Тематика і проблематика роману “Герой нашого часу”
Головна тема роману – особистість у процесі самопізнання, дослідження духовного світу людини. Це тема всієї творчості Лермонтова в цілому. У романі вона отримує найбільш повне трактування в розкритті образу його центрального героя – “героя часу”. З середини 1830-х років Лермонтов болісно шукає героя, який міг би втілити в собі риси особистості людини його покоління. Таким стає для письменника Печорін. Автор застерігає читача від однозначної оцінки цієї неординарної особистості. У передмові до “Журналу Печоріна” він пише: “Може бути, деякі читачі захочуть дізнатися моя думка про характер Печоріна? Моя відповідь – заголовок цієї книги. “Так це зла іронія!” – Скажуть вони. – Не знаю “. Так, тема “героя часу”, знайома читачам ще за романом Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Вона набуває нових рис, пов’язаних не тільки з іншого епохою, але з особливим кутом її розгляду в лермонтовському романі: письменник ставить проблему, вирішення якої як би надає читачам. Як сказано в передмові до роману, автору “просто було весело малювати сучасну людини, якою він її розуміє, і яку, на жаль, занадто часто зустрічав”.
Неоднозначність назви роману, як і самого характеру центрального героя, відразу породила суперечки і різноманітні оцінки, але виконала своє головне завдання: загострити увагу на проблемі особистості, що відбиває в собі головний зміст своєї епохи, свого покоління.
Таким чином, в центрі роману Лермонтова “Герой нашого часу” стоїть проблема особистості, “героя часу”, який, вбираючи в себе всі суперечності своєї епохи, в той же час знаходиться в глибокому конфлікті з суспільством і оточуючими його людьми. Вона визначає своєрідність ідейно-тематичного змісту роману, і з нею пов’язані багато інших сюжетно-тематичних лінії твору. Взаємовідносини особистості і суспільства цікавлять письменника як в соціально-психологічному, так і в філософському плані: він ставить героя перед необхідністю вирішення соціальних проблем, і проблем універсальних, загальнолюдських. У них органічно вплітаються теми свободи і приречення, любові і дружби, щастя і фатальної долі. В “Беле” герой немов перевіряє на собі, чи можливе зближення людини цивілізації і “природного”, природного людини.
Разом з тим виникає і тема істинного і помилкового романтизму, яка реалізується через зіткнення Печоріна справжнього романтика, з тими героями, які лише володіють зовнішніми атрибутами романтизму: горяни, контрабандисти, Грушницкий, Вернер. Тема взаємин виняткової особистості і відсталого середовища розглядається в історії взаємин Печоріна і “водяного суспільства”. А лінія Печорін – Максим Максимович вводить і тему поколінь. Тема істинної і помилкової дружби також пов’язана з цими героями, але більшою мірою вона розвивається в “Княжні Мері” через лінію взаємин Печоріна і Грушницького.
Велике місце в романі займає тема любові – вона представлена майже у всіх його частинах. Героїні, в яких втілюються різні типи жіночих характерів, покликані не тільки показати різні грані цього великого почуття, а й виявити ставлення до нього Печоріна, а разом з тим прояснити його погляди по найважливіших морально-філософським проблемам. Ситуація, в яку Печорін потрапляє в “Тамані”, змушує його замислитися над питанням: чому доля поставила його в такі відносини з людьми, що він мимоволі приносить їм тільки нещастя? У “Княжні Мері” Печорин береться вирішувати питання про внутрішні протиріччя людської душі, протиріччях між серцем і розумом, почуттям і вчинком, метою і засобами.
У “Фаталісті” центральне місце займає філософська проблема приречення і особистої волі, можливості людини впливати на природний хід життя. Вона тісно пов’язана із загальною морально-філософською проблематикою роману – прагненням особистості до самопізнання, пошукам сенсу життя. В рамках цієї проблематики в романі розглядається цілий ряд складних питань, які не мають однозначних рішень:
- У чому полягає істинний сенс життя? Що таке добро і зло? Що таке самопізнання людини? Яку роль відіграють у ньому пристрасть, воля, розум? Чи вільна людина у своїх вчинках, чи несе він за них моральну відповідальність? Чи існує якась опора поза самої людини або все замикається на її особистості? А якщо існує, то чи має право людина, якою б сильною волею вона не володіла, грати життям, долею, душею інших людей? Несе вона розплату за це?
На всі ці питання роман не дає однозначної відповіді, але завдяки постановці такого роду проблем дозволяє розкрити тему особистості всебічно й багатогранно.
Роздуми Печоріна над цими філософськими питаннями зустрічаються у всіх частинах роману, особливо тих, які входять до “Журналу Печоріна”, але найбільше філософська проблематика характерна для його останньої частини – “Фаталіст”. Це спроба дати філософське тлумачення характеру Печоріна, знайти причини глибокої духовної кризи всього покоління, представленого в його обличчі, і поставити проблему свободи особистості та можливості її дій. Вона набула особливої актуальності в епоху “бездіяльності”, про яку Лермонтов писав у вірші “Дума”. У романі ця проблема отримує подальший розвиток, набуваючи характеру філософського міркування.
На перший план, таким чином, у романі винесена головна проблема – можливість людської дії, взята в самому загальному плані і в її конкретному додатку до соціальних умов даної епохи. ВОна визначила своєрідність підходу до зображення центрального героя і всіх інших персонажів роману.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)