Твір “Моя майбутня професія психолог”
Не секрет, що всі ми в дитинстві хотіли стати космонавтами, балеринами, військовими і т. д. Я, звичайно, теж не виняток (я, взагалі хотів стати кондитером). Але з віком, приходить певна мудрість, і ми починаємо вибирати з тих професій, які будуть одночасно і затребувані і потрібні.
Вплив на мій вибір зробив соціум. Адже саме твоє суспільство грає, майже не головну роль у твоєму “становленні” дорослою людиною. Знову-таки, я не виняток, мій вибір був обумовлений тим, що я ні разу, бачив людей, які вели себе “нормально” (тобто адекватно), але при розмові з ними, вони починали “закриватися” від тебе, і йти в себе, такі люди дуже мало взаємодіяли з оточенням (у нашому випадку з класом), більшості було на це наплювати, а мене, якоюсь силою тягнуло до цієї людини, мені хотілося дізнатися про нього і допомогти йому.
Наведу приклад зі свого життя.
У мене був друг, назвемо його Ю. (так, як я думаю він буде проти, за розголошення його імені). Я з ним подружився, коли тільки перейшов у нову школу. Він був веселий, з усіма мене познайомив, і вже через тиждень клас мені став “рідним” .Я дуже часто спілкувався з Ю. і почав помічати дивні речі, при розмові з ним, він дуже часто ухилявся від розмов на релігійну тему, і при найменшому зіткненням з цією темою він йшов в себе. Мені, звичайно, стало цікаво, я хотів допомогти йому, я його розпитував, але він не давав відповіді, тоді мені довелося питати у своїх однокласників, і дізнався, що мама у нього православна, а батько мусульманин. Це все прояснило, і в одні день, після школи, я вирішив з ним поговорити щодо його ситуації, так, він намагався піти від теми, але я наполіг! Я як міг, намагався йому пояснити, що по суті, нічого в цьому такого “страшного” немає! Вони люблять тебе, і люблять один одного! Повір мені, жодна мати на світі, не розлюбить свого сина за те, що він іншої віри (на той час батько Ю. наполіг на тому, щоб той прийняв Іслам). І як я зрозумів, саме, через це, він відчував себе “зайвим” і не потрібним.
Не хочу, хвалити себе, але факт є факт. Ю. став поводитися більш відкрито, після нашої розмови, він не так боявся цих тем, і в ньому зникла незрозуміла релігійна агресія, і абстрагованість від того, що відбувається.
Після цього випадку, я всерйоз задумався про професію психолога. Адже крім фізичної, іншими словами, матеріальної допомоги, людині потрібна допомога душевна, ментальна.
У нашому житті дуже багато складнощів і перепон, які, часом, завдають шкоди нашому внутрішньому “духовному” світові, що може призвести до душевного дисбалансу, відстороненості від життя, апатії. Все вище перераховане, просто, симптоми, а вони, в свою чергу, можуть призвести до трагічних наслідків: руйнування сім’ї, часті депресії, які можуть бути причиною потрапляння людини на лікарняне ліжко псих-диспансеру, а може і на все життя.
У наші сучасні дні, людину оточує величезна кількість проблем, якими часом не завжди вона зможе впоратися. Проблеми на роботі, матеріальні проблеми, дисгармонія в родині – все це може викликати психологічний дисонанс. І я зрозумів, що психолог – це не просто лікар – це доктор всього соціуму. Адже на сьогоднішній день, на жаль, не всі люди володіють такими друзями, з якими можна поділиться, і вони допоможуть. І, що очевидно, не всі друзі настільки компетентні, щоб дати людині правильну пораду, у складних ситуаціях. Не правильна порада, навіть слово, може призвести до душевного дисбалансу і до наступних за цим проблем.
Тому суспільству потрібні люди, які не бояться дізнатися про проблему іншого, адже вічно тримати в собі горе і боязнь – неможливо. Краще вирішити її!
Але не можна забувати і про дітей, вони теж жителі соціуму, і він сильно на них впливає, на жаль, наше суспільство не можна назвати ідеальним, тому, що таких в апріорі – немає! І на частку дітей звалюються не дитячі біди, а тому що психіка у дітей “м’якше” їм складніше ці удари втаїти в собі – це все сильно тисне на них, і вони, як природний захист виставляють агресію, або схильність до апатичної байдужої поведінки. Саме тому я гордий, за свою майбутню професію, так-як діти – приймачі нашого соціуму, і якщо діти будуть правильно виховані і душевно спокійні, то і їх діти будуть такими-ж, що забезпечить перший крок до більш кращого суспільства. Адже не даремно сказав Максим Горький – “Діти – це завтрашні судді наші!”
Хоча я і не маю величезного досвіду, через вік, звичайно, і не багато чого можу стверджувати, але з вибором професії я визначився! Адже допомагати людям – це прекрасно, давати людям ще один шанс, щоб ті реабілітувалися, і знову влилися в суспільство, але вже без страхів і З упевненістю в душі!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)