Тоталітаризм і культура
У жовтні 1917 р трагічно позначилися для долі Росії помилки, допущені під час правління Миколи I. Насильницьке захоплення влади більшовиками на чолі з Леніним, Троцьким, Сталіним та іншими було фактично злочином століття.
Відразу ж почалося планомірне руйнування тисячолітньої Російської державності та культури.
Перш за все, була ліквідована витримала випробування часом класична система вищої та середньої освіти, яка оголошена буржуазною і шкідливою ідеям робітничого класу.
Були ліквідовані центри класичної освіти гімназії, історико-філологічні, юридичні та філософські факультети університетів. Аж до 1934 у ВНЗ не вивчалася історія, література і мови. Більшовики взяли на озброєння фразу Миколи I “мені не потрібні розумники, мені потрібні піддані”.
– Ленін, а після нього Сталін вважали російську інтелігенцію: науковців, викладачів та вчителів, юристів, лікарів, художників, та інших представників творчих професій, людей самостійно мислячих і творчих, які закінчили російські гімназії та університети, ворогами радянської влади.
– Тому відразу ж після жовтневого перевороту і захоплення влади велика частина російської інтелігенції була кинута в тюрми і побудовані до 1918 За наказом Леніна концентраційні табори. Частину інтелігенції під страхом смерті посадили на два пароплава і вигнали з Росії.
– Загибель класичного середньої та вищої освіти була результатом декрету Леніна від 4 березня 1921 Ленін це робив свідомо, він не бажав, щоб гімназії готували людей самостійних, творчо мислячих, небезпечних для радянської влади. Тому він не хотів, щоб освіта залишалося в руках інтелігенції.
– Своє завдання Ленін і Сталін бачили в тому, щоб перетворити російський народ в слухняну масу сліпо і беззаперечно виконуючу укази, накази і директиви більшовицької партії.
Але большевицькі вожді, пам’ятали про програму Р. Ю. Вітте ліквідувати неписьменність До 1922 Ленін одночасно з руйнуванням класичної освіти відкрив так звані суто партійні інститути червоної професури. У Москві його очолив М. Покровський. У ці інститути брали тільки тих, у кого було робітничо-селянське походження і значний партійний і виробничий стаж. Випускники цих інститутів повинні були змінити всю “буржуазну” професуру в університетах. Ленін всі сили направив на ліквідацію неписьменності. Але головну мету цієї політики він бачив, як він сам стверджував тільки в тому, щоб селяни і робітники могли без сторонньої допомоги читати накази, декрети і постанови більшовиків.
До 1934 більшовики на чолі зі Сталіним вирішили, що поставлена мета досягнута, марксистські (так звані марксистські червоні) професора вже з’явилися і можна було відновити гуманітарну освіту в країні. Однак те гуманітарну освіту, яке виникло після 1934, являло собою карикатурне віддзеркалення того, що Росія мала до 1917 р
Воно було поставлено під жорстокий контроль партійного ідеологічного керівництва. Ленінсько-сталінська політика увергнула російську освіту в затхлий провінціалізм, в якому історія ленінської партії, діалектичний і історичний матеріалізм в догматичної упаковці вважалися вершиною гуманітарної науки. Більш докладно про цю злочинної діяльності більшовиків на чолі з Леніним і Сталіним розповідає з опорою на документальний матеріал Ст. Джімбінов у статті “Коефіцієнт спотворення. Революція і культура “15.
З середини 20-х рр., А точніше з 1922 р, коли Сталін став генеральним секретарем ЦК РКП (б), тобто Російської комуністичної партії більшовиків, в радянській Росії початку затверджуватися радянська тоталітарна система та її комуністична ідеологія.
Тоталітаризм і похідні від цього поняття слова походять від латинських слів totus (-a, – um), – весь цілий і прислівники totum – повністю, цілком, цілком. Тоталітаризм позначає встановлення абсолютного державного контролю над усіма сферами життя суспільства і над людиною, тобто тоталітаризм – це одержавлення суспільства і особистості та утвердження єдиної державної ідеології, тобто тоталітаризм – це антидемократичний закрите суспільство.
Радянська тоталітарна система виявилася першою в світовій політичній практиці і послужила зразком для фашистської тоталітарної системи в Італії, що затвердилася в 1922 р, де вождем (дуче) став Б. Муссоліні і націонал-соціалістичною тоталітарної системи в Німеччині, яка встановилася в 1933 р на чолі з нацистським вождем (фюрером) Гітлером.
Тоталітарна система будь-то фашистського, націонал-соціалістичного чи радянського комуністичного типу вороже ставилася до творців культури та освіти. Ідеалом для тоталітарних режимів цих типів було перетворення утвореної прошарку людей в інструмент тоталітарної політики і пропаганди, а народ в рабськи слухняну масу, прославляющую геніальність вождя і беззаперечно виконує його декрети, відозви і постанови.
У цій ситуації культура й освіта опинялися під гнітом партійного контролю і повинні були виконувати функцію знаряддя ідеології і пропаганди. З цього часу в СРСР для вчителів шкіл, викладачів вузів та представників культури: художників, письменників, поетів і музикантів головними настільними книгами ставали сталінський Короткий курс ВКП (б) і ленінська робота “Партійна організація і партійна література”.
До середини 30-х рр. більшовикам вдалося ліквідувати спадщина срібного століття російської культури і розправитися з її творцями і носіями і затвердити головний ідеологічний постулат “соціалістичний реалізм”, якому повинні були слідувати всі письменники, поети, художники і музиканти. За цим суворо стежили ідеологічні відділи обкомів, міськкомів і райкомів партії, партійних організацій в школах, вузах та установах культури, а також державна цензура (головліт та інші підрозділи), система державної безпеки (спочатку ГПУ, потім НКВД і КДБ).
Недотримання цього ідеологічного постулату було трагічним для людини. Спочатку він піддавався осуду в колективі, потім слідували арешт і відправлення його в один з концтаборів ГУЛАГу (державного управління таборами).
Іншим напрямком тоталітарної радянської політики в галузі освіти і культури була боротьба проти релігії та затвердження войовничо-атеїстичних переконань. Результатом цієї політики було насадження безбожництва, руйнування церков і ліквідація духовенства. Але оскільки повного руйнування установ культу та ліквідації духовенства добитися було неможливо, органи безпеки суворо стежили за тим, щоб залишився духовенство перебувало під їх контролем і строго виконувало вимоги, встановлені тоталітарною державою для функціонування релігійних установ.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)