Томас Манн
(1875-1955)
Німецький прозаїк і публіцист Томас Манн народився в стародавньому портовому місті Любек, на півночі Німеччини. Його батько, Йоганн Генріх Манн, був заможним торговцем зерном і міським сенатором; мати, уроджена Юліа да Сильва Брунс, жінка музично обдарована, була родом із Бразилії, з родини німецького переселенця-плантатора і його дружини-креолки. Можливо, через змішане походження в Маркесі сполучалися риси півничанина-європейця, з його виваженістю,
Емоційною стриманістю і повагою до людської особистості, і жителя півдня, з його чуттєвістю, живим розумом і пристрастю до мистецтва. Це суперечливе змішання північних і південних рис, прихильності до буржуазних цінностей і естетизму відіграло важливу роль у житті і творчості Маркеса.
Манн мав одержати в спадщину сімейне підприємство по торгівлі зерном, але після передчасної смерті батька в 1891 р. підприємство було ліквідовано, і Томас закінчив школу, як він згодом висловився, “досить безславно”.
Коли юнаку було.16 років, родина Манн переїхала в Мюнхен – великий інтелектуальний і культурний центр. У Мюнхені Томас якийсь час працює в страховій компанії і займається журналістикою, збираючись стати письменником за прикладом свого старшого брата Генріха. Незабаром Томас улаштовується редактором у сатиричний тижневик “Сімпліциссімус” (“Simplizissimus”), починає і сам писати оповідання, що надалі ввійшли до збірки “Маленький пан Фрідеман” (“Der Kline Herr Fridemann”, 1898). Як і в більш пізніх своїх творах, у цих оповіданнях Манн з іронічною й водночас досить смутною інтонацією зображує боязкого, бентежного “сучасного” художника, що б’ється в пошуках сенсу життя. Крім того, у цих оповіданнях відчувається потяг письменника до міцності буржуазного існування.
Своїм першим же літературним здобутком “Будденброки” (1901) Манн увійшов до когорти великих художників слова. У романі відтворена історія буржуазної родини протягом чотирьох поколінь – становлення величі і занепад стародавнього бюргерського роду. Письменник простежує долю роду аж до найглибшої буржуазної кризи, яку він сам спостерігав навколо.
Критики відзначають особливий зміст, вкладений письменником у поняття бюргерство.
Томас Манн багато писав про велику бюргерську культуру, говорив, що тепер вона спрофанується, особливо згубно на неї впливає масова культура Америки. Епоху імперіалізму він називав епохою кризи бюргерства. У контексті творів письменника слово “бюргерство” дуже близьке за значенням до слів “шляхетність” і “інтелігентність”. Письменник вважав, що російська література уважно аналізує внутрішню інтелігентність, людську шляхетність, що більш високої людяності, ніж у російській літературі, “не було ніде і ніколи”.
Найяскравішим представником бюргерської культури Манн вважав великого Гете.
Стихія бюргерства була всепоглинаючою людською і письменницькою пристрастю Т – Манна. Його інтерес до психоаналізу, романтизму, навіть до мистецтва і музики були частками, моментами на тлі його служіння бюргерству. Бюргерство – основна тема його творчості. І якщо часом у його творчості бюргер і художник вступали між собою в конфлікт, істина для Т. Манна була на боці бюргера, справжньої інтелігентності.
Роман “Чарівна гора” (1925) вважається одним із найвизначніших і складних творів німецької літератури XX століття. Це своєрідна енциклопедія декадансу, його осуд і винесення смертельного діагнозу кращим знавцем цієї хвороби.
Вершиною його творчості став “Доктор Фаустус” (1947). Його зміст має кілька планів. Для Німеччини цей роман має особливе значення, у ньому Манн показує духовну неспроможність буржуазної інтелігенції, яку розтліває вплив ідей Шопенгауера, Ніцше, Фрейда. Головний герой роману – німецький композитор Адріан Леверкюн, – будучи носієм цих пороків західної інтелігенції, прирікає себе на душевну спустошеність, творче безсилля й апатію.
Манн вважає, що саме інтелігенція несе відповідальність за трагічні події XX століття.
Творчість Манна мала великий вплив на читачів, які бачили в його багатозначних проблемних романах відображення їх власних інтелектуальних й моральних шукань.
У 1929 р. письменнику присуджується Нобелівська премія з літератури “насамперед за великий роман “Будденброки”, що став класикою сучасної літератури і популярність якого неухильно росте”. У своїй вітальній промові Фредрік Бік, член Шведської академії, сказав, що Манн став першим німецьким романістом, який досяг рівня Чарльза Діккенса, Гюстава Флобера, Лева Толстого. Бік також відзначив, що Манн, з одного боку, створив складне духовне мистецтво, а з іншого боку – сам же сумнівається в його доцільності. На думку Біка, велич Манна полягає в його здатності примирити “поетичну піднесеність, інтелектуальність з любов’ю до усього земного, до простого життя”. Після одержання Нобелівської премії у творчості Манна значну роль стала відігравати політика. У 1930 р. письменник виголошує промову в Берліні, що мала назву “Заклик до розуму” (“Ern Appell an die Vernunft”), у якій ратує за створення загального фронту робітників-соціалістів і буржуазних лібералів для боротьби проти нацистської загрози. Він також пише “Маріо і чарівник” (“Mario und der Zauberer”, 1930) – політичну алегорію, у якій продажний гіпнотизер уособлює таких вождів, як Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні. У його нарисах і промовах, що письменник виголошував у ці роки по всій Європі, звучала різка критика політики нацистів; Манн також виражав симпатії соціалізму, коли соціалісти ставали на захист волі і людської гідності. Коли в 1933 р. Гітлер став канцлером, Манн і його дружина, яка у цей час перебувала у Швейцарії, вирішили в Німеччину не повертатися. Вони оселилися недалеко від Цюриха, але багато подорожували, а в 1938 р. переїхали в Сполучені Штати. Протягом трьох років Манн читав лекції з гуманітарних дисциплін у Прінстонському університеті, а з 1941 до 1952 р. жив у Каліфорнії. Він також був консультантом з німецької літератури в Бібліотеці конгресу.
У 1936р. Манн був позбавлений німецького громадянства, а також почесного докторського ступеня Боннського університету, який було йому надано в 1919 р.; у 1949 р. почесний ступінь йому повернули. У1944 р. Манн став громадянином Сполучених Штатів. Під час другої світової війни він часто виступав у радіопередачах, засуджуючи нацизм і закликаючи німців узятися за розум. Після війни Манн приїжджав до Західної і Східної Німеччини, і скрізь його захоплено приймали. Однак письменник відмовився повернутися на батьківщину й останні роки прожив під Цюрихом.
Уже в похилому віці Манн понад 13 років працював над тетралогією про біблійного Йосипа. У романі “Йосип і його брати” (“Joseph und seine Bruder”, 1933-1943), який іскриться іронією і гумором, простежується еволюція свідомості від колективного до індивідуального. “Пригоди авантюриста Фелікса Круля” (“Bekenntnisse des Hochstaplers Felix Krull”, 1954), Останній роман Манна, став результатом переробки рукопису, розпочатого ще в 191Q p. Пронизаний іронією, роман є заключним акордом творчості письменника, для якого самоіронія завжди залишалася головним стимулом. Екстравагантна пародія, “Фелікс Круль”, за словами самого Манна, переводить “автобіографічну й аристократичну сповідь у дусі Гете у сферу гумора і криміналістики”. Художник, стверджує своїм романом Манн, – це фігура комічна: він може засліплювати й обманювати, але не може змінити світ. Манн вважав “Фелікса Круля” своєю кращою, найбільш удалою книгою, оскільки роман “одночасно заперечує традицію і йде в її руслі”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)