Територіальні поєднання виробничих ресурсів
Кожен процес відбувається під впливом певної сили або сукупності сил, які спрямовані на його вдосконалення; зазвичай ці сили називають факторами або ресурсами.
Економічні ресурси – всі види ресурсів, використовуваних у процесі виробництва товарів і послуг. Їх також називають виробничими ресурсами, виробничими факторами, факторами виробництва, факторами економічного зростання.
До економічних ресурсів належать:
– природні ресурси (земля, надра, водні, лісові та біологічні, кліматичні та рекреаційні ресурси), скорочено – земля;
– трудові ресурси (люди з їх здатністю виробляти товари і послуги), скорочено – праця;
– капітал (у формі грошей (грошовий капітал) або засоби виробництва (реальний капітал);
– підприємницькі здібності (здібності людей до організації виробництва товарів і послуг), скорочено – підприємництво;
– знання, необхідні для організації суспільного виробництва.
Економічні ресурси взаємопов’язані, мобільні і взаємозамінні. У ринковій економіці кожен з економічних ресурсів являє собою ресурсний ринок – ринок праці, ринок капіталу і т. д., що складається, в свою чергу, з безлічі ринків конкретного ресурсу.
Універсальна особливість сучасного суспільного розвитку полягає в зростаючій ролі простору, території, природних ресурсів, географічного середовища в цілому.
Територіальний фактор відіграє важливу роль у житті людства. Специфіка простору, обширність території, її географічне положення, територіальне різноманіття впливають на результати розвитку суспільства.
Росія – країна, яка вирішувала завдання свого економічного і соціального розвитку в основному екстенсивним шляхом. Обширність простору забезпечувала сталий розвиток держави: протистояння агресії з боку інших країн, масштаби використовуваних ресурсів, забезпечення буття багатьох народів і т. д.
Поряд з позитивними якостями у просторості простору є і негативні:
– Віддаленість від первісних осередків культури і моря, континентальна громіздкість, що в поєднанні з примітивним транспортом заважало розвитку географічного поділу праці з іншими країнами;
– Окраїнне положення гірських багатств по відношенню до історично сформованим центрам, що утрудняло їх експлуатацію.
Конкуренція за просторові ресурси є одним з найбільш фундаментальних факторів, що визначають поведінку людей, соціальних груп, спільнот, фірм і держав, у зв’язку з цим виникли такі напрямки в науці як геополітика і геоекономіка.
Геополітика вивчає просторове поведінка країн або причини, способи, процеси і наслідки конкуренції між народами (державами) за обмежений просторовий ресурс, геоекономіка – конкурентну боротьбу між економічними системами за оволодіння і використання просторових ресурсів (ГЕОРЕСУРС).
ГЕОРЕСУРС – це щось незмірно більше, ніж сукупність окремих корисних копалин:
1) різноманіття навколишнього світу, від найпростіших мінералів до складних біологічних систем;
2) світогляд, що включає в механічний процес видобутку і споживання складну гаму аспектів взаємовідносин людини з навколишнім світом;
3) самі люди, що представляють собою головний ресурс, тобто ресурс єдиної людської цивілізації на планеті Земля (ресурс інтелекту).
Економічна географія вивчає природні умови і ресурси не стільки за окремими видами, скільки по їх територіальним поєднанням. Територіальне поєднання природних ресурсів і умов (ТСПРіУ) – сукупність оцінюваних природних ресурсів і умов території регіону або країни (максимально повна для даного рівня знань).
Економічні райони Росії за структурою і значущості сировинних і паливно-енергетичних ресурсів можна розділити на п’ять груп:
1) з найбільшою різноманітністю природних ресурсів в основному міжрайонного значення (Західна і Східна Сибір);
2) різноманітністю природних ресурсів міжрайонного та внутрирайонного значення (Далекий Схід, Північний економічний район, Уральський економічний район);
3) міжрайонним значенням одних природних ресурсів і відсутністю або незначністю інших (Поволжя і Північний Кавказ);
4) міжрайонним значенням одиничних природних ресурсів (Волго-В’ятський та Центрально-Чорноземний райони);
5) відносно бідними природними ресурсами, мають лише в окремих випадках внутрирайонное значення (Центральний і Північно-Західний економічні райони).
Оцінка ресурсного потенціалу є одним з найважливіших етапів визначення шляхів економічного розвитку території. За час перехідного періоду російської економіки склалося помилкове уявлення, що ресурсний потенціал території вимірюється виключно (або переважно) величиною природних ресурсів. Разом з тим ресурсний потенціал – це комплексне поняття, яке включає в себе розвиток не тільки економіки та її природного бази, а й соціальної сфери та громадського життя як фактора стабільності розвитку будь-якої території.
Існують різні методики оцінки ресурсного потенціалу. Усі їх можна розділити на три великі групи, в яких для оцінки використовуються або інтегральні, або відносні, або абсолютні показники. На основі відповідних розрахунків складаються картографічні матеріали, які дозволяють відстежувати диспропорції, існуючі у виробничому, земельному, інвестиційному, інноваційному, людському та інших ресурсних потенціалах територій.
В оцінку ресурсного потенціалу включають земельний (природно-ресурсний), демографічний і трудовий, економічний та інфраструктурний, інвестиційно-інноваційний потенціали.
Оцінка екологічних ресурсів розвитку зумовила необхідність формування ефективної екологічної політики, під якою будемо розуміти систему специфічних політичних, економічних, юридичних та інших заходів, що вживаються для управління екологічною ситуацією та забезпечення раціонального використання природних ресурсів на території регіону (табл. 4.3).
В умовах посилення і розширення впливу господарської діяльності на стан навколишнього природного середовища принципи екологічної політики повинні повніше відбиватися не тільки у власне природоохоронної діяльності, але і в ході прийняття соціально-економічних та управлінських рішень в цілому. Тим самим вони перетворюються і в базисні імперативи охорони навколишнього середовища, і в принципи соціально-економічного управління.
В даний час екологічна політика базується на таких основних принципах:
– сталий розвиток, що передбачає рівну увагу до його економічної, соціальної та екологічної складових, і визнання неможливості розвитку людського суспільства при деградації природи;
– справедливий розподіл благ для населення від використання природних ресурсів і доступу до них;
– пріоритетність для суспільства життєзабезпечуючих функцій біосфери по відношенню до прямого використання її ресурсів;
– випереджаюче дія, що полягає в запобіганні негативних екологічних наслідків різних видів господарської діяльності до їх реалізації, облік віддалених екологічних наслідків;
– обережність, яка полягає у відмові від господарських та інших проектів, пов’язаних з впливом на природні системи, якщо його наслідки непередбачувані на сучасному етапі або прогнозуються недостатньо надійно;
– платність природокористування і відшкодування збитку населенню та навколишньому середовищу, включаючи принцип “забруднювач платить”;
– демократичне управління реалізацією екологічної політики, що включає участь громадянського суспільства, органів самоврядування та ділових кіл у підготовці, обговоренні, прийнятті та реалізації рішень.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)