Твір “Байдужість! Чи Так це страшно?”

Не буду кривити душею, я часто залишаюся байдужим до інших людей. До їх бід, проблем, переживань. Та пізно усвідомлюю, що байдужість повільно і боляче занурює мене у темряву, ім’я якої самотність.

Я не чіп і дейл, на допомогу не поспішаю. Можу спокійно пройти повз, виправдовуючись тим, що я не один такий!

Цей ось теж мимо пройшов, і ця не допомогла. А з чого б мені “паритися”? Не побоюся сказати, але не я один так думаю. Байдужість – досить заразна хвороба.

Ми, більшість з нас, разюче байдужі один до одного! Але найстрашніше, що ми проявляємо байдужість до дорогим нам людям. Ми звикаємо, що вони у нас є, і сприймаємо це як належне. І дай Бог у час усвідомити, що це велике і саме справжнє щастя: коли поруч з тобою рідні та близькі. Коли всі вони живі і здорові. І я щиро сподіваюся, що в той день, коли ми повною мірою усвідомлюємо руйнівність байдужості, буде не занадто пізно. Адже захворіти байдужістю легко, а вилікуватися – набагато важче.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Твір “Байдужість! Чи Так це страшно?”