Типологія держав
Для пізнання сутності держави, створення його працюючої теоретичної моделі важливе значення має типологія держави. Поняття “тип держави” виражає історично змінюється соціальну природу держави; воно дозволяє визначити характер держави в різні історичні епохи. Всім державам однієї історичної епохи властиві одні і ті ж сутнісні риси, породжені подібними зовнішніми умовами.
Таким чином, історичний тип держави можна визначити як сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам певної історичної епохи, суспільно-економічної формації чи цивілізації.
Питання типології держави і права розглядаються у двох аспектах – формационном і цивілізаційний. На формационном підході грунтується марксистсько-ленінська типологія держави і права. В її основі лежить категорія “суспільно-економічна формація”, яка визначається як історичний тип суспільства, заснований на певному способі виробництва. Згідно формаційної типології, історичний тип держави визначається економічним базисом, на якому грунтується держава, тобто інтересів того класу, який є панівним (эксплуататорским) у даної суспільно-економічної формації.
В рамках даного підходу виділяють три типи експлуататорського держави: рабовласницьку; феодальну; буржуазне. Крім них існує тип держави, у якому класові протиріччя зведені нанівець, оскільки усунені експлуататорські відносини між людьми (соціалістична держава).
Рабовласницька держава (характерну для Стародавнього Сходу, Стародавньої Греції та Риму) характеризується наступними ознаками:
– це перший історичний тип держави;
– економічна основа – власність рабовласника на раба;
– рабовласницькі держави існували в оточенні “варварів”, які служили їм основним джерелом рабської робочої сили;
– держава охороняє інтереси рабовласників.
Другий історичний тип експлуататорського держави – феодальна держава (характерне для середніх віків) – характеризується наступними ознаками:
– економічна основа – приватна власність феодалів на землю як головний засіб виробництва;
– особиста залежність селян від землевласників-феодалів;
– держава охороняє інтереси феодалів, станові привілеї яких закріплюються в законі.
Капіталістичний (буржуазний) держава має наступні характеристики:
– воно захищає буржуазний лад і його основу – приватну власність на знаряддя і засоби виробництва;
– є апаратом влади, що забезпечує експлуатацію трудящих;
– використовує економічний примус до праці.
Як вважає ряд дослідників, для сучасних капіталістичних держав вже не характерне панування “чистої” приватної власності, оскільки зростає частка акционированной. Акціонерами стають і представники колишніх незаможних класів. Отже, змінюється класова основа суспільства, і капіталізм перестає бути власне капіталізмом. Все більшого значення набувають право і законність, формується реальна правова держава. Розширюються соціальні функції держави, зростає рівень життя населення.
Соціалістична держава в марксистсько-ленінської типології являє собою останній історичний тип держави. Його характерні риси:
– воно є знаряддям політичної влади трудящих (робітничого класу);
– держава підтримує суспільну власність на знаряддя і засоби виробництва;
– не експлуатуючи інших, держава перестає бути власне державою і поступово відмирає.
Однак цим прогнозам не судилося збутися. Націоналізація засобів виробництва і зрівняльність позбавили працю необхідних стимулів, зробили його непродуктивним. Крім того, в соціалістичних державах (насамперед у СРСР) робітничий клас фактично не був власником засобів виробництва, оскільки реальними повноваженнями щодо суспільної власності володіли представники партійно-державного апарату. Останні склали нову верхівку суспільства, яка використовувала політичну владу у власних інтересах.
Підводячи итогформационной типології держав, слід відзначити, що формаційний підхід годився тільки при дослідженні держав, що розвивалися в рамках західноєвропейської цивілізації. Наприклад, він не підходив для аналізу східних суспільств, у яких влада в економічній сфері походила від політичного панування. Прихильники інформаційного підходу не враховували багато – укладность економіки, яка в багатьох конкретних прикладах не дозволяла в чистому вигляді виділити основну форму власності і визначити історичний тип держави.
Для типології держави, використовуються й інші підходи, відмінні від інформаційного. Найбільше поширення отримав цивілізаційний підхід до дослідження суспільства і державності.
Арнольд Тойнбі у своїй праці “Осягнення історії” виділив в історії людства 21 цивілізацію. На думку Тойнбі, цивілізації – це єдині організми, всі частини яких взаємопов’язані і знаходяться в постійній взаємодії. Цивілізація являє собою відносно замкнутий і локальний стан суспільства, яке характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших факторів. Культурний елемент, включаючи релігію, являє собою сутність цивілізації.
На цивілізаційному підході грунтується наступна типологія держав:
– стародавні держави (давньогрецькі, давньосхідний, давньоримське);
– середньовічні держави (західноєвропейські, східноєвропейські, азіатські);
– сучасні держави (розвинені (соціальні, правові), що розвиваються).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)