Твір на тему “Моя сім’я в роки Великої Вітчизняної війни”

Під час прогресу і нових технологій ми звикли жити в розкоші і ні в чому собі не відмовляти. Але ж страшно подумати про те, що були й інші часи, коли в країні панували війна, голод і розруха.

Чи не знайдеться в нашій країні людей, яких не торкнулася б Велика Вітчизняна війна. У кожен дім заглянула вона своїм жахливим поглядом і залишила в серцях всіх людей сумний і страшний відбиток.

Нашу сім’ю теж торкнулося це горе. Моя бабуся, будучи дитиною війни, до сих пір не знає, де похований її батько. Він воював за наше світле майбутнє, а під кінець війни рідні отримали похоронку про те, що він пропав без вісті. У моєї прабабусі було три дочки. Під час Великої Вітчизняної війни їм було від року до чотирьох років. Зовсім ще крихітним девчушкам часом не було, що поїсти. В тилу роботи не було, голод спустошував села і міста. Матері не знали, як прогодувати своїх дітей і ніхто не знав, що принесе “завтра”, перемогу чи поразку, життя або смерть. Люди жили одним днем, намагаючись втриматися на плаву. Замість хліба і картоплі іноді вони їли траву. Але якщо випадало таке щастя отримати булку хліба, вони ділили її порівну на всіх.

Щоранку люди прокидалися з благанням і мріями про те, щоб закінчилася та страшна війна, яка забрала мільйони життів. І це, нарешті, здійснилося.

Всіх своїх дочок моя прабабуся вберегла від неминучої голодної смерті. А ось прадід мій віддав своє життя за них, за нас, за всіх. Де знаходиться його могила, ніхто не знає. Хочеться вірити в те, що світ не без добрих людей і хоч хто-небудь на День Перемоги приносить йому букет польових квітів. Тих людей, які віддали за нас свої життя забувати не можна. Невідомо, як би у нас все склалося, якби не вони. Пам’ять про їхній подвиг живе до сих пір і буде жити вічно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему “Моя сім’я в роки Великої Вітчизняної війни”