Твір “Єдність людини і природи”
М. М. Пришвін є одним з неординарних письменників, чия творчість обчислюється безліччю оповідань, повістей, а також “географічних нарисів”, що оповідають про природу. У центрі цих творів стоїть людина, що має неспокійну, відкриту і сміливу душу, це людина думаючий і вміє цінувати життя і природу.
З любові до людини народилася щира любов письменника до природи. Даній темі присвячена казка-бувальщина автора “Комора сонця”.
Твір починається зі казкового опису того чудесного світу, в якому живуть діти. Це село біля Блудова болота, недалеко від міста Переяславль-Залеського. У цьому світі взаємопов’язано все живе. Опис місцевості – тло, на якому з’являються два персонажі – Настя і Митраша.
З теплою любов’ю і ніжністю описує автор їх образи: Настя схожа на золоту курочку на високих ніжках. Її волосся відливають золотом, особа прикрашено великими веснянками, немов золотими монетами. Митраши у селі називають “мужичком в мішечку”, він маленький, але щільний.
Діти були сиротами, їм дісталося селянське господарство батьків: пятістенним хата, телушка Дочка, корова Зорька, порося Хрін і золотий півень Петя. Діти дбали про своє господарство. На Насті лежали жіночі домашні справи, вранці він виганяла улюблене стадо “з лозинкою в руці”, топила піч, чистила картоплю, готувала обід. Її клопоти по будинку тривали до самої ночі. Митраша відповідав за чоловіче господарство та громадські справи. “Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи”. Жили діти дружно, невідомі були їм ні прикрості, ні біди.
Вирішили вони одного разу піти за журавлиною в ліс. Ця корисна і кисла ягода росте в місцевих болотах влітку, але збирати її йдуть пізньої осені. Недалеко від Блудова болота є місце – палестинка, усипане журавлиною. Настя і Митраша йдуть до лісу, взявши найнеобхідніше. У Насті в кошику – хліб, картопля, пляшка молока. У Митраши – сокиру, двоствольна “тулка” і сумка з компасом. Навіщо Мітраше компас? У лісі адже всі жителі села орієнтуються за сонцем, але “газди в мішечку” добре пам’ятаються слова батька про те, що сонце в лісі може закрите хмарами, ось тоді стане “ця стрілка тобі добрей матері”.
Настя і Митраша пройшли половину шляху і сіли відпочити. У природі було тихо, і діти тожи були тихі. Про Блудовом болоті розповідали, що більше двохсот років тому вітер-сівач закинув дві насінини: сосни і ялини. Обидва вони лягли в одну ямку поруч з великим плоским каменем. І ростуть з тих пір сосна і ялина поруч. Ці дерева іноді качає вітер. І стогнуть ялина і сосна на всі Будово болото, ніби живі істоти.
Відпочивши, діти пустилися в шлях далі. Але “широка болотяна стежка розходилася вилкою”.
Митраша упирається і відправляється по слабенькою стежці, а Настя йде по щільною. Несподівано налітає вітер, сосна і ялина, стогнуть по черзі, немов підтримуючи суперечка дітей. Іноді стогін дерев нагадував плач втраченого в ліс дитини. Від цих звуків навіть вовк покидав своє лігво.
Казка-бувальщина “Комора сонця”, як будь-яка казка, має щасливий кінець. Упертість призвело Митраши на Будово болото. У боротьбі зі стихією хлопчикові допоміг собака Травичка. Настя ж, захоплена збором ягід, забула на деякий час про брата, вона вже ледве переставляла свою корзину, брудна і мокра.
До вечора діти зустрілися, вони зустрілися в лісі і продовжили свій шлях разом подібно до того, як ялина і сосна живуть на Блудовом болоті ось уже двісті років.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)