ТВІР НА ВІЛЬНУ ТЕМУ – ОКСАНА СЕНАТОВИЧ
НЛО НЛО
НЛО
Чи то блюдцем чи діжею
Пролітало над землею
Над гаями пролітало
І тарілка не тарілка
І макітра не макітра
Словом НЛО
О-йо-йой!
В Зеленгаї зсув по фазі,
Зміни в просторі і часі.
Чорний дрізд застряв на фразі:
– Я наразі,
Я наразі…
Що “наразі”- не сказав.
Засміялись дрозденята:
– Що за манія у тата
Повторяти, говорити
Щось одне по сто разів?!
Ось і маємо вже: діти
Розумніші від батьків.
2
У дроздихи що не день –
Як не кашель, то мігрень.
Мусить йти до дятла. Дятел
Дасть пілюлю, хай гірку,
Допоможе їй…
– Ку-ку!
Дятел в школі вихователь,
Пугач лікарем тепер! –
Закукукали зозулі,-
Ми медсестрами, а пугач
Лікар-ФІТОтерапевт,
Тра-ва-ми він лі-ку-ку-є,
А пілюль не практикує.
Нині зранку він – ку-ку!-
Полетів ген за ріку
До трьох сосен на Поділля
Поназбирувати зілля.
Розкричалася дроздиха:
– З вами тут доскочиш лиха,
Навіть людської пілюлі
Не допросишся в зозулі,
Щоб ковтнути перед сном…
Вдома голову дроздиха
Обв’язала рушником.
3
В школі змін, а змін, а змін
Ворон,
Що собі не ворог,
Був директором лісгоспу,
А тепер у школі він –
Просто з мосту –
І завгосп, і завуч, і
Викладає фізкультуру,
Дбає про мускулатуру.
Повним ходом йде
Виховання – від вмивання,
Обтирання і вдягання –
Через самопочування
Аж до ночі, до спання –
І так щодня.
Більше руху! Більше спорту!
Корту вам?
Нате корт
Перший сорт!
Або самбо,
Або штанга:
Що завгодно вибирай,
Прославляй Зеленгай!
Дрозденята
(це вони для мами й тата
Милі діти-дрозденята)
В школі вже вони дрозди –
Дужі хлопці хоч куди.
Штангу в дзьоб –
І від рання до смеркання
Тренування, тренування
На помості.
Вдома вже вони, як гості.
Прилітають:
– Кар! Ура!
Золота у нас пор-р-ра!
Гляньте:
Біцепси у нас
Екстра-клас.
Нас учитель ворон хвалить,
Нам учитель ворон радить
Присвятитись спорту повністю,
Як присвятимось, то кожен
Чемпіоном стати зможе.
Тато-дрізд сопе:- Не раджу,
Я не раджу,
Я не раджу.
Мама крилами розводить:
– Теж мені ці заборони.
Спорт нікому не зашкодить,
Їжте кашу, чемпіони.
4
– Де журнал “Краса і мода”?
Ще сьогодні тут лежав!
Ах, це татова робота,
В інше місце перекр-р-рав.
– Як це, доню, зрозуміти?-
Тато-дятел запитав.-
Ти не вмієш розрізнити
Перекрає і переклав?
– А яка різниця, пре…-
Схаменулася,- не тре-
– ба!- сміється братик-дятлик,-
Впав їй в око юний дрізд
(перед ним вона скік-скік,
Він й не гляне в її бік),
Тож вона давай спихати
На своїх домашніх злість.
– Ти не каркай, дітвор-р-ра!
– Я не каркаю ніколи,
Хто вже каркає у школі,
Так це ти – моя сестра,
Тенісистка-вертихвістка.
– Тихо, діти, не сваріться.
– Тату, йду на тренування,
А відтак на вшанування
Ювіляра. Ви прийдете?
– Я прийду, авжеж, але ж,
Доню, вислухай два слова:
А з літанням, доню, як?
– Про яке літання мова?
Про витання в небесах?
Що не бачила я в небі?
Так літати – без потреби!
Що ви, предк… ой стар… ой тату,
Ви ще птах старої дати,
З вас сміються в школі, тату,
Кажуть, ви не вихователь,
А прискіпка-обиватель.
5
На лінійку у дворі
Шикувались школярі:
Солов’ята, дятленята,
Ластів’ята, дрозденята…
Мами, тата – збоку, збоку,
Не підходьте ближче й кроку!
Шикувались у ряди
Юні сови і дрозди.
Сови лупали очима,
Наковтались в душі мила,
Позіхали крадькома –
Жаль, подушечок нема.
Підлетіли ластівки
І дрозди – два юнаки,
З них один став трішки боком,
На дятлинку кидав оком.
У дятлинки – кар!- сюрприз,
Два разки намиста – приз
(міс по тенісу й красі,
За це ворону мерсі).
Всі зібрались, як сім’я,
Вшанувати солов’я.
Ворон в чорному костюмі,
При краватці, з мегафоном,
Ставши перед мікрофоном,
Випнув груди і сказав:
– Тут, в уривчастій задумі…
(кар, простіть, не так сказав)
Тут, в бездум’ї урочистім…
(кар, заплутався геть-чисто).
Врешті каркнув тричі “кар!”:
– Хай живе наш ювіляр,
Відтепер –
Пенсіонер.
Ювілярові на радість
Почеплю медаль “За старість”.
Ворон вимкнув мікрофон
І відклав свій мегафон.
Соловей від здивування
Аж присів –
Онімів.
Чорний дрізд почав із фрази:
– Ми наразі,
Ми наразі,-
Дятел фразу підхопив:
– Ще не зсунулись по фазі,
При своєму ще умі!
Ворон каркнув:
При умі – не при умі –
Але ж Я тут при кермі.
Всі мене тут поважають,
Навіть лікар Зеленгаю
Сам зі мною вже вітався.
Пугач-учень засміявся:
– Тато довго відмивався
Від його крилостискання.
Ворон каркнув в мікрофон:
– Є-не-е ще запитання!
При такому є в мене
Оголошення дрібне:
Щоб піднять навчальний рівень,
Я наказую віднині
Відмінить уроки співів.
З криком:
– Кар! Ура! Пора!-
Розліталась дітвора.
Сович ухав:
– Як я рад –
Двійка з музики і співу
Зіпсувала б атестат!
Засміялись ластівки
(без кар-кар, а навпаки):
– Радий, бо тобі, сопухо,
Наступив ведмідь на вухо.
– Наступив-не-наступив,-
Юний дрізд крильми забив,-
Кар-кар-кар, нема різниці,
Чи малини чи суниці –
Аби в дзьоб,
Чи осики чи ялиці –
Аби стовп,
Тьох-тьох-тьох чи кар-кар-кар –
Аби в лоб!
6
Юний дрізд – вгору хвіст –
Вийшов дрізд на поміст.
Дрізд штангіст. У дзьобі штанга
(в дзьобі маминім троянда,
Щоб вітати переможця).
Але раптом – що це? Що це?-
Юний дрізд
Кинув штангу на поміст,
І почав, почав, почав –
Дзьобом чухатись почав
Під одним крилом, і другим,
І на спині, і на грудях.
Ворон:
– Кар! Перестань,
Дурню, чухатись на людях!
В крик дроздиха:
– Де троянда?
Вже троянду з’їла банда!
– Що за банда? Звідки банда?-
Дятел вийняв окуляри,-
Справді, банда. Їх тут хмари!
Діти, швидко від ялиці!
Всі метнулись під осики,
Їм, звичайно, без різниці,
Де ялиці, де осики.
Писк і зойк:
– Ой-йо-йой!
Ворон каркнув сам до себе:
– По-англійськи змитись треба.
Без “прощайте”, без “гуд бай”
Він покинув Зеленгай.
II
ОЛО ОЛО
ОЛО
НЛО супроти нього –
Нуль, ніщо!
1
ОЛО
Блискавично, на очах
Форми змінює.
О жах!
То, як хмара, розпилилось,
То в клубок великий збилось,
То у формі блискавиці
Кульової
Прокотилось
По траві, і всі суниці –
З листям, квітом і травою –
Прихопило зі собою.
ОЛО –
Що це, що?
Дятел
Абревіатуру
“так-так-тук”- розшифрував:
Опізнав
Літальний
Об’єкт.
“Так-так-тук”, а в тім об’єкті
Добрі субчики-суб’єкти,
Це не мухи, не хрущі,
А кліщі, кліщі, кліщі.
Сович в крик:
– Впився кліщ мені в повіку!
Дятлик в плач:
– Язик, язик…
А кліщів без ліку.
ОЛО –
Ще такого не було.
2
Вчитель співів соловей
Цілий день не змовкав,
А співав, співав, співав –
Насплітав з пісень сітей.
Диво-сіті – ці пісні,
І ні трішки не сумні.
І була у тих піснях
Дивовижна сила:
Не дала птахам вона
Опустити крила.
3
Лікар-пугач із пінцетом
Нахиливсь над пацієнтом:
– Трішки, трішки потерпи ще,
Це ж робота нелегка –
Це кліщище-бандитище
Витягати з язика.
От і все. Болить? Не дуже?
Дятлик рюмсає:-Ве-ве.
– Не журись, маленький друже,
До весілля заживе.
Дятлик векає ще дужче.
– Що це, дятлику, з тобою?
На ось, квітка, гарна, бач,
А як пахне! На, не хникай,
Забирай її з собою,
Нюхай квітку і не плач.
Хто наступний?- пугач-лікар
Нахилився із пінцетом
Над наступним пацієнтом.
4
У дроздихи зсув на вазі:
– Брати вазу на Кавказ?
Ні, не брати – на Кавказі
Накуплю ще кращих ваз…
Все-таки візьму, згодиться,
Хоч займе багато місця,
Можна вазу до валізи
Прив’язать, якщо не влізе.
Тільки чим? Нова заминка…
Ох! Ох!-
Вчотирьох:
Дятлик-братик і дятлинка,
І дрозди – два юні брати
Увірвалися до хати
З криком:
– Еврика! Де тато?
А дроздиха:
– Що за свято?
Ви Америку відкрили
Чи якісь нові бацили?
Чорний дрізд змахнув крилом.
Не дверима, а вікном
Він до хати залетів
І сторопів.
Сотня слів і сотня фраз
З горла проситься нараз:
– Я наразі, я наразі дрізд!
Що це значить – цей від’їзд?!
Це наруга над моїм
Чесним іменем дрозда!
Це тоді, коли біда,
Покидати рідний дім?!
Тут дроздиха затремтіла:
– Ой рятуймось!- і осіла.
У вікні, як голова,-
Блискавиця кульова!
– Квітку, брате, до вікна!
Дятлик-братик:
– Ось вона!
Затремтіла блискавиця,
Відсахнулась од вікна,
Відлетіла і змаліла…
Чорний дрізд, що був збілів,
Зрозумів усе без слів:
– Діти, еврика, вона,
Диво-квітка,- чарівна!
Летимо на раду!
– Мамо,
А ви з нами?
– З вами, з вами!
5
Криком “зрада”
Почалась пташина рада.
– Дятел-зрадник!- хтось прорік.
Вслід за вороном утік.
– Це неправда!- плаче дятлик.
Сович вперся:
– Зрадник, зрадник,
Втік, покинув двох сиріт.
Почорнів дятлинці світ:
– Я не вірю в це, звичайно,
Це брехня все!- і вона
Подивилася благально
На дроздів, сумна-сумна.
Чорний дрізд кивнув:
– Брехня!
Пугач вигукнув:
– Негайно
Суперечку припиніть!
Тут питання так стоїть:
Хоч і маєм зілля-зброю,
Диво-зілля, але нас…
Мало нас!
І нараз,
Шию вигнувши дугою,
Як не крикне пугач:
– Пугу,
Нам іде підмога з Лугу,
Нам підмога з Поля йде:
Оси,
Бджоли
І джмелі –
І великі, і малі –
А веде їх, а веде…
– Тато! Тато!- скаче дятлик.
– Справді, дятел їх веде,
Аж земля гуде.
Дз-з-з-з-з-дз-з-з-з-з-з-з-зз.
Спів комах і спів птахів,
Спів гаїв,
Полів,
Лугів…
6
Сович очі опустив:
– Ух, який я примітив!..
Що я тільки не патякав
Ще у школі проти дятла.
Твір на вільну тему “Спів”,
Як тоді я зрозумів?
“Спів”?- хіхікнув я.- Всім ясно!
Нецікаво, несучасно,
Чи не може вихователь
Тему твору поміняти,
Щоб цікаво всім було –
Про Лох Нес чи НЛО?”
Аж тепер самому дивно,
Як сопів я: “Сміхота,
Дятел мислить примітивно,
Дятел гідний співчуття”.
“Співчуття!- аж скрикнув дятел.-
Думка правильна, чудова!
Хто ще здатен співчувати,
Розуміє, про що мова”.
Спів – Співбіль,
Співрозуміння.
Спів – Співпраця
Та уміння
У любові, в дружбі жити.
– Чим свою провину змити?-
Сович очі опустив,
Сором совича здушив.
В бій,
Мерщій!
7
Шикувалось військо в коло –
До крила крило,
Навколо
ОЛО.
В бій!
Та бою, як такого,
Не було.
Тільки-но зозулі зілля
Роздали по дрібці всім,
Як об’єкт у формі змія
На осиці поміж гілля
Луснув, наче грім,
Повалив осику з тріском.
“Самознищення під тиском”,-
Фізик-дрізд
Ще й подумати не встиг,
Як ударна хвиля всіх
Збила з крил і збила з ніг,
Піднесла і розметала,
Приглушила, притовкла…
В Зеленгаї небувала
Дивна тиша залягла.
Дивна тиша – “шу-шу-шу”…
Я пишу, пишу, пишу
Твір на тему… НЛО…
Але бачу, що у мене
Є відхилення від теми…
Що ж то буде?!
О-йо-йой!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)