта був величезний і його відразу ж сприйняли як досвідченого артиста. З того часу він виступав у різних трупах (Петербург, Харків, Галичина). Емським указом 1876 року була призупинена його діяльність як українського актора: “Воспретить также различные сценические представления и чтения на малорусском наречии, а равно и печатанье на таковом же текстов к музыкальным нотам”. Через таку заборону М. Кропивницький п’ять років грав лише в російських п’єсах і тільки в 1881 році зумів виклопотати в міністра внутрішніх справ дозвіл на кілька українських вистав і створив першу професійну трупу акторів (І. Карпенко – Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька та інші). Ця трупа, за словами І. Франка, скрізь “робила фурор” на сценах театрів Москви, Петербурга та інших міст. За спогадами російського драматурга О. Островського, глядач “лавиною сунув в Український театр, де показувалось мужицьке життя”. Напружена праця актора і режисера М. Кропивницького тривала до останніх днів його життя, незважаючи на особисті проблеми, розпад та утворення труп тощо, хоча офіційно він відійшов від керівництва в кінці 80-х років, бо почав втрачати слух. Поблизу Харкова він купив хутір Затишок, де займався садівництвом. Разом зі Старицьким він був одним із засновників Українського театрального товариства, брав участь у відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. Маючи 70 років, їздив на гастролі, зокрема виступав востаннє в Одесі, де на одній із вистав уже не міг грати. Повертаючись до Харкова, драматург помер у дорозі від серцевого нападу в квітні 1910 року.
Талант М. Кропивницького справді багатогранний. Крім того, він виконував ролі драматичні й комедійні, був відомий і як композитор, виконавець: написав кілька відомих романсів (“Де ти бродиш, моя доле”, “Соловейко”, “Удовиця”, “За сонцем хмаронька пливе”), здійснював музичне оформлення спектаклів.
У творчому доробку М. Кропивницького – драматурга – понад чотири десятки п’єс. Першою була драма “Микита Старостенко, або Не зчуєшся, як лихо спобіжить” (яку пізніше переробив і назвав “Дай серцеві волю, заведе в неволю”). Це також інсценізації і переробки (“Невольник” за Шевченком, “Вій” за Гоголем, “Енеїда” за Котляревським тощо), а особливо оригінальні твори: “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж Павук”, “Де зерно, там і полова” (у пізнішій редакції – “Дві сім’ї”), “Конон Блискавиченко”, “Супротивні течії”, “Чумазий”, “Олеся”, “По ревізії” та інші. Як драматург М. Кропивницький розвинув соціально загострену побутову драму, в якій торкався важливих проблем суспільства: жіночої недолі, рекрутчини, появи в українському селі новітнього хижацтва, легковажного ставлення ліберальної панської молоді до просвіти народу тощо.
Одна із найвідоміших драм М. Кропивницького – “Глитай, або ж Павук”, головною постаттю якої є глитай Йосип Бичок, який, немов павук, обснував своїми позиками і процентами все село. Цей ласкавий, ввічливий лицемір постійно має на устах Бога, але скрізь чинить кривду і зло: споює багатого селянина, щоб купити за безцінь його воли; розлучає молоде подружжя, щоб взяти за коханку вродливу жінку, яку ставить у безвихідь, а потім доводить її до божевілля і смерті тощо. Тип Бичка – новий для драматургії М. Кропивницького. Це мужик-пан: хитрий, безжалісний лицемір. Люди скаржаться, що під його гнітом їм стало ще гірше, ніж дуло за кріпацтва: “То все панові кланявся, а тепер мушу кланятись постолові. Спершу жиди тільки нас обдирали, а тепер вже й хрещені люди почали грабувати”.
Сюжет драми “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” нагадує історію із драми М. Старицького “Не судилось” Головна проблема твору – драматичні стосунки панича Бориса і дочки колишнього кріпака Оксани. Між ними – соціальна прірва, і Оксана це розуміє, але не може стримати свої почуття і вірить обіцянкам коханого одружитись із нею. Панич, обіцяючи Оксані шлюб, цілком щирий, але батьки його ще не збожеволіли і не збираються потурати синові, тому вони тиснуть на нього і погрожують позбавити спадщини. Борис вагається: іти за покликом серця чи послухати батьків. У нього є друг Горнов – інтелігентний, порядний дворянин, прихильник ідеї просвіти народу, який уболіває за долю кохання Оксани і Бориса. Під його впливом панич повертається до коханої, але запізно: зневажена і скривджена сільськими парубками, вона помирає. Автор наголошує, що гра в прихильність до народу, імітація просвітництва коштує життя людині.
У відомій п’єсі М. Кропивницького “Дай серцеві волю, заведе в неволю” також наявні вияви мелодраматизму. У ній є любовний трикутник, а дівчина Одарка в ньому чекає бідного, роботящого, порядного Семена і відкидає кохання багатого негідника Микити, пояснюючи свій вибір так: “…Ти багатий дукар, а він бідний – і за те я його люблю. Ти спритний і надто балакучий, а він тихий – і за те я його люблю. У тебе щоразу сміх та глум на умі, а в нього праця – і за те я його люблю.”. Свого Семена вона любить за те, що він добрий, непитущий, працьовитий, шанує батька і допомагає братам і сестрам. За спробу убивства суперника в коханні Микита потрапляє на каторгу, згодом під арештом як втікача його приводять у рідне село, і його колишня кохана Оксана з чоловіком Семеном приймають Микиту в хаті, вітають, забувши давні кривди. Проте Микита не може пробачити молодій сім’ї за те, що вони щасливі, а він втратив майно, батьків, свободу. Вночі він хоче убити Семена сокирою, але його вражають Семенові слова, сказані уві сні: “Братом мені будеш.”. Від душевних мук, боротьби добра і зла в серці Микита помирає.
Критика відзначила певну співвіднесеність персонажів п’єси (молодого в час написання) драматурга з образами “Наталки Полтавки” І. Котляревського, але в загальній інтонації п’єс відчувається істотна різниця. П’єса І. Котляревського, написана з позицій просвітительства, попри всі складнощі в житті героїв, світла й життєрадісна; М. Кропивницький, створюючи першу драму в дусі побутового романтизму, загострює конфлікт, наповнює його сильними і лихими пристрастями, густими темними фарбами малює образ лиходія. Підкреслена мелодраматичність окремих сцен та образів викликала навіть критичну оцінку І. Франка. Ймовірно, що саме ця (або подібна до неї) драма була об’єктом іронії В. Винниченка, який у знаковому оповіданні “Антрепреньор Гаркун-Задунайський” передає зміст драми “Люте серце, або ж Чотири смерті разом”, яка є пародією на твір М. Кропивницького: “Любляться собі, бачите, двоє пренепорочних, страшенно добродійних коханців, Маруся (…) та Грицько. Любляться вони вірно, чесно, живуть душа в душу, ось-ось мають побратися, коли ж. не можна! Не дозволяє драма! Бо й справді-таки: що б то була за українська драма, якби кожному дозволялося женитися. Марусю любить ще Гаврило (…). Цей Гаврило. Та ви знаєте, який це Гаврило, його в кожній українській драмі можна бачити. Злий, єхидний, поганий, гидкий. Але Грицько ревнує Марусю до його і раз на вечорницях убиває Гаврила. Зараз же приходить урядник і забирає Грицька на Сахалін. Але він у четвертій дії тікає звідтіль і приходить до Марусі. А Маруся вже вийшла заміж за Максима. Грицько, відома річ, сердиться і вбиває Максима, а коли Маруся хоче оступитись за його, то й її. Тут знову приходить урядник і І, ІІ і ІІІ чоловіки і хочуть забрать знову Грицька на Сахалін, але він з реготом випиває отрути і, дригаючи ногами, умирає біля Марусі. Урядник з чоловіками стають на коліна й моляться Богу. Цим кінчається драма”.
Потрібно не забувати, однак, що М. Кропивницький як драматург змушений був зважати певною мірою на смаки глядача, його естетичні уявлення. Тому раннім творам справді був притаманний мелодраматизм (перебільшена увага до почуттів, сльозливість). Здебільшого це спостерігалось у трактуванні образів позитивних героїв. Частині творів драматурга властиве широке використання елементів етнографізму, рис народнопоетичної творчості (іноді перебільшене), що було важливою прикметою драматургії того часу. Конфлікт твору, що є двигуном дії, у М. Кропивницького, хоча й не завжди, має соціальне забарвлення. На другому плані у творах дуже показовими є образи моральних покручів – пристосуванців – лакеїв, покоївок, які зневажають свого брата-мужика і гнуться перед панством.
Висновки. Окреслюючи дві існуючі театральні системи і розмежовуючи їх у часі, критик Яків Мамонтов відзначав: “Ясно вже було на початку 90-х років, що романтично-побутова театральна система оджила свій час. Їх місце заступила система реалістично-побутового театру на чолі з драматургом І. Тобілевичем. Театр братів Тобілевичів, а потім театр М. Садовського були виразниками цього переходу від побутового романтизму до побутового реалізму”. Цим пояснюється і поступове розходження між М. Кропивницьким і братами Тобілевичами. Перший залишився цілком і повністю в рамках старої системи, хоча й боляче відчував її присмерк, навіть виродження піж пером бездарних авторів, а особливо антрепренерів, які ставили український театр з обов’язковим хором і гопаком мало не на один рівень із цирком. І. Тобілевич представляв новий театр. І все ж романтична школа в кращих її виявах багато дала для розвитку українського театру, здобутки її були відчутні і в ХХ столітті.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)