Трофічна дія фізичних вправ
Одним з механізмів фізіологічного регулювання тканинного метаболізму є трофічні рефлекси. Трофічну функцію виконують різні відділи ЦНС, у тому числі кора великого мозку і гіпоталамус. Відомо, що реалізація будь-якого виду нервової діяльності – від простого рефлекторного акту до складних форм поведінки – пов’язана зі зміною рівня обмінних процесів, особливо в тих випадках, коли в якості виконавчого ефекторних механізму виступає опорно-руховий апарат. Інформація, що виходить від пропріорецептеров останнього, володіє високим рівнем трофічного впливу на всі органи, в тому числі на клітини нервової системи.
Загальновідомо трофічний вплив фізичних вправ у фазі формування регенерату, що заміщає дефект. В основі його лежить активізація пластичних процесів при підвищеній доставці білків, що забезпечує компенсацію витрат енергії на м’язову роботу. Лікувальне застосування фізичних вправ не тільки стимулює трофічні процеси, а й, направляючи його по функціональному руслу, сприяє формуванню найбільш повноцінної структури регенерату.
Трофічна дія фізичних вправ може проявитися у вигляді регенераційній або компенсаторною гіпертрофії. Регенераційна гіпертрофія протікає у вигляді більш інтенсивної физиоло – гической реакції тканинних елементів. Наприклад, активні м’язові навантаження у хворих з травматичними ушкодженнями нижніх кінцівок ведуть до посилення нервово-трофічного впливу на певну групу м’язів, активізації системи РНК-білок, посиленню білкового синтезу і зниження розпаду (особливо міо фібрилярних білків), зростанню потужності ензиматичних систем анаеробного і особливо аеробного синтезу макроергів за рахунок
Посилення утилізації ліпідів і вуглеводів. Збільшення функціонального навантаження (по осі трубчастої кістки) посилює гідродинамічний вплив пружних деформацій кістки на мікроциркуляцію і трофіку тканин і призводить до переваги костеобразовательная процесів над резорбционную.
При захворюваннях і пошкодженнях центральної і периферичної нервової системи порушення функції м’язів (парези, паралічі) можуть викликати розвиток тугорухливості в суглобах, контрактур. При тривалій відсутності активних рухів у суглобах у них розвиваються вторинні зміни, у свою чергу зменшують амплітуду рухів. У процесі виконання спеціальних фізичних вправ поліпшується крово – і лімфообіг в навколосуглобових тканинах, збільшується рухливість, що в свою чергу веде до більш повноцінному функціональному відновленню всієї кінцівки. Використовуючи таким чином вісцеро-вісцеральні і моторно-вісцеральні взаємини, можна так підібрати фізичні вправи, щоб їх трофічна дія локалізувалося саме в конкретній області або органі.
Формування компенсацій. Компенсація являє собою тимчасове або постійне заміщення порушених функцій. Компенсаторні процеси мають два етапи: термінової та довготривалої компенсації. Так, наприклад, при травматичному пошкодженні правої руки хворий негайно починає використовувати в різних побутових операціях ліву руку. Ця термінова компенсація важлива в екстремальних ситуаціях, проте вона свідомо неповноцінна. Надалі в результаті тренування фізичними вправами і формування в головному мозку системи нових структурно закріплених зв’язків розвиваються навички, що забезпечують довготривалу компенсацію – відносно досконале виконання лівою рукою побутових маніпуляцій, зазвичай виконуваних правою.
У результаті вивчення компенсаторних процесів при порушенні рухових функцій і функцій внутрішніх органів академік Анохін П. К. сформулював кілька загальних принципів, що характеризують процес формування функціональних систем, які компенсують дефект. Ці принципи можуть бути застосовані до компенсаторним процесам при пошкодженні різних органів. Наприклад, пошкодження нижньої кінцівки викликає порушення рівноваги і ходьби. Це тягне за собою зміну сигналізації від рецепторів вестибулярного апарату, пропріорецепторов м’язів,
Рецепторів шкіри кінцівок і тулуба, а також зорових рецепторів (принцип сигналізації дефекту). В результаті переробки цієї інформації в ЦНС функція певних моторних центрів і м’язових груп змінюється таким чином, щоб відновити в тій чи іншій мірі рівновагу і зберегти можливість пересування, хоча й у зміненому вигляді. У міру збільшення ступеня пошкодження сигналізація про дефект може наростати і тоді в компенсаторні процеси залучаються нові області ЦНС і відповідні їм м’язові групи (принцип прогресуючої мобілізації запасних компенсаторних механізмів). Надалі в міру ефективної компенсації або усунення самого ушкодження склад аферентного імпульсного потоку, що надходить щего у вищі відділи нервової системи, буде змінюватися. Відповідно будуть виключатися певні відділи функціональної системи, раніше беруть участь у здійсненні компенсаторною діяльності, або включатися нові компоненти (принцип зворотної аферентації етапів відновлення порушених функцій). Збереження після регулярних занять фізичними вправами досить стабільного анатомічного дефекту буде давати про себе знати певною комбінацією афферентацій, що надходять у вищі відділи нервової системи, які на цій основі забезпечать освіту стабільної компенсації тимчасових зв’язків і оптимальну компенсацію, тобто мінімальну кульгавість при даному пошкодженні (принцип санкціонованої аферентації). Тривала тренування компенсаторних механізмів (ходьба на милицях, за допомогою палички, самостійно) може забезпечити достатню компенсацію порушених або втрачених функцій, проте на певній стадії подальше вдосконалення складних рефлекторних механізмів не призводить до істотної зміни, тобто настає стабілізація компенсації (принцип відносної стійкості компенсаторних пристосувань). У цьому періоді встановлюється динамічно стійке урівноваження організму хворого з певним структурно-функціональним дефектом у зовнішньому середовищі.
Роль кори великого мозку в компенсаторних процесах при пошкодженні нижчих відділів нервової системи визначається тим, що коркові відділи аналізаторів чуйно реагують на будь-яка зміна взаємовідносин організму з навколишнім середовищем. Цим пояснюється вирішальна роль кори в компенсації порушень руху
Після травм і реконструктивних операцій. Наприклад, після операції розщеплення передпліччя (створення руки Крукенберга) є лише анатомічні передумови для компенсації відсутньої кисті. Для того щоб новоутворені бранши руки в тій чи іншій мірі взяли на себе функцію відсутньої кисті, необхідні глибокі зміни функцій плеча та передпліччя, що обумовлюються перебудовою відповідних нервових центрів. Без навчання, заснованого на словесному роз’ясненні тренування певних груп м’язів, показу малюнка самого руху та закріплення його в процесі тренування така перебудова неможлива навіть протягом ряду років. Для розвитку компенсації в даному випадку необхідні активна діяльність кіркових механізмів, зокрема механізмів другої сигнальної системи, і тренування фізичними вправами певних груп м’язів плеча та передпліччя (Єпіфанов В. А., 1997).
Процес компенсації порушених функцій є активним, тому що організм хворого використовує досить складний комплекс різних, найбільш доцільних у конкретній ситуації реакцій для забезпечення найбільшою мірою керованості сегментами тіла з метою оптимальної стратегії і тактики у взаєминах з навколишнім середовищем.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)