Теорії особистості в психології
Психологія особистості – це розділ науки, що дозволяє зрозуміти суть людської натури та індивідуальності. Сучасна психологія не може сьогодні запропонувати єдиного, загальноприйнятого визначення особистості. Причина цього криється в складності та різноманітності того явища, яке поняттям особистості. Велике число різних концепцій і гіпотез про природу і механізми розвитку особистості об’єднані в основні теорії особистості. У зарубіжній психології активно розвиваються кілька теорій особистості, найбільш значущими з яких п’ять: психодинамическая, феноменологічна, діспозіціонального, поведінкова, когнітивна.
Психодинамічні теорії особистості. Основні принципи психодинамічної теорії особистості були сформульовані З. Фрейдом в рамках створеної ним теорії, яку називають “класичний психоаналіз”. На думку Фрейда, головним рушійним чинником розвитку особистості є вроджені інстинкти, все різноманіття яких об’єднано в дві основні групи інстинкти життя (Ерос) і інстинкти смерті (Танатос). Найбільш значущими для розвитку особистості Фрейд вважав сексуальні інстинкти, енергію сексуальних інстинктів він назвав лібідо. Згодом Фрейд став вживати термін “лібідо” для позначення енергії життєвих інстинктів у цілому.
Фрейд виділив три основні структури особистості: Воно (Id), Я (Ego) і Понад-Я (Superego). Воно являє собою джерело всієї спонукальної енергії, яка необхідна для життєвої активності людини. Ця енергія початку властива сексуальним і агресивним потягам, які становлять істотну частину Оно. Основний принцип функціонування Воно – принцип задоволення, Воно шукає насолоди і уникає болю, прагне до негайної і тотальної розрядці. Повна протилежність Воно – Над-Я, яке представляє систему цінностей, норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві, а також ідеали і покарання, яких людина очікує, якщо правила будуть порушені. Его – це підструктура особистості, відповідальна за прийняття рішень. Его, функціонуючи відповідно до принципу реальності, прагне задовольнити бажання Воно, погодивши їх з вимогами Над-Я.
Воно, Я і Над-Я перебувають у постійній боротьбі, сильні конфлікти між цими структурами можуть призводити до психічних і соматичних захворювань.
Важливим етапом в історії психодинамического напрямки стало появи декількох нових теорій, автори яких, кожен по-своєму, намагалися переглянути класичну теорію Фрейда. Найбільш яскравими представниками психоаналітичного руху, які критикували Фрейда і створили свої власні теорії особистості, були А. Адлер і К. Г. Юнг. А. Адлер підкреслював цілісність, креативність і самовизначатися сутність людини, рушійною силою розвитку якого є прагнення до переваги, до компенсації почуття неповноцінності, пережитого в дитинстві. Кожна людина виробляє свій унікальний стиль життя, в рамках якого він прагне до досягнення своїх життєвих цілей. Щоб зрозуміти людину необхідно зрозуміти його стиль життя. Адлер бачив людину не тільки як щось цілісне саме по собі, але і як частина більшої цілісності: сім’ї, кола друзів, знайомих, суспільства, людства, – приналежність до якої визначається його соціальним інтересом.
На відміну від Фрейда К. Г. Юнг розглядав лібідо як творчу життєву енергію, яка може сприяти постійного особистісного росту. В особистості Юнг виділяв три структури: его, особисте та колективне несвідоме. У его представлено все, що людина усвідомлює. Особисте несвідоме містить пригнічені і витіснення з області свідомості переживання, а також скупчення комплексів, що є зв’язки думок і почуттів. Колективне несвідоме складається з архаїчних, споконвічних елементів – архетипів, в яких укладено досвід усього людства, предрасполагающий до реагування певним чином на те, що відбувається з людиною.
Феноменологічна теорія особистості. Феноменологічне напрямок підкреслює ідею про те, що поведінка людини можна розуміти тільки в термінах його суб’єктивного сприйняття і пізнання дійсності. Цей підхід виходить з того, що об’єктивна дійсність є реальність, свідомо сприйнята і интерпретируемая людиною в даний момент часу. Інший важливий теза, що лежить в основі даного підходу, полягає в тому, що людина здатна сама визначати свою долю, він вільний у прийнятті рішень щодо свого життя і в той же час несе повну відповідальність за те, що він собою представляє. Третє положення феноменологічного підходу відображає позитивну природу людини та її прагнення до самореалізації, розвитку, вдосконалення.
Найбільш послідовно феноменологічний підхід простежується в поглядах американського психолога К. Роджерса. Він вважав, що люди – це позитивні і розумні створення, щиро бажають жити в гармонії з собою та іншими. Рушійна сила розвитку особистості, згідно Роджерсу, – тенденція до актуалізації, тобто прагнення зберегти і розвинути себе, максимально виявити кращі свої якості, закладені природою.
Діспозіціонального теорія особистості. Даний напрямок часто називають теорією рис, так як його представники припускали, що люди володіють якимись схильностями (диспозиціями) до реагування певним чином на різні ситуації, ці диспозиції були названі рисами. Іншими словами люди постійні у своїх діях, думках і почуттях незалежно від обставин, подій і життєвого досвіду. Кожна особистість унікальна, зрозуміти її можна через опис її конкретних рис. Найбільш впливовими представниками даного напряму вважають Гордона Олпорта (1897-1967), Ганса Айзенка (1916-1997) і Раймонда Кеттелла (1905-1998).
Поведінкові теорії особистості. Цей напрямок іноді називають теоріями навчання, оскільки його основним теза – твердження про те, що особистість – це той досвід, який людина придбала в житті, то, чому він навчився. Головним джерелом розвитку особистості є середовище в широкому сенсі слова, а в якості основних елементів особистості виступають рефлекси і соціальні навички. У поведінкових теоріях особистості виділяють два основних напрямки. Перше представлено роботами відомих американських психологів Дж. Уотсона і Б. Скинера, в яких викладені основні ідеї класичного біхевіоризму, згідно з якими поведінка людини детермінована зовнішніми обставинами і може бути описано за допомогою формули: S? R. На думку представників другого напрямку, поведінка людини регулюється не стільки зовнішніми, скільки внутрішніми факторами, такими як мети, очікування, самосприйняття. Представники цього напряму – Альберт Бандура і Джуліан Роттер.
Когнітивні теорії особистості. Основоположником цього підходу був американський психолог Дж. Келлі (1905-1967). Він вважав, що людина – це дослідник, який намагається зрозуміти, що з ним відбувається, і передбачити, що з ним станеться в майбутньому. У зв’язку з цим на поведінку людини великий вплив мають когнітивні та інтелектуальні процеси. Людина сприймає та інтерпретує світ за допомогою певних моделей, які Келлі назвав конструктами. Особистість – це організована система важливих конструктів, тобто особистість – це те, як людина сприймає і тлумачить свій життєвий досвід. Дружба, любов, нормальні взаємини можливі тільки тоді, коли люди мають подібні конструкти.
Всі перераховані вище теорії особистості намагаються відповісти, мабуть, на найскладніше питання сучасної науки: що таке людина, які його сутність і рушійні сили його розвитку і т. д. І кожна з них представляє своє бачення, свій фрагмент загальної картини того складного і цілісного, що називається особистістю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)