ТОЙ, ХТО НЕ ЗМІГ МОВЧАТИ – Mo Янь – Сучасна література в юнацькому читанні
Удача поряд з невдачею, за невдачею йде удача.
Лао-цзи, давньокитайський мудрець
ТОЙ, ХТО НЕ ЗМІГ МОВЧАТИ
Чи всі ми завжди віримо у свою удачу? Чи не підривають нашу віру в себе бодай невеличкі труднощі або кепкування інших? Як зберегти в собі добро і душевну силу навіть тоді, коли здається, що весь світ проти тебе? Про це і про багато чого іншого запрошує замислитись читачів наш сучасник, лауреат Нобелівської премії 2012 року в галузі літератури, китайський письменник Мо Янь. Наведені в епіграфі слова його видатного співвітчизника Лао-цзи, вподобані митцем, яскраво характеризують і самого Мо Яня. Адже його шлях у літературу не був устелений пелюстками троянд, успіх не звалився йому на голову, як манна небесна, а став результатом наполегливої праці над собою, боротьби із життєвими труднощами. Мо Яню довелось пережити голод, страшну втому від праці, страждання від самотності, глузування односельців і ще багато чого, перш ніж заявити світові про себе як про оригінального автора.
Народився майбутній письменник 17 лютого 1955 р. у заможній селянській родині в селі Гаомі провінції Шаньдун. Справжнє його ім’я – Гуань Моє. А псевдонім Мо Янь, що означає “мовчи” (або “не говори”), він обрав на початку письменницького шляху. Озираючись на своє дитинство, в одному з інтерв’ю митець пояснював: “У ті часи люди в Китаї жили ненормальним життям. Тому тато з мамою мені наказували не базікати за порогом дому. Якщо відкриєш рота і будеш говорити, що думаєш, потрапиш у біду. Я їх послухався і не базікав”. Дослідники творчості Мо Яня помітили ще один цікавий момент, пов’язаний із його псевдонімом. У Китаї побутує давня мудрість: можна багато говорити, але нічого не сказати. Цікаво, що в цьому вислові якраз присутні ієрогліфи, що і складають псевдонім Мо Яня.
“Ті часи”, про які згадує письменник, – це період “культурної революції” в Китаї, започаткованої вождем китайської комуністичної партії Мао Цзедуном. Час воістину трагічний для всього китайського народу. Він позначений економічним хаосом, зубожінням, різким спадом добробуту та рівня культури населення країни. Усе це стало наслідком жорсткої диктатури панівної верхівки, антигуманно!’ за своєю сутністю. Під час “культурної революції” було знищено, ув’язнено або вигнано з Китаю багато державних службовців, учених, діячів мистецтв. Це лихоліття не могло не позначитись на долі простого сільського хлопчика, якому змалечку забороняли говорити.
Величезну роль у формуванні Мо Яня як особистості і письменника відіграла мама, котра насамперед впливала на сина своєю безмежною добротою. Добротою до всіх – до своєї родини, до односельців, навіть до тих, хто начебто і не заслуговував на доброзичливе ставлення. Здавалось, своєю добротою тендітна китайська жінка зігріває весь навколишній світ. Невипадково саме їй Мо Янь і присвятив значну частину своєї Нобелівської лекції, яку виголосив на процедурі нагородження у Швеції. Серед спогадів письменника є й такі, які нам, українцям, дуже близькі й зрозумілі, бо аж занадто яскраво нагадують сторінки вітчизняної історії, пов’язані з Голодомором: “Мій найболючіший спогад про те, як ми з мамою пішли збирати колоски на колективній землі. Прийшли охоронці, люди, що збирали колосся, розбіглися, у моєї мами ніжки були маленькі, бігла повільно, її затримали, один високий охоронець заліпив їй ляпаса. Вона похитнулася й впала на землю. Охоронці забрали зібрані нами колоски, посвистуючи, спокійно пішли. У моєї мами з рота текла кров, вона сиділа на землі, я ніколи не забуду вираз розпачу на її обличчі. Через багато років, коли той охоронець став сивим, старим, я зустрів його на ринку, кинувся знайти й помститися йому, мама утримала мене, спокійно сказала: “Синок, та людина, яка била мене, й цей старий зовсім різні люди””1. Ці фрагменти автобіографії багато в чому проливають світло на атмосферу, в якій ріс письменник, на роль світлої маминої особистості в його житті.
Говорячи про своє дитинство, Мо Янь з гіркотою згадує і про те, що односельці насміхалися з його зовнішності, саме через неї в школі йому довелось потерпати від стусанів задиристих учнів. Звісно, таке ставлення дорослих і дітей до хлопця могло розізлити його на весь навколишній світ, сприяти утвердженню в його душі ненависті до своїх кривдників. Однак він не тримав зла на них, бо завжди пам’ятав мамині уроки доброти, її мудрі настанови про те, що краса людини у добрих справах, а на зло не варто відповідати злом. Ця заповідь пронизує і маленький за обсягом, але великий за своїм художнім змістом твір “Геній”. Сюжет оповідання багато чим перегукується з подіями життя самого письменника. Так само, як і його герой, Мо Янь потерпав у дитинстві через свою відмінність від інших, а вирісши, так само виїхав у місто, вивчився й успішно реалізував творчі здібності.
Виступ Мо Яня на процедурі вручення йому Нобелівської премії (СТОКГОЛЬМ, 2012)
1 Уривки з Нобелівської промови Мо Яня тут і далі подано в перекладі з китайської Володимира Урусова.
Які ж іще чинники вплинули на становлення його як письменника? Шукаючи відповідь на це запитання, згадаємо вислів Антуана де Сент Екзюпері “Усі ми родом з дитинства” і знову розгорнемо сторінки дитячих вражень Мо Яня. Уявімо його на гомінкому сільському ринку, де торгують усякою всячиною, але оченята нашого героя спрямовані зовсім не на їжу чи речі, які там продають. Малий мрійник угледів розповідача книжок, почув його чарівливий голос, і все інше для нього просто перестало існувати.
Він навіть забув про важливі справи, які йому доручила зробити мама. Тут слід зауважити, що в Китаї були такі люди-оповідачі, які, можливо, чимось нагадували наших кобзарів, бо, як і вони, несли світові цікаві розповіді на найрізноманітніші теми. Гуань уважно вслухався в їхні слова, а потім залюбки переказував почуте мамі, додаючи до нього своє, вигадане. Йому забороняли говорити зайве на вулиці, але говіркий від природи хлопчина вже не міг втриматися вдома – з його вуст лилися і лилися всілякі історії, щедро приправлені власною фантазією, перебільшеннями і новими поворотами сюжету. Поволі слухачами цих переказів стала вся родина. Так у простому китайському селі із маленького мрійника і фантазера народжувався великий письменник, якому судилося міжнародне визнання.
У 12 років Гуань, не закінчивши навіть початкової школи, був змушений припинити навчання. Протягом багатьох років він виконував різну сільську роботу, згодом влаштувався на фабрику. Увесь цей час хлопець переживав, що не може вчитися. Значно пізніше про цей період власної біографії письменник скаже: “… я дуже рано почав читати велику книгу життя людського суспільства… Припинивши навчання, я блукав серед дорослих, почавши довгий життєвий шлях “читання вухами””. У 70-х роках XX ст. він вступив на службу до армії, паралельно в цей час продовжував навчання і в 1986 р. закінчив факультет літератури Інституту мистецтв Народно-визвольної армії Китаю. Сам письменник зізнавався, що значний вплив на його художню свідомість справили насамперед американський письменник Вільям Фолкнер і колумбієць Габріель Гарсіа Маркес.
Нині Мо Янь – почесний доктор філології Відкритого університету Гонконга. Широку відомість йому приніс роман “Червоний гаолян1” (1986). В основу його сюжету покладено історію однієї китайської родини, яка мешкала на північному сході Китаю під час антияпонської війни у 1930-і роки. Роман був екранізований китайським режисером Чжаном Їмоу в 1987 році і здобув головний приз Берлінського міжнародного фестивалю – Золотого ведмедя (1988).
Обкладинка українського видання роману Мо Яня
1 Гаолян – однолітній злак, нагадує кукурудзу, зерна червонувато-бурого кольору.
Узагалі ж у доробку письменника 11 романів, багато повістей, оповідань, есе, також є п’єси і кіносценарії. Його твори перекладено понад десятьма мовами світу, у тому числі й українською (видано повні переклади романів “Червоний гаолян”, “Країна вина”, оповідання “Геній”). У художній літературі письменник вбачає величезний потенціал міжкультурного спілкування. Так, у 2009 р. на Франкфуртському книжковому ярмарку він заявив, що саме література може розчистити бар’єри між країнами і народами.
Про що ж пише Мо Янь? Китайські дослідники відносять його творчість до напряму сюньгенъ веньсюе (“пошук коріння”), представники якого бачать у селянстві оплот традицій і фундамент соціальної стабільності. Невипадково героями їхніх творів найчастіше є прості трударі села, які зберігають національне вогнище свого народу. Сам же письменник власною “літературною територією” називає маленьке північно-східне село Гаомі, в якому вбачає мініатюрну копію Китаю й навіть усього світу. За творами Мо Яня можна вивчати китайську історію XX століття, але не із загального ракурсу, а бачити події очима його героїв. У зображенні персонажів письменник часто спирається на власний життєвий досвід, на пережите його родиною. Мо Яня хвилюють найрізноманітніші теми, однак переважно він пише про життя селян, їхню боротьбу за виживання, за збереження власного достоїнства. Саме цьому і присвячено оповідання під назвою “Геній”.
1. Які чинники вплинули на формування Мо Яня як письменника?
2. ЯКБИ розумієте такий його вислів: “Я дуже рано почав читати велику книгу життя людського суспільства…”? А що у вашому розумінні означає “читання вухами”?
3. Який зі спогадів Мо Яня вразив вас найбільше? Чим саме?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)