Тенденційність у літературі

Тенденційність у літературі (лат. tendentia, від tendo – прагну, прямую) – ідейна спрямованість літературно-художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Соціальна та національна заангажованість є конкретними проявами Т., яка випливає з аксіологічної (ціннісної) природи мистецтва. Отже, проблемою для дослідника не є визнання або невизнання Т., а спосіб її художньої реалізації. І. Франко, наприклад, розрізняв Т. літератури та ідейність як органічну якість художньо-образного мислення. На його думку, “тенденційний поет виходить від якоїсь чи то соціальної, чи то політичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити між людьми. Замість розумових аргументів він підбирає для неї якісь поетичні образи, немов ілюстрації до друкованого тексту” (І. Франко. Зібр. тв. у 50 т. – Т.31. – С.273). Сам І. Франко, хоч і був майстром ідейно-наснаженої поезії, прихильником літератури високого громадянського звучання, визнаючи потребу тенденційної поезії, невисоко її поціновував. “Тенденційний поет, – твердив він, – може бути знаменитим віртуозом поетичної техніки, та проте його твір блищить, а не гріє, значить, не осягає того, що повинна осягти правдива поезія” (там же). Еволюція творчості П. Тичини, М. Рильського та багатьох інших українських поетів за радянських часів підтверджує справедливість цих слів (див.: Ідейність літератури, Заангажована література, “Артистична краса”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тенденційність у літературі