Теорія катастроф Кюв’є
Видатний французький палеонтолог і зоолог Жорж Кюв’є, що жив на рубежі XVIII-XIX століть, створив для палеонтології принцип “кореляції органів”, завдяки якому стала можливою реконструкція будови багатьох вимерлих тварин. На підставі своїх досліджень видатний вчений розробив свою теорію, що стосується зміни копалин фаун, так звану теорію катастроф. Кюв’є не визнавав принцип поступової змінності видів Ламарка і був переконаний, що еволюція – НЕ уповільнений, а стрибкоподібний процес, пов’язаний з грандіозними природними катастрофами. Кюв’є вважав: після катастрофічних подій, які знищували тварин, виникали нові види, але минав час, і знову відбувалася катастрофа, що приводила до вимирання живих організмів, але природа відроджувала життя, і з’являлися добре пристосовані до нових умов навколишнього середовища види, потім знову гине під час страшної катастрофи.
Так як останки стародавніх тварин найчастіше знаходили у водних наносах і напливах, Кюв’є вирішив, що катастрофічними явищами були гігантські повені, пов’язані швидше за все з опусканням великих ділянок суші нижче рівня моря. Потопи ці, вважав він, не були всесвітніми, і десь зберігалася життя, яка після нового підняття суші, знову обживали вільні території.
Гіпотеза Кюв’є була підтримана і деякими іншими відомими вченими XVIII століття. Вважалося, що всі мамонти, носороги та інші тварини, останки яких були заморожені в сибірських надрах, принесло в ці місця з Індії потужна повінь. Книга книг Біблія на своїх сторінках підтверджувала вищесказане, жваво описуючи подібне явище: “У цього дня відкрилися всі джерела великої безодні; І був дощ на землі сорок днів і сорок ночей… І вода на землі прибула, і покрились усі гори високі, що є під всім небом. На п’ятнадцять ліктів угору вода, і покрилися гори… І вимерло всяке тіло, що рухається на землі… Все, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, померло… Вода ж на землі сто п’ятдесят днів “. Треба зауважити, що у багатьох народів світу є легенди, що оповідають про подібні великих потопи.
Кюв’є вважав само собою зрозумілим, що тварини, скелети яких були виявлені, потонули під час описаних тяжких подій. Він випустив з уваги можливість їх загибелі з інших причин; адже вже мертві тіла могли потрапити у воду. Збереглися ж вони лише в мулових відкладеннях або в льоду тому, що на суші їх тіла були з’їдені, а кістки згнили.
Незважаючи на ретельне вивчення знайдених останків організмів, вченим не вдалося виявити серед них перехідних форм тварин від старих до нових видів. З цього був зроблений висновок: еволюційний розвиток здійснюється не поступово, а ступінчасто. Кюв’є однак не врахував-, що за кілька тисячоліть не може виникнути новий вигляд, адже для спільної історії розвитку життя на планеті це всього лише коротка мить.
Кюв’є вважав, що остання катастрофа сталася 5-6 тисяч років тому, дно океану піднялося і стало материком, а суша опустилася і пішла під воду. Вчений виділив чотири періоди в розвитку живих організмів:
1) століття ящерів;
2) століття наземних чотириногих (вимерлих ссавців);
3) століття мамонтів, мастодонтів (предків сучасних слонів), Мегатерії (великих зверозубих);
4) століття людей.
Таким чином, ясно, Кюв’є твердо стояв на позиціях еволюційного розвитку життя на Землі. І все-таки він не зміг до кінця зрозуміти основну суть еволюційного процесу – чільну роль природного добору у створенні нових видів. Для того щоб звільнити простір для більш розвинених, більш пристосованих організмів, природа змушена була знищувати безліч більш слабких примірників. На відміну від неживої природи, яка характеризується тотожністю однойменних груп предметів, живі істоти мають неповторною індивідуальністю, кожен з’являється на світ організм ніколи не буває точною копією материнського. Еволюція протягом мільйонів років веде ретельний відбір, і на один вцілілий вид припадають тисячі вимерлих. Виходить, що приблизно кожні сто років за ці 3-4 мільярди років існування життя на нашій планеті безслідно зникав один біологічний вид, але в основі життя лежить принцип надмірності особин, саме він дає природі можливість вибору найкращих представників. Швидке вимирання одних видів і в той же час надмірне розмноження інших підтверджують: еволюційні зміни відбуваються непостепенно, неплавним. Протягом досить тривалого часу накопичуються в біологічній системі внутрішні зміни, а потім ці системи досить різко здійснюють перехід в якісно нову стадію. Зараз природа готується до саме такого скачку: спостерігається популяційний вибух, наприклад у деяких видів птахів: шпаків, балканських горлінок. До того ж за останні десятиліття процес вимирання видів значно прискорився, гине близько одного виду в рік. Яким шляхом піде еволюція, люди не знають, і природа навряд чи прислухається до наших побажань. Людство саме повинно про себе подбати, адже тепер, на порозі третього тисячоліття, перед нами особливо гостро стоїть питання виживання. Чи не чи вважатиме нас матінка-природа занадто агресивними, занадто ворожими, чи не захоче від нас позбутися?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)