Home ⇒ 👍Література ⇒ ТРИВАННЯ – Михайло Орест
ТРИВАННЯ – Михайло Орест
Себе я бачив. Там, де заметіль
І бойовище… Кулями протятий,
Лежав солдат, і смерть була прийняти
Готова біль його, останній біль.
Поблідлі пальці в трепеті зусиль
Сніг рили: кров шарлатну від затрати
Він зберегти жадав, її віддати
Він прагнув глибові отчинних піль…
Є тлінне, є нетлінне. І минуле,
Із себе визернивши понадбуле,
Ним житиме в істотах і речах.
Без лун погасли клекоти атаки…
Про мене, дорога моя, в житах
Твоїй дитині шепчуть теплі маки.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)
Related posts:
- ПОВСТАННЯ МЕРТВИХ – Михайло Орест День гніву – він настав! Зарокотала Важка, провісна буря. В небесах Помчала хмар розбурхана навала, І сутінь розлилася по полях. Незнане щось – немов тумани срібні – Припало ніжно до землі крильми І в неї входить: таїна незглибна Під судні довершається громи! Здригнулася земля – і запах м’яти Над нею хвилями зашелестів; З полегкістю вона […]...
- Минуле зноситься березою гінкою – Михайло Орест Минуле зноситься березою гінкою, І спогади тремтять, як листя надо мною. Чи згадуєш і ти прогулянки над Бугом, Як кожен камінь був безмовним нашим другом? Там жде по-давньому на нас гранітний трон, І дише ще ім’я твоє в розмові крон, Що піднеслись над ним, і просяться В блакить, І ловлять леготи в свою гостинну сіть. […]...
- ДЖЕРЕЛА І ДОРОГИ – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Культура опливає світ Проф. С. Стасяк Що у надбанні духовім народу, з якого походиш, Маєш обняти, мистцю? Все, де високий артизм Є і значливість ідеї. Вживися у твори найкращі І в простуванні своїм тропи від них поведи.- Речі порушмо з черги, де ще нелад, тьмолюбна нещирість Чи то фразерство сліпе голос підносять хрипкий. Мужньо скажімо: […]...
- МЕЖЕНЬ – Михайло Орест Сонце в вільсі гіллистій Гніздо променисте в’є, І лугу розліг урочистий Замрів – і в очах встає Межень, весь, розбуялий: Певна себе повнота, Легкість повітря і далей. Мир і могута свята. І радує серце збідніле Згадка про роки, коли Межня отчинного сили В душу мою текли. Але по світлій хвилині Смутним віддаюсь думкам: Я спізнаю […]...
- РЯТУНОК – Михайло Орест Це сталося тоді, коли над містом, Країни світичем, нависла тяжко Погроза згуби чорної. Не треба Про безголов’я ширше говорити: Заглиблюючись мислями в нещастя, Ми їх тим самим кличемо до себе. Звичайний, як здавалось, рух сповняв Майдани й вулиць але серця У жителів стискались прочуттям Потворних бід, що зяяли, немов Велика ніч без зір і без […]...
- СЛОВА – Михайло Орест Буває день, коли вони приходять Легкі, доброзичливі і відкриті; Їх теплий трепет чуєш ти, щасливий, І бачиш радісну готовість їх Багатства не таїти, а віддати Все на послуги задумам твоїм. Але буває день, коли вони На заклики твої нетерпеливі Приходять – неохочі, непокірні, З погаслим зором, замкнені, скупі; Неначе раб євангельської притчі, Вони похмуро віддають […]...
- КИЄВУ – Михайло Орест Твого я не чую гомону, О місто величне моє,- Лише в ароматі спомину Серце потіху п’є. Ти послане нам і позначене Дотиком вишніх крил; Був перший твій камінь освячений Любов’ю надземних сил. Дар безлічі весен і осеней Ще приймеш, як вічности син, Ще ранок, живий і росяний, Відродження – прийде він! Пронизана світлами білими, Щастя […]...
- БАЛАДА ПРО ЧАС – Михайло Орест Час на землі панує можновладно; А я, нащадок рабських поколінь, Не захотів приймати безпорадно Його несамовитих повелінь. І що в надхненнім бунті чи в одчаї Я вироки його тяжкі порвав, Тепер лежу, забутий, і чекаю У запорошеній траві канав. А час іде дорогою блідою, В очах скляних – всевладности жада, І сповнена бундючности важкої Його […]...
- ЛАД У МНОГОТІ – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; Інші – немов діяманти, що блиском споріднені З сонцем: Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра; Їх бережлива рука на престоли до храму приносить. […]...
- ВІДХІД ЛІСІВ – Михайло Орест (початок) Поваблений погожим літнім днем, Далеко я за містом був. З горба Я оглядав місцевість. Віднедавна Закинутий сюди війни вирами, Я полюбити встиг і город, славний В дієписах отчизни, і горбисту Околицю його, лісів масиви І лінії спокійні, тихоплинні Долин і дружніх нив, де очі маків Вкропились рясно в натовпи недвижні Колосся спіючого. А проте […]...
- МИСТЕЦТВО, ДОБІ СУЧАСНЕ – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Часто ввижалось поетам, що слово велике в мистецтві Їм, як обранцям, дано мовить потомним вікам; Повною змістів нових їм здавалася власна епоха, Втілити значність її порив плекали вони. (Мислить подібно юнак: ніби так не любив ще ніколи Жаден, як він, і ніхто радостям так не радів). Я не дивуюсь, обітниці роду такого і гасла Чуючи […]...
- Не видно берега у сивій млі. – Михайло Орест Не видно берега у сивій млі. За нею, ген – дари і насолоди. І ми забудем давні недогоди, Як рідних гір побачимо шпилі. Далека путь до світлої землі! Таять підступність рифів чорні води, Багато бур і небезпек негоди Збороти мусять наші кораблі. Які ми будем там? Тяжка наруга Серця стоптала нам – і років злих […]...
- НАПИС НА СОНЯШНІМ ГОДИННИКУ – Михайло Орест Лічу я тільки соняшні години. Коли ж негода тінь похмуру кине На землю, замикаюсь я в собі І жду: доконче в синьому гербі Небес прихильних мій володар стане. Наземний гостю! Дні твої – прочани Нехай всякчасно будуть в осяйній Святині радости! Коли ж прибій Бушуючих скорбот схиляє плечі, Коли нема заклять, немає втечі – Не […]...
- Прекрасні дні, в минулім потонулі! – Михайло Орест Прекрасні дні, в минулім потонулі! Ще образ ваш не стерся, не поблід: Іду в ліси, де мій зостався слід, І знов мені шумлять дерева чулі. Я бачу блискавичний біг козулі, Таємну папороть і тихий глід, Суниць я бачу ароматний плід І п’ю блаженним слухом клич зозулі… Враз барви щастя гаснуть. У пітьмі Квадрат вікна біліє. […]...
- У книзі старовинній я знайшов – Михайло Орест У книзі старовинній я знайшов Рукопису незнаного уривок І прочитав його: – … уже віддавна Громадились ознаки лиховісні: Дерева не цвіли, зникали квіти З лиця землі, і в пурпурових ризах Погрозливо палали вечори; Злоба, порок, неситі насолоди Нещадно коротили вік людей. Постали лжепророки між народом; Жорстокі, владолюбні і підступні, Вони погнали світ в безодні згуби, […]...
- Я вернувся до тебе, отчизно моя – Михайло Орест Я вернувся до тебе, отчизно моя, І всміхаюся рідним долинам. О, як солодко пахне ласкава земля Чебрецем і полином! Аромати віків, дорогі, затишні, Вони душу потіхою росять, І здається, що вістку таємну мені Од відійшлих приносять. Ніби предки мої в спочиванні чуткім, Незреченної добрості повні, Привітання мені ароматом тонким Посилають любовні. Просвітлілі по втомі життєвих […]...
- ПОЕТИЧНА МОВА – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест Мова є одність. Але пам’ятай, о поете: як в домі, В одності мови чіткий поділ на поверхи є. Поверхи, отже, назвімо: є мова щоденних взаємин, Мова науки і є вповні відмінна від них Мова поезії. Маєш її притаманність плекати, Але з народніх пісень форм і окрас не вживай. Також і мови поточної, з побуту зрослої, […]...
- Михайло Орест Михайло Костянтинович Зеров (Орест-псевдонім, яким підписував свої твори) народився 1901 р. у Зіньковї на Полтавщині, в родині педагога. Був на одинадцять років молодшим від свого брата Миколи Зерова. Крім двох відомих у майбутньому поетів, у сім’ї було ще три сини (двоє стали вченими в галузі природничих наук) і три дочки. М. Орест закінчив Київський інститут […]...
- Як шатра бронзові, стоять каштани – Михайло Орест Як шатра бронзові, стоять каштани, І жовтиною липи підпливли. Поблякло все: і радості, і рани, Все в прохолодні збилося вузли. І дні змішалися в неясних сплетах, І стопом бронзовим лежать роки. Не розпізнати на старих монетах Минулого зникаючі знаки. І, в у лиць в’язь пірнувши, в неминучий Свій уділ, ти чіткий почуєш стук: З гілля […]...
- Є мислі, ароматні, наче квіти – Михайло Орест Є мислі, ароматні, наче квіти, І аромати є ментальні: дно Ума, до них уважного, розкрити Їм з ласки влади вищої дано – І в прірвах чути голоси відзовні Скорботам нашим. Істини зерно Через подібність бачимо назовні: Сестрою горам є височина Шляхетних задумів, і однокровні Є дальня мрія, мрійна далина, І, приголублена в однім просторі, Лугів […]...
- Шляхами битими не хочу я ходити – Михайло Орест Шляхами битими не хочу я ходити І правди у людей не буду я питать: На роді людському лежить здавен несита Рокованість і знак нерадісних заклять. Безгрішні ангели і демони зловтішні За нього борються – і хто у тій борні Край добрих сил стоїть і прославляє вишнє, Тому діла людей немилі і трудні. Діброви приязні і […]...
- Кіпренський Орест Знаменитий російський живописець Орест Адамович Кіпренський був побічним сином бригадира О. С. Дьяконова. Він народився в 1785 р в Ораниенбаумском повіті, виховувався в родині дворового людини Дьяконова – Адама Карловича Швальбе, хрещений був в Копор’є, отчого отримав прізвисько Копорского, яке пізніше було змінено в прізвище Кіпренський. Коли в п’ятирічному Кіпренського були помічені художні здібності, Дьяконов […]...
- ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ (псевд. – Левко Маячинець, Л. Орленко; 25.12.1848, с. Маячка, тепер Новосанжарського р-ну Полтавської обл. – 09.05.1922, с. Драбів, тепер смт. Черкаської обл.) – письменник, історик, правознавець, археограф, архівіст, етнограф, академік УАН (з 1919). Походив із роду відомого українського гравера й художника XVIII ст. Григорія Носа-Левицького. Початкову освіту здобув у рідному селі, закінчив духовну […]...
- Орест, Пілад і Електра У вбитого дружиною, Клітемнестрою, царя Агамемнона була дочка Електра. Вона була присутня при загибелі батька, але, боячись жорстокої матері, не могла навіть з честю поховати батька і тільки приходила таємно сумувати на його самотню занедбану могилу. Побоюючись, що її малолітнього брата Ореста може спіткати батьківська доля, Електра таємно відіслала його в Фокиду до його дядька, […]...
- МІЙ РЕЙД У ВІЧНІСТЬ – II – Михайло Васильович (Михайль) Семенко Слухайте шепіт хвої на хребтах І гомін вікових віт. Не можна затуляти сучасним Життям Життя тисячоліть. Будьте вдячні вічності, що живе В вас, Оживлюйте кожну Річ. Коли знайдете в землі напівзгнилий Людини таз – Ви з людиною Віч- На- Віч. Не будьте мертвими археологами, Минуле не розкладайте Номенклатурою Механістичною! Гляньте: В гробниці лежить мумія фараона, […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер української літератури – 10 клас – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Видатний український письменник Михайло Коцюбинський ввійшов в історію національної літератури насамперед як знавець життя народу, особливо селян, його проблем, складної боротьби за соціальні і національні права. Внесок письменника дуже значний, і не останнє місце посідає своєрідний стиль, майстерне стерне володіння художнім словом, багата і повнозвучна українська мова, якою писав Коцюбинський. Ранні твори Коцюбинського вже відрізняються […]...
- КАЛИНОВА БАЛАДА – ІВАН ДРАЧ Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі Стають золоті, де багряно-тривожні, Не знаю, де міра вготована силі Й на що мої клекоти дикі спроможні. Не знаю. Не відаю. І колінкую Перед відомим (відомим для кого?). Своєму коневі кую свою збрую І в губи цілую зорю на дорогу. Крапчасті напасті, роковані роки, Чоласті незвідані вади […]...
- “Душу боронить жменя левів” (Михайло Старицький) – Михайло Старицький – Українська драматургія і театр 70-90-х років ХІХ століття Художня проза Михайла Старицького становить значну частину його мистецької літературної спадщини, розмаїту як жанрово, так і тематично. Автор блискучих оповідань і повістей про сучасне письменникові життя, Старицький все ж найбільше відомий своєю історичною прозою. Цей пласт його творчості представлений жанрами повісті та роману. Усі вони – про героїчну боротьбу українського народу за свою волю і […]...
- “Жага на світі жити…” (Михайло Старицький) – Михайло Старицький – Українська драматургія і театр 70-90-х років ХІХ століття З перших кроків самопізнання на полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огранувати його, окрилити красою і дужістю, щоб воно стало здатним висловити культурну освічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій. (Михайло Старицький) Михайло Старицький – багатогранна особистість: поет, драматург, прозаїк, перекладач, видавець, актор, режисер, організатор професійного українського театру. Він належний до […]...
- Брахіколон Брахіколон (грецьк. brachys – короткий та kolon – віршований елемент, рядок) – вірш або частина вірша, кожен рядок якого побудований з одного складу. Б. вживається переважно як фрагмент поетичного твору (“Ніч” М. Семенка), цілих строф, а то й творів. Так Б.-І. Антонич лишив у своїй поетичній спадщині сонет “Зов”, написаний у вигляді цієї рідкісної та […]...
- Значення імені Орест. Походження і таємниця імені Значення імені Орест – горець, дикун. Ім’я має давньогрецьке походження. Хлопчик Орест часто схожий характером на матір. У дитинстві багато хворіє. Має поступливий, добродушний характер, зворушливо ставиться до тварин. Посидющий і акуратний, Орест непогано встигає в школі. Дорослий Орест володіє прекрасним характером. Він урівноважений і товариський, у нього завжди багато друзів. Може пробачити багато чого, […]...
- І скучно, і сумно, і нікому руку подать… – Михайло Лермонтов І скучно, і сумно, і нікому руку подать В годину нестерпної скрути… Бажання! Навіщо даремно і вічно бажать?.. А роки минають, і їх не вернути! Любить… Та кого ж бо? На час лиш – кохати дарма, Кохання ж навік – неможливе. У себе заглянеш – минулого й сліду нема; Усе там – і радість, і […]...
- В ДОРОЗІ – Михайло Коцюбинський Оповідання Дe б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера, густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі. Атмосфера гаряча, тривожна, вся – небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й знесилля і безконечно довга дорога, на якій стільки […]...
- Коні не винні – Михайло Коцюбинський Оповідання – Савка! Де мій одеколон? Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні. Стояв упрілий, в одній сорочці, розщібнутій на грудях, і нетерпляче стежив, як біг Савка через подвір’я в своїй синій з галунами лівреї. Одеколон був тут, на туалетнім столі, але […]...
- Антін Лотоцький – МИХАЙЛО-СЕМИЛІТОК Оповідання з народного переказу І Було се дуже давно. Ще як на наші землі набігав дикий кочовий нарід печеніги й нищив та руйнував села й міста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю. А панував тоді в нашому славному золотоверхому Києві князь Володимир. У князя був син Михайлик. Молоденький ще був князенко Михайлик, семиліток, […]...
- Іnтеrмеzzo – Михайло Коцюбинський Присвячую Кононівським полям Дійові особи: Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. Зозуля. Жайворонки. Залізна рука города. Людське горе. Лишилось тільки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних “треба”, які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те “треба” мале, чи велике, – вагу те має, що кожен раз воно […]...
- МАЙСТЕР І МАРГАРИТА – МИХАЙЛО БУЛГАКОВ – 11 КЛАС …так хто ж, нарешті, ти? Я – частка тої сили, що одвіку Прагне зла й одвіку ж творить благо. Гете. “Фауст” Частина перша Глава 1 Ніколи не розмовляйте з невідомими Одного весняного вечора у Москві, на Патріарших ставках, з’явилися два чоловіки: голова правління MACCOЛITy, редактор товстого журналу Михайло Олександрович Берліоз і поет Іван Миколайович Понирєв, […]...
- Добро і зло в оповіданні А. Лотоцьного “Михайло-семиліток” – твір з української літератури Про минуле нашого народу, про героїчну боротьбу проти Іноземних загарбників, про незвичайну силу і мужність руських воїнів, князів дізнаємося ми з історії України, літописів, творів на історичну тематику. Про напад печенігів на Київ розповідається в оповіданні А. Лотоцького “Михайло-семиліток”. Михайлик – син князя Володимира, Молоденький ше був князенко, а вже вмів добре стріляти з лука, […]...
- ДОЛЯ ЛЮДИНИ – МИХАЙЛО ШОЛОХОВ Перша весна на Верхньому Дону була дружна й несподівана. Геть чисто оголилися піски, в степу збухли повні снігу яри та балки, шалено завирували степові річки, і дороги поробилися майже зовсім непрохідними. У цю недобру пору довелося мені їхати в станицю Букановську. І путь недовга, та виявилося, що подолати її не так просто. Ми з товаришем […]...
- Сон – Михайло Коцюбинський Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужне приймали все до нудоти знайоме. Пливли перед ними і безслідно зникали маломістечкові доми і все ті ж самі люди, наче потерті меблі у хаті, між якими роками можна ходити, не помічаючи навіть. Бульвар серед міста з рядом голих […]...