Home ⇒ 👍Біологія ⇒ Тканини рослин

Тканини рослин

Тканинами називаються групи клітин, які подібні за:

Походженням; Формою; Будовою; Функціями.

За формою складових клітин розрізняють тканини:

Паренхімні, складені з ізодіаметричних (з приблизно рівними внутрішніми діаметрами) клітин; Прозенхімні, які складаються з подовжених клітин, які мають відмінні один від одного “довжину” і “ширину”.

Тканини зазвичай класифікуються за основною з виконуваних ними функцій.

Твірна тканина

Твірні тканини, або меристеми, забезпечують безперервний ріст рослин. Клітини меристем тривалий час зберігають здатність до поділу, не перетворюючись на постійні тканини.

Клітини твірних тканин:

Тонкостінні; Заповнені густою цитоплазмою; Дрібні; Значну частину об’єму клітини займає ядро.

У вищих рослин з перших стадій розвитку зародка утворюються верхівкові (апікальні) меристеми на верхівці стебла і на кінчику корінця. У міру росту і розгалуження на кожному бічному пагоні і кожному бічному корені утворюються свої верхівкові меристеми.

Верхівкові меристеми забезпечують ріст рослини в довжину.

У стеблах і коренях можуть виникати бічні (латеральні) меристеми (камбій). У дводольних рослин поділ клітин камбію забезпечує зростання стебел і коріння в товщину. З постійних паренхімних тканин іноді виникає вторинна меристема – феллоген (корковий камбій), який формує покривну тканину – пробку.

У основі міжвузілля стебла і біля основи молодого зростаючого листя розташована вставкова (інтеркалярна) меристема. По закінченні росту стеблової ділянки або листа інтеркалярна меристема перестає діяти, перетворюючись на постійні тканини.

У асиміляційних тканинах відбувається фотосинтез.

Симіляційні тканини розташовуються, в основному, в листі та у стеблі під епідермісом. Вони складаються з паренхімних тонкостінних клітин, які містять хлоропласти.

Запасаюча тканина

У запасаючих тканинах відкладаються запасні речовини.

Ці тканини складаються з живих паренхімних клітин. У багаторічних рослин запасаючі тканини розташовані на:

Стеблах; Коренях; Кореневищах; Бульбах; Цибулинах.

Запасними речовинами можуть бути:

Вуглеводи; Білки; Жири.

Повітрянопередаюча тканина (аеренхіма) – це тканина з дуже великим міжклітинним середовищем (міжклітинники), основна функція якої – вентиляція.

Системи міжклітинників пов’язані із зовнішнім середовищем через отвори в покривних тканинах (продихи, чечевички). У міжклітинники кисень потрапляє з листя, де він накопичується в результаті фотосинтезу і може проникати до кінчиків коренів, що дуже важливо для болотних, водних та інших рослин, які мешкають в умовах утрудненого газообміну.

Всмоктуючі тканини, в основному, представлені ризодермою.

Це зовнішня одношарова тканина на молодих коренях. Через ризодерму в корінь всмоктуються вода і розчинені в ній мінеральні речовини. Основну масу води і солей рослина сприймає через ту ділянку ризодерми на кінчику кореня, де розвинені численні кореневі волоски. Є й інші види всмоктуючих тканин, які виникають в особливих умовах існування рослин (у паразитичних, водних рослин тощо).

Покривна тканина

Покривні тканини захищають вищі рослини від:

Висихання; Різких коливань температури; Надлишку променевої енергії; Механічних пошкоджень; Надмірної інсоляції.

Листя і молоді стебла рослини на першому році життя покриті шаром щільно зімкнутих клітин – епідермісом (шкірочкою). Клітини епідермісу живі, містять:

Ядро; Густу цитоплазму; Дрібні лейкопласти.

У міру росту клітин в них утворюються вакуолі, нерідко з розчиненим у клітинному соку пігментом антоціаном, що обумовлює лілово-червоне забарвлення листя і стебел.

Клітини епідермісу мають пристосування, які перешкоджають втраті води рослиною: зовнішні стінки їх сильно потовщені і покриті тонкою водонепроникною плівкою – кутикулою.

У деяких рослин поверх кутикули буває розвинений восковий наліт. Іноді стінки епідермальних клітин бувають просякнуті кремнеземом:

Хвощі; Осоки; Злаки.

Нерідко епідермальні клітини утворюють вирости – волоски, які густим шаром покривають листя і стебла. Волоски можуть бути дуже різноманітні за величиною і формою:

Ниткоподібні; Гіллясті; Зірчасті та ін.

Якщо волоски закінчуються здуттям і здатні накопичувати і виділяти слиз, ефірні масла та ін, то вони називаються залозистими.

Надходження повітря всередину рослини, виділення кисню і парів води здійснюється особливими утвореннями, наявними в епідермісі – продихи.

Зазвичай у сухопутних рослин продихи розташовані на нижній стороні листа, у водних рослин з плаваючим листям – на верхній. Кожен продих складається з пари бобовидних замикаючих клітин і продихної щілини, яка представляє собою виражений міжклитинник.

У замикаючих клітинах продихів, на відміну від інших клітин епідермісу, завжди знаходяться хлоропласти і активно проходить фотосинтез. Продихова щілина може розширюватися і звужуватися за рахунок зміни осмотичного тиску всередині замикаючих клітин.

Через відкриті продихи проходить інтенсивна дифузія:

Водяної пари; Кисню; Вуглекислого газу.

При закритих продихах транспірація і газообмін різко скорочуються. У рослин помірного поясу кількість продихів коливається залежно від виду рослини і умов проживання від 100 до 700 на 1 мм2 поверхні листа.

У багаторічних наземних органів рослин первинна покривна тканина (епідерміс) через деякий час змінюється вторинною, яка більш надійно захищає рослини, – пробкою (перидермою).

Перидерма виникає в результаті діяльності коркового камбію (фелогена), який закладається під епідермісом.

Клітини фелогена при діленні відкладають назовні шари клітин пробки, яка і виконує захисні функції. Ряди клітин в пробці щільно прилягають один до одного, міжклітинників в пробці немає.

Фелоген відкладає всередині шару клітин фелодерму, яка складається з живих клітин і забезпечує живлення клітин фелогена.

У міру потовщення стебла і утворення перидерми епідерміс скидається і стебло із зеленого стає бурим. Стебла з розлогою перидермою здатні до зимівлі.

Для забезпечення газообміну внутрішніх тканин в пробці формуються так звані чечевички. У чечевичках пробкові клітини і живі паренхімні клітини з’єднуються між собою пухко. Газообмін здійснюється по міжклітинникам.

Чечевички на молодих стеблах виглядають як невеликі горбки.

У більшості деревних порід через кілька років формується третинна покривна тканина – кірка:

У яблуні вона виникає в 6-8 років; У сосни – в 8-10; У дуба – в 25-3; У граба – в 50 років.

Кірка утворюється в результаті багаторазового закладання нових шарів перидерми у все більш глибоких шарах кори. У міру потовщення стовбура і багаторазового закладання та діяльності фелогена периферійні мертві тканини кірки дають тріщини і поверхня стовбура дерев стає нерівною. Покриті кіркою стовбури захищені від:

Різких змін температури; Низових лісових пожеж; Пошкоджень тваринами.

Видільна тканина

Видільні тканини накопичують або виділяють речовини, які виключаються з метаболізму.

Внутрішні видільні тканини накопичують відходи метаболізму всередині організму. Вони складаються з окремих роз’єднаних клітин серед клітин інших тканин. Це так звані ідіобласти. У них накопичуються:

Кристали щавлевокислого кальцію; Ефірні масла; Дубильні речовини тощо.

У міжклітинниках можуть утворюватися:

Вмістилища виділень (наприклад, у цитрусових); Видільні ходи (смоляні ходи хвойних, канальця зонтичних та ін.)

Живі клітини, які накопичують в вакуолях молочний сік, називаються молочними судинами. Молочний сік містить:

Смоли; Каучук; Ефірні масла; Білкові сполуки; Алкалоїди.

Зовнішні видільні тканини також різноманітні.

Залізисті волоски, які утворюють опущення деяких рослин, виділяють назовні ефірні масла, солі та інші речовини.

Гідатоди – це групи клітин, які пов’язані з провідними тканинами листа і закінчуються водяними продихами, виділяють воду і розчинені в ній солі. До зовнішніх видільних тканин відносяться:

Нектарники, які розташовані в квітках і виділяють назовні цукристу рідину (нектар), яка приваблює комах-запилювачів; Травні залози хижих рослин, які виділяють ферменти і кислоти, необхідні для перетравлення тканин спійманих безхребетних тварин.

Механічна тканина

Механічні тканини виконують опорну функцію. У молодих органах вищих рослин клітинні стінки і тургор забезпечують достатню міцність і певну форму органу. Однак у наземних рослин по мірі їх росту виникає необхідність у формуванні спеціалізованих механічних тканин з потовщеними клітинними оболонками.

Залежно від форми клітин і способу потовщення їх стінок розрізняють три типи механічних тканин:

Коленхіма; Склеренхіма (волокна); Склереїда (кам’янисті клітини).

Коленхіма – це механічна тканина з живих клітин, зазвичай паренхімних або злегка витягнутих. Вона зустрічається в черешках і пластинках листків, в зростаючих частинах стебел.

Залежно від особливостей потовщення клітин розрізняють кутову і пластинчасту коленхіми.

Найбільш поширена кутова колленхіма, яка характеризується частковим потовщенням стінок, по кутах дотичних клітин. Загалом у тканини створюється своєрідна міцна арматура.

Клітинні стінки в такій тканини складаються з клітковини.

У пластинчастій коленхімі часткові потовщення оболонок розташовуються паралельними рядами.

Склеренхіма сильно відрізняється від коленхіми. Вона зазвичай складається з прозенхімних (витягнутих) клітин, які називають волокнами. Оболонки в них рівномірно потовщені, часто дерев’яніють. Вміст клітин відмирає, і механічну функцію виконують потовщені оболонки клітин тканини.

Волокна, які входять до складу деревини, називають деревини волокнами, або лібриформою. Волокна, які входять до складу лубу (флоеми), називають лубовими волокнами.

У текстильній промисловості використовують луб’яні незадерев’янілі волокна, які складаються з чистої клітковини (льон).