Трансперсональна психологія та холономний підхід Станіслава Грофа
С. Гроф (р. 1946) – американський вчений чеського походження претендує на відкриття нової антропологічної парадигми. З його точки зору, людина парадоксальне істота, тому що являє собою поєднання двох природ. З одного боку, він є тілесно-фізична істота, що підкоряється причинного необхідності, має точні просторово-часові координати. З іншого боку, він суть поле свідомості, яка розгортається за іншими принципами і законами, що порушує причинно-наслідковий зв’язок явищ і мають зовсім інші просторово-часові властивості.
С. Гроф будує свою антропологічну концепцію, спираючись на широку емпіричну базу. Він узагальнив досвід кількох тисяч пацієнтів (онкологічних хворих), що проходили ЛСД-терапію; переживання шизофреніків в період загострення захворювання; бачення людей, що опинилися в стані клінічної смерті або смертельної небезпеки і т. д. Досліджуючи незвичайні стани свідомості, він прийшов до висновку про те, що частина змісту свідомості людини жодним чином не пов’язана з його особистим досвідом, т. е. є по суті трансперсональним досвідом. У людському мозку зберігається по суті вся інформація про світ. Людина є мікрокосм, в якому міститься інформація про Універсум. Людина і світ пов’язані один з одним за голографічним принципом: в цілому є вся інформація про частини, а в частинах – вся інформація про ціле. Ось чому він називає свій підхід холономним (від грецького слова holos – ціле). У звичайному стані зміст трансперсональної досвіду не актуалізовано, але в деяких критичних станах воно стає надбанням свідомості і може бути передане іншим людям, хоча і не завжди в адекватній формі. Здібності ясновидіння, пророцтв, телепатії, внетелесних “подорожей” і т. П. Є найбільш яскравими прикладами наявності трансперсональної досвіду і незвичайних властивостей людської психіки.
С. Гроф звернув також увагу на величезне значення в житті людини перинатального (околородового) досвіду. Він розділив перинатальний період розвитку людини на 4 стадії, які назвав базовими перинатальними матрицями (БПМ). З його точки зору, кожна БПМ характеризується якісно своєрідною динамікою протікання процесів, фізіологічним і психологічним тонусом і особливого роду енергетикою, яка запам’ятовується на молекулярному і психологічному рівнях. Залежно від того, яка з БПМ наклала найбільш помітний відбиток (позитивний чи негативний) на “душу” народжується дитини, значною мірою може детерминироваться склад характеру, специфіка інтелекту, визначитися та чи інша психічна патологія вже дорослої людини.
Для того, щоб позбутися від негативного змісту перинатального досвіду в різних БПМ, що є джерелом неврозів або більш серйозних психічних патологій або аномалій особистості, необхідно його заново пережити (“клин клином вибивають”). С. Гроф розробив широкий комплекс методик, включаючи методику “короткого дихання”, за допомогою яких він намагається допомогти людям зі складною перинатальної біографією.
Як би не різнилися розглянуті вище нові вчення про людину, всі вони різним способом пов’язані з психоаналітичної традицією. Одні з них її продовжують, інші – долають, треті – рішуче розривають з нею.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)