Твір “Зимова природа”

На зимові канікули ми з батьками на машині поїхали в гості до нашої двоюрідної бабусі. Це тітка мого батька. У неї немає своїх дітей і онуків, вона самотня. Тому вона з нетерпінням чекає, коли ми до неї приїдемо. А приїжджаємо ми два рази в рік – влітку і взимку.

Дорога наша пролягала повз зимового лісу. Величезні сосни закуталися в снігові шуби. Тронь гілку – і тебе обіллє таким “сніжним душем”, що мало не здасться. Будеш весь в снігу: і шапка, і шубка, і особа. Ще й в чоботи наб’ється, потім довго доведеться витрушувати.

Ми вийшли з машини на узбіччя і пройшлися трохи по лісовій доріжці. Тут проїжджає лісник на машині, тому сніг трохи втоптана. Було тихо і сонячно, хоча по небу ходили свинцеві снігові хмари. Не чути голосів птахів або звірів. Напевно, птиці передчувають снігопад і поховалися. А так хотілося побачити і почути синичок з жовтою грудкою, ошатних повненьких снігурів! Адже це ті пташки, що не відлітають взимку на південь, не прагнуть в теплі краї.

Ми проїхали ще трохи і зупинилися біля березового гаю. На білих красивих стовбурах беріз застиг срібний іній. Він виблискував в променях сонця. У мене склалося враження, що ми потрапили в чарівне царство ельфів, казковий ліс.

Птахи повідомили нам правильно: скоро свинцеві хмари затягнули небо зовсім. І почався снігопад.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір “Зимова природа”