Твір_міркування “Самотність людини”
Історично так склалося, що представники роду людського з давніх часів всі робили спільно. Разом легше було вижити, добувати їжу, ростити дітей. Кожне нове покоління переймало знання і вміння у своїх батьків, і це було запорукою прогресу і еволюції людей. Людство спочатку зародилося як соціум.
Кілька тисячоліть тому вигнання з племені вважалося вищою мірою покарання, в ту пору самотність прирікало людини на неминучу загибель. Тоді позбутися спілкування з такими ж, як ти було страшно з практичної точки зору.
Сьогодні, в століття технічного прогресу, актуальний зовсім інший погляд на тему самотності. Тепер в господарської діяльності здебільшого людина може обійтися без допомоги родичів, замість них допоможуть машини. Відпала необхідність бути разом?
Сьогодні самотність більше розглядається як психологічний феномен, а не певні матеріальні умови. Бути самотнім можна працюючи у величезній будівлі, гуляючи по багатолюдних вулицях і спілкуючись з величезною кількістю людей щодня. Так відбувається, якщо немає емоційного єднання з оточуючими.
Більшість людей прагне оточити себе близькими і коханими, тими, з ким можна розділити хороше і погане, хто допоможе прийняти правильне рішення в тій чи іншій ситуації, протягне руку допомоги в скрутну хвилину. Але існує й інший клас особистостей. Це ті, хто цурається людей, живому спілкуванню воліє опосередковане – наприклад, через Інтернет – цілком і повністю сконцентрований в собі самому. Таких людей називають соціофобії, їхнє ставлення до оточуючих, на думку більшості, ненормально. В окремих випадках таким людям потрібна допомога фахівців.
Самотні люди по-різному сприймають таке своє становище. Для одних це мука, як боляче наприклад бачити сумний погляд старих, забутих своїми дітьми і втратили близьких. А хтось, навпаки, в самоті знаходить щастя, розцінює самотність як можливість для творчої, діяльності.
По-моєму, людина повинна контактувати з оточуючими рівно в такій кількості, яке потрібно для його самореалізації. Саме такий стан речей – запорука благополуччя.
Варіант 2
Самотність – сумна картина. Що видається вам, коли ви замислюєтеся про це поняття? Людина, яка втратила своїх близьких, відлюдник в темній келії, монарх або правитель, приречений на самотність своїм керівним становищем, іноземець в чужій країні або все людство перед лицем безкрайньому всесвіту? Чи завжди ми можемо розпізнати самотність або часом воно ховається під маскою бурхливого спілкування?
Сьогодні кожна людина володіє комп’ютером і вміє користуватися перевагами інтернету. Здавалося б, весь світ пов’язаний узами цілодобового спілкування. На віртуальних просторах народжується дружба, створюються колективи, розгортаються романи і, найголовніше, люди не відчувають себе самотніми.
Так чи все райдужно? Чи справді по той бік екрану знаходиться один, розуміюча людина? Привабливість спілкування в соціальних мережах, його головна рушійна сила, полягає в тому, що люди можуть постати публіці в своєму ідеальному вигляді. Це гідність віртуального спілкування, але це ж і пастка. Більше не потрібно змінюватися, рухатися вперед, працювати над своїм зовнішнім виглядом і характером. Все вирішується в один клік. По суті, ми показуємо оточуючим не самих себе, а своє відображення в уявному дзеркалі. Біда в тому, що ми теж дивимося лише на відображення. Ми стаємо заручниками таких формальних проявів симпатії, як горезвісні лайки і смайли. Зростаюче число передплатників і популярність відредагованих фотографій або постів зміцнює нашу самооцінку. Але якщо поглянути з боку ми побачимо сумну картину: весь цей діалог насправді ведуть двоє – чоловік і його комп’ютер, людина і машина.
Занурившись в соціальні мережі і ігноруючи реальність з її недосконалими, але живими людьми, доброю чи поганою погодою, забавними подіями і сумними подіями, люди виявляються, самі того не підозрюючи, глибоко самотніми. Не потрібно підміняти своє життя ілюзіями, виходьте під дощ, сніг або сонце, і заводите реальних друзів!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)