Трагікомедія МАРТИН БОРУЛЯ – Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) – ТЕАТР КОРИФЕЇВ

Творчий задум

Іноді почуту від когось незвичайну історію ми недовірливо коментуємо: “Неправда, таке лише в книжках буває!” Нам здається, що художній твір і наше щоденне життя – дуже різні речі. Чи завжди це так? Адже трапляється, що література й життя багато в чому перетинаються між собою. Такі “перетини” свого часу дуже зацікавили письменників-реалістів. Зацікавили настільки, що вони однією з важливих умов успішного твору вважали дійсну життєву основу, а переконливим доказом правдивості характерів – наявність реальних прототипів у своїх героїв. А коли ситуація, що склалась у власній сім’ї, дуже нагадує книжну, зовсім легко заплутатися.

Напевно, І. Тобілевич, уперше прочитавши комедію Ж. Б. Мольєра “Міщанин-шляхтич”, був неабияк вражений: твір нагадав про деякі факти з життя його родини. Карпо Адамович Тобілевич, батько драматурга, походив з давнього роду, дворянство якого, однак, не мало офіційного підтвердження. Він доклав багато зусиль, щоб довести свої права, але зазнав невдачі через прикру писарську помилку: у старих документах родове прізвище відрізнялось лише однією літерою – воно мало форму Тубілевич. А це стало вагомою підставою для офіційної відмови у визнанні дворянського статусу. Як же поставився до всього сам драматург? Відповідь на питання дає трагікомедія “Мартин Боруля” (1886).

■ Кадри з х/ф “Мартин Боруля” (1953, режисери Олексій Швачко і Гнат Юра)

У п’єсі “Мартин Боруля” драматург показав, що люди дуже залежні від суспільних умовностей і стереотипів. Це може вкрай негативно впливати на їхнє життя. Іноді намір здобути бажаний соціальний статус загрожує перетворитися на манію, що здатна деформувати людську особистість. Тоді справжні моральні цінності – чесність, порядність, працелюбність – підміняються фальшивими уявленнями про щастя.

Автор критично висвітлив одне з таких стереотипних уявлень, за яким цінність людини вимірюється соціальним становищем. Він висміяв віру в те, що аристократизму можливо набувати через формальне наслідування престижного способу життя.

Видатний український філософ Г. Сковорода писав про роль “спорідненої праці” в досягненні щастя. У творі І. Карпенка-Карого цей погляд поширено й перенесено в суспільну площину: важливо бути собою, а не вдавати когось іншого, жити своїм життям, а не наслідувати чуже, хай, на думку багатьох, і дуже престижне. Ідеї філософа по-новому розкрилися в актуальній для реалістичної літератури проблемі “пропащої сили”. Герой І. Карпенка-Карого змарнував життя на ілюзії та поставив під загрозу щастя своїх близьких і достаток родини. Представлений у п’єсі комедійний сюжет поєднується з морально-філософським підтекстом, що змушує глядачів не тільки сміятися, а й усерйоз замислюватися над справжніми людськими цінностями.

Образ Мартина Борулі

Головний герой у переліку дійових осіб схарактеризований як “багатий шляхтич, чиншовик”. Це означає, що він не має власної землі, а працює на орендованій, за що й мусить віддавати відповідну плату, або чинш. Інакше кажучи, чиншовик – це орендар. Боруля також шляхтич, тобто дворянин, але з не підтвердженим офіційно дворянським статусом. У Російській імперії налічувалось чимало таких “шляхтичів”. Вони дорівнювались до державних селян, однак зберігали право доводити своє дворянське походження. У більшості випадків це були звичайні хлібороби, які власною працею заробляли на життя.

У розмові з дочкою Боруля пояснює, чому домагається дворянства: “Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай Бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю”.

Попрощавшись із бідністю, Мартин Боруля хотів би позбутися й соціальної вторинності. Він конфліктує із землевласником Красовським, бо той його принизив, обізвав “бидлом”.

Немає нічого поганого в тому, що Боруля захищає свою гідність. Не це в його особі

Критикує автор, а насамперед фанатичну віру в те, що лише дворянство здатне зробити людину щасливою. Насправді виходить якраз навпаки. Недаремно Марися зізнається: “Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік молодий!..” Бажання Борулі вивести й сина на “дворянську лінію” має так само негативні наслідки. Степан лише марно витрачає роки свого життя та пускає на вітер немалі батькові гроші.

Сподіваючись на “дворянство”, Боруля таки змінюється, але чи на краще? Ось що говорить про це Марися: “Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; а тепер же все навиворіт”.

Замість здорової моралі трудівника Боруля переймає фальшиві уявлення про “благородне” життя: “…тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать”.

Лише біда змушує його зректися ілюзій. Спаливши документи про “дворянство”, Мартин Боруля зізнається: “Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала”.

В образі головного героя втілено важливий, переважно внутрішній, психологічний конфлікт. Це протистояння різних життєвих цінностей і поглядів на людське призначення.

І хоча Боруля нарікає, що ось, мовляв, “тисяча рублів згоріла”, “половина хазяйства пропала”, та все ж таки він зберіг головне – родинну злагоду, любов і повагу близьких людей, підтримку приятелів.

Зрештою, і сам дістав добрий урок: не женись за примарним “щастям”, а навчайся цінувати те, що маєш.

Оточення головного героя

Усі персонажі більшою чи меншою мірою сприяють розкриттю образу Мартина Борулі. Адже саме він відіграє головну роль у вираженні ідейного змісту твору. Уявивши себе дворянином, герой оцінює інших людей за своєю викривленою міркою. Дружині наказує заводити в побуті панські порядки, дочці забороняє стосунки з її коханим, а синові потурає в його пустопорожньому побуті канцеляриста. Характер Мартина Борулі зображений повно і глибоко, інші ж змальовані узагальнено й навіть стереотипно. Марися нагадує головну героїню драми І. Котляревського “Наталка Полтавка”. Вона так само добра, чесна й працьовита, а головне – здатна на щирі й вірні почуття. Дівчина хоч і поважає батька, але не підтримує його планів щодо дворянства. Її коханий – типовий сільський парубок, а їхні взаємини немов списані з народної ліричної пісні. Син Борулі Степан робить не свою справу, бездумно копіюючи документи в канцелярії. А його приятель Націєвський узагалі є втіленням найгірших рис чиновництва. За душевними й моральними якостями він зовсім не пара Марисі. Майже карикатурно зображений повірений Трандалєв, який представляє в суді й Борулю, і його супротивника Красовського. Трандалєв навіть не намагається приховувати свої на диво цинічні погляди: “Чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи!”

Одне слово, уся образна система трагікомедії підпорядкована важливому завданню: повніше й виразніше розкрити характер головного героя – “багатого шляхтича й чиншовика” Мартина Борулі, який намірився стати справжнім дворянином.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Яка комедія Ж. Б. Мольєра вплинула на автора “Мартина Борулі”?

2. Які родинні обставини драматурга визначили задум “Мартина Борулі”?

Виявляємо літературну компетентність, обізнаність у сфері культури

1. Яку тему обрав драматург для п’єси “Мартин Боруля”? Який аспект цієї теми автор висвітлив?

2. Традиції яких світових та українських майстрів слова розвиває І. Карпенко-Карий у своєму творі?

3. Як він оцінив прагнення героя здобути вище соціальне становище?

4. У чому полягає морально-філософський підтекст твору?

Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності

5. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відео-лекцію про комедію “Мартин Боруля”. Що нового ви дізналися із цієї лекції? Занотуйте основні тези лекції, які доводить авторка. Які тези вас найбільше зацікавили?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Трагікомедія МАРТИН БОРУЛЯ – Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) – ТЕАТР КОРИФЕЇВ