Твір на тему “Моя улюблена собака”
Одного разу взимку, коли я ходила ще в молодші класи, мені вдалося випросити у батьків на день народження собачку. Як раз, до речі, у моєї подружки народилися щенята. Вони були не породистими, вірніше домішкою спанієля і вівчарки. Вони були такими гарними і маленькими! Я тепер з величезним нетерпінням чекала свого дня народження. Дні проходили так повільно, просто тяглися й тяглися. Я ходила навідуватися до маленьких крепышам. Вони росли не по днях, а по годинах! Особливо мені сподобалися два песика.
Один з них був більше схожий на спанієля – з такими ж довгими і кучерявими вушками, а другий – на овчара, тільки майже весь він був чорного кольору. На щеночках блищала вилизана мамою шерсть. Тепер вони навіть навчилися гавкати і гарчати.
І ось він довгоочікуваний день. Мене розбирала радість не від того, що це був найважливіший день у році, і навіть не від того, що отримаю купу подарунків від рідних. Я просто пурхала на крилах і поспішала зі школи додому. Тепер у мене буде щеня! Поговоривши з батьками, ми вирішили, що братиків розділяти не можна. Мені дозволили взяти обох! Щастю не було меж. Я побігла до подруги і розповіла про те, що вирішили ми вдома. Вона теж дуже зраділа і ми разом зловили цуценят. Їх мама нервувала, але так вже заведено, що собачки не можуть жити з усіма своїми дітками. Думаю, вона це теж розуміла, просто хвилювалася за їх долю. Додому ми дійшли незабаром. Цуценятка злякано пищали, але їх заспокоювало моє тепло. Вони були такі кумедні і гарненькі! Тепер у мене був подвійний подарунок долі. Малюки веселилися удвох і намагалися звикнути до життя без мами і в новому будинку.
Час минав швидко і песики підросли. Ми назвали їх Джеком і Дикому. Вони дуже любили пустувати і по-шкодничать. Тільки от Джек виявився зовсім шкідливим і пронирливим. Він почав красти яйця з курника. Батьки цього йому не пробачили і, не дивлячись на наші вмовляння, відвезли його кудись. Насправді я це дуже засуджую, але, на жаль, рішення було не в моїй компетенції. Мені було дуже шкода його, але хоч Дік у мене залишився. Він нудьгував, але я намагалася його розважити і пережити цю втрату.
Дік виріс потужним і вгодованим песиком. Він відзначався добротою і ніжністю по відношенню до мене. Дік весь час ліз обніматися і ластиться. Його лапи були такими сильними, що він міг мене просто завалити на землю. Зростанням мій песик був нижче ніж вівчарики, та й майже весь він залишився чорний. Хоч він був і не чистої породи, я його дуже любила. Ось такий у мене був пес.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)