Туніс. Біле сонце пустелі
Сонце в Сахарі дійсно біле. Червоним воно стає ввечері, коли сідає за горизонт. Верблюд під вершником неквапом розгойдується немов човен на хвилях, – справжній ” корабель пустелі “. Голосно перемовляються між собою бедуїни. Один з погоничів, наблизившись, каже мені якусь довгу фразу по – арабськи і тут же затягує її як пісню. Що бачить – про те співає?..
Наш караван повертається ” на базу” – тобто додому, в готель туніського міста Дуз. Це місто – оазис і в той же час “ворота пустелі”. Тут починається ” Великий Південь ” – пустеля Сахара, яка охоплює фантастичну площу, – майже третину території Африки і частина територій кількох держав. Але й цього їй мало: щорічно вона відвойовує метр за метром. Наш гід розповідає, що в пустелі можна зустріти покинуті поселення людей – пісок забрав їх житло… Екзотичні парканчики з щільно виставлених пальмових гілок можна побачити на кордоні землі з пустелею – ці огорожі стримують наступ піску.
І пісок, і сонце, не приховують агресивний характер. Але нам пощастило. Ні тобі запаморочливою спеки, ні піщаних бур. Під вечір пустеля тиха і м’яка. Однак місцевих жителів не обдуриш – вони одягнені у вовняні светри (так краще відбувається теплообмін), закутані в ” арафатки ” по самі очі.
Другий день перебування в пустелі здався не менш вражаючим – це були гонки на джипах. Виявляється, дюни бувають не тільки м’якими, сипучими, а й твердими, немов з глини. “Ленд – Крузер ” злітають на жовті гори і зриваються вниз. У салоні авто – вереск. Серце в горлі. Куди там атракціону “Американські гірки”! Неодноразово лоскоче нерви підступна думка: а раптом тут, серед безмежного піску, поламається джип…
Наступна зупинка – пустельні солончаки. Це диво природи здається нереальним : рожево – білий як зефір пейзаж. Лише біла сіль берегів і рожева вода соляних ставків навколо. Міражі в цих місцях – таке ж звичне явище, як дощ у Москві. “Подивіться направо! ” – Гід показує на горизонт. Трохи вище над лінією небосхилу тремтить у повітрі міраж – темнуватий подовжений силует чи то пальм з далекого оазису, чи то каравану верблюдів, чи то вервечки пагорбів. Міраж поступово тане – і зникає.
Ще одне диво очікує мандрівників : долина ” Скульптури вітрів”. Вітер видув все сипуча, залишивши стовпи, які нагадують що завгодно, – залежно від уяви. У цих місцях підвищена вологість, яка цементує пісок та сіль у фантастичних формах. У пустелі і квіти ростуть. Тільки вони кам’яні – ” троянди пустелі”. З солі та піску наростають на квітці нові і нові пелюстки. Забереш її з пустелі – вона рости перестане.
Стільки чудес на кожному кроці, що відчуваєш себе, наче на іншій планеті. Зрозуміло, чому саме тут знімали американці свої ” Зоряні війни”. Декорації до фільму кінематографісти залишили в пустелі, і тепер підприємливі араби возять сюди туристів для розваг.
Після прогулянок по піщаній нескінченністю радісно повертаєшся до переваг цивілізації. У внутрішньому дворику готелю – азалій, два басейни, – один з блакитною прохолодною водою, інший – з термальною, лікувальний. Поніжишся в його гарячій воді кілька хвилин – і поспішаєш освіжитися в прохолодній. Спрагу вгамовує запашний чай. Його подають в маленьких ” мензурках ” – відразу згадується наше висловлювання про ” чарці чаю “. У свіжозаварений чай кидають листочок м’яти або кілька зерняток несмажене кедрових горішків. Аромат – фантастичний!
Туніська кухня – екзотична і дуже приваблива для європейця. Єдине, чого ми не оцінили гідно, – верблюже м’ясо під екзотичним соусом. Дивна підлива зеленувато – бурого кольору виглядала неапетитно. І на смак виявилася не дуже… Її готують з додаванням подрібненої трави, схожою на хну. З національних туніських страв найсмачнішим здався кус – кус. Його тунісці їдять тричі на тиждень. Кус – кус трохи нагадує плов, але замість рису – мелена пшенична крупа, великі шматки м’яса (іноді – і курка, і баранина, і яловичина, одночасно) плюс приготовлені на парі в тому ж казані, над м’ясом, великі шматки моркви, картоплі та квасоля.
Здивувалися, коли побачили, що тунісці охоче їдять свинину. Туніс не тільки в цьому виявився нетиповою мусульманською країною. Тут не заборонений алкоголь. Чимало людей не приховують, що рідко ходять в мечеть. В офісах не дозволене демонструвати свої релігійні переконання, наприклад, носити чадру. Дівчата – студентки на вулицях столиці – міста Тунісу – виглядають зовсім як європейки. Це дуже світська країна. І європейська, і мусульманська одночасно.
Контрастів тут вистачило б не на одну країну. У цьому ми переконалися, проїхавши по Тунісу маршрутом Монастір – Сус – Дуз – Тузер – Туніс – Сиди Бу Сайд – Хаммамет…
І море в Тунісі є, і високі гори з каньйонами, і гаї фінікових пальм або апельсинові плантації, і безмежні солончаки. Місце, де стояв легендарний фінікійський Карфаген, і який в I тисячолітті до нашої ери був знищений Римом. І залишки зруйнованого вже варварами римського Карфагена, побудованого на кістках переможеного міста. Ці руїни вражають так само, як біло – блакитне диво – місто Сіді Бу Сайд : всі будиночки в ньому білі, а всі віконниці та ворота – блакитні…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)