Теорія геополітики і сучасність

Концепція геополітики виникла в Західній Європі наприкінці XIX-початку XX ст. Зовнішня політика держави, яка спирається на облік географічних чинників. Автором терміна “геополітика” був шведський учений Рудольф Челлен. На його думку, для того щоб держава досягла могутності, воно повинно проводити п’ять взаємодоповнюючих і взаимопроникающих “політик” – економічну, демографічну, соціальну, військову і – для здійснення свого успішного розвитку – геополітику. Народами і окремими людьми рухають матеріальні інтереси. Так і держави прагнуть опановувати територіями, ринками, ресурсами і тому проводять політику експансії, розширюють свої володіння. Досягається це як мирними, так і військовими засобами. Це і називається геополітикою.

Фахівці описують геополітику як особливу форму аргументації, яка оцінює і визначає місце однієї держави або групи країн з точки зору їх безпеки. Виділяються два види геополітичної аргументації.

Перший вид – практична геополітична аргументація, яка постійно застосовується цивільними і військовими державними елітами. Вони оцінюють райони за межами кордонів їх держав як потенційні загрози їх національної безпеки (Ірак для США).

Другий вид – існує офіційна геополітична аргументація, де практичні ідеї узагальнені в теорії в академічних геополітичних працях. Ця аргументація ділить світ на частини і вимагає диференційованих оцінок цих частин. По суті, в цих визначеннях геополітика виступає як частина геоглобалистики. Російська наукова геополітична школа має давнє коріння. Тут потрібно назвати видатного російського мислителя Н. Я. Данилевського.

У 20-і рр. великі російські вчені, вигнані з РРФСР, створили серйозну географічну історико-філософську школу – євразійство. Представники цієї школи – філолог та історик М. Трубецькой, географ П. Савицький, історик Г. Вернадський. Вони зробили ідею євразійства міжнародним геополітичним рухом. Територію колишнього СРСР вони назвали Євразією. У другій половині XX в. феномен геополітики конкурував з теорією імперіалізму. У теорії імперіалізму використовувалися деякі ідеї Чарльза Дарвіна. Соціальний дарвінізм використовували для виправдання практики фашизму в Німеччині. Фашизм розвивається “за законами природи”, які треба розуміти так, що сильний перемагає в конкуренції, отримує прибуток, а слабкий програє йому, і навіть якщо гине, то це не має ніякого значення.

З крахом в середині XIX ст. системи вільної торгівлі світ поступово перейшов до системи економічних блоків, відмежувались тарифними бар’єрами. Наприклад, Британська імперія прагнула до автаркії, т. Е. Економічної ізольованості. У результаті виник пан-регіоналізм як інтерпретація поняття про глобальні економічні регіонах. Панрегіони були більше, ніж просто економічні блоки. Існує панамериканізм, що виявляється у зовнішньополітичній програмі уряду США.

У німецькій геополітичній школі були визначені три великих панрегіона, які спиралися на Німеччину, Японію і США. Як політико-економічні підрозділи вони створювали 3 регіону з високим потенціалом для автаркії (економічної замкнутості). Така модель світу могла б привести до створення трьох сепаратних світових систем, кожна з них має свій власний центр (Європа, Японія і Англо-Америка) і периферію (Африка та Індія; Східна та Південно-Східна Азія і Латинська Америка).

В рамках пангерманізму виникла модель геополітики, яку запропонував відомий вчений-географ генерал Карл Гаусгофер. Гаус-гофер створив свій різновид геополітики, яка звеличувала велич німецької нації, німецької мови та німецького впливу. Він вважав, що Німеччина, в силу свого центрального положення в Європі, повинна стати в кінцевому підсумку володарем Європи, а потім всього світу. Гаусгофер розділив весь світ на 4 сектори. Перший сектор – американський, вертикально керований з Нью-Йорка. Потім – європейський сектор, який по вертикалі включає Африку, керований Берліном. Третій сектор – російська, що включає Індію. Ним керує Москва. І азіатський (4-й) сектор, яким управляє Токіо.

Німецький (європейський) сектор, писав Гаусгофер, з’єднається з азіатським сектором і поглине Росію. Роботи Гаусгофер, очевидно, надихнули Гітлера і його оточення. Більше того, Гітлер відправив Гаусгофер в Москву в 1939 р незадовго до підписання Пакту Ріббентро-па-Молотова. У Москві генерал виклав своє бачення світу, не згадуючи, зрозуміло, про плани поглинання Росії та її розділу між Німеччиною і Японією. Гаусгофер не прийняв в остаточному підсумку гітлеризм і покінчив із собою. Як учений він не міг не розуміти, що його школа за збігом обставин зіграла фатальну роль. Вона обгрунтувала “необхідність” Другої світової війни, яка забрала понад 50 млн життів, яка зробила XX в. найбільш смертоносним в людській історії (62 країни з населенням 1,7 млрд чоловік брали участь у війні).

Одна з найбільш відомих геополітичних моделей світу – теорія сера Халфорд Маккиндера. Він виділив так звану серцевину Землю – Хартленд. Він вважав, що світова боротьба грунтується на співвідношенні сил “суші” та “моря” при пануванні транспортних засобів. У 1943 р Маккиндер визначив короткостроковий союз Росії, Англії та Америки як “серцевини область” і “Середній океан” (Північну Атлантику) для контролю і придушення німецької мощі. Вся його модель підпорядкована політичним інтересам країн, що виводить її за межі наукового розгляду.

Після Другої світової війни відбулася масштабна глобалізація капіталу, яка представляла, по суті, перехід до нового етапу світового розвитку. Найбільш відомі західні геополітичні концепції відбивали провідне становище США у світі.

Після Другої світової війни і поразки Німеччини світ скоротився до двох супердержав. Почалася холодна війна. Виникла політика стримування, яка привела до створення просторових моделей. Класична аналогія цього – теорія “доміно”, коли падіння однієї країни неминуче призведе до збитку інтересам США в сусідніх країнах: наприклад, втрата Камбоджі призвела до посилення ризиків у Таїланді та Малайзії і т. Д.

У Західній Європі теорія “доміно” була замінена терміном “фінляндізація”. Допускалося, що СРСР не буде домінувати військовим шляхом, але радянський вплив буде поширено на багато країн, включаючи Фінляндію. До кінця 80-х рр. XX ст. СРСР зазнав поразки в холодній війні з НАТО. З’явилися нові геополітичні кодекси “нового світового порядку”. Багато сучасні теорії розглядають положення в світі через стадії його розвитку. Теорія І. Валлерстайна повною мірою використовує цей принцип. Він виділяє два різновиди “світів-систем”. Так звана “світ-імперія” означає на практиці перерозподіл матеріальних благ силовим способом. Складова структура “світу-імперії” – клас виробників у сільському господарстві, який дає надлишок, достатній для розвитку ще двох сфер – ремесел і державного управління.

Якщо між селянами і ремісниками обмін еквівалентний, то клас державного управління, організований військово бюрократично, частина надлишку привласнює собі. З’являється ієрархія матеріальної нерівності, відсутня в міні-системах.

Ринок як система формує “світ-економіку”, поступово набуває глобальну структуру. У “світі-економіці” виділяються ядро і периферія: Північна Америка, Західна Європа і Японія служать ядром світу, для якого характерна висока заробітна плата працівників, передова технологія і складна галузева структура виробництва. Весь інший світ – периферія чи напівпериферія “світу-економіки”. Валлерстайн вважав, що поняття “напівпериферія” має скоріше політичний характер, ніж економічний. До напівпериферія він відносив царську Росію, СРСР і КНР (Китай).

До представників західних геополітичних моделей слід віднести американців А. Мехена і У. Міда. Адмірал Мехен передбачив США ще на початку XX в. роль світової держави майбутнього, а в 1992 р політолог Мід, розвиваючи ідеї Мехена, замахнувся на проект “Америка до Уралу”. У США всерйоз розмірковують про можливість покупки у Росії Сибіру. Придбала ж Америка свого часу Аляску. У Європі висуваються проекти “Європи до Уралу”. Головна зброя – експорт товарів і капіталів.

Особливий геополітичний “погляд” існує у Франції. На думку геополітика П’єра Галуа, і в XX в. можна передбачити вельми серйозні потрясіння.

У гонці продуктивності праці розвинені країни будуть прагнути до того, щоб випередити країни з дешевою робочою силою. Дешевизна праці існує в країнах Азії. У XXI ст. можлива така картина, що станеться відносне зубожіння багатьох країн, в першу чергу країн “великої сімки”. Одночасно кілька зросте рівень життя країн третього світу. І ще одна небезпека – військово. У світі існують ядерні держави, уряди яких утримуються від гри з вогнем, бо переможців у такій війні не буде. Не можна не сказати про кодексах “неприєднання”. Ініціатором такого кодексу був перший прем’єр-міністр незалежної Індії Джева-Харлан Неру. Він боровся за колективний світ без військових союзів. За політику неприєднання виступали і такі видатні державні діячі, як І. Броз Тіто (Югославія), Гамаль Абдель Насер (Єгипет), Індіра Ганді (Індія). Вони боролися проти політики “холодної війни”. Виник рух широкого протесту проти матеріальної нерівності (Фідель Кастро, Куба). Парадокс в тому, що в систему капіталізму-імперіалізму потрапив ряд колишніх соціалістичних країн. Цього ніхто не передбачав.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Теорія геополітики і сучасність