ТАССО, Торквато
(1544 – 1595)
ТАССО, Торквато (Tasso, Torquato – 11.03.1544, Copренто – 25.04.1595, Рим) – італійський поет.
Син поета Бернардо Тассо, Торквато певною мірою успадкував родинну традицію. Втім, попри це, він також здобув юридичну освіту, студіював в університетах Падуї та Болоньї. У Венеції написав першу рицарську поему “Ринальдо” (1561) і вчений трактат “Розмірковування про епічну поезію”, в якому обгрунтував близькість епічної поезії і сучасного йому рицарського роману, доводячи необхідність упорядкування сюжету і композиції останнього. У 1565 р. Тассо оселився у Феррарі, служив кардиналові Л. Д’Есте, згодом – герцогові Альфонсові II. Світ придворного життя припав Тассо до душі, до того ж, поет швидко здобув визнання в аристократичному середовищі. У 1572 р. його пасторальна драма “Амінта”, яку поставив придворний театр, викликала фурор.
У 1575 р. поет розпочав роботу над своїм найзначнішим твором – поемою “Визволений Єрусалим”; він встиг завершити її до того, як його спіткала нервова хвороба, яка вряди-годи призводила до нападів божевілля. Тассо знемагав від жаху перед інквізицією і загробними стражданнями. Цей жах був природним як на той час, коли в Італії була дуже сильною контрреформація, а спалення єретиків ставало звичайною справою. Вразливий, обдарований багатою уявою, поет катував себе передчуттями та каяттям і “стосовно себе був ще жорстокішим інквізитором, ніж святий трибунал” (Де Санктіс). У 1579 р. після сутички з герцогом Д’Есте Тассо на 7 років потрапив до шпиталю св. Анни, який фактично став для нього в’язницею. У 1586 p., звільнившись із ув’язнення, Тассо залишив Феррару. Останні роки провів у Римі, де ним опікувався Папа Климент VIII. Було навіть вирішено коронувати поета лавровим вінцем на Капітолії – так само, як два століття тому коронували Ф. Петрарку. Проте Тассо не дожив до щасливого дня свого тріумфу. В пізній період творчості він створив другу редакцію “Визволеного Єрусалима”, вилучивши з поеми всі епізоди, пов’язані з коханням. Ця редакція не набула визнання, потай від автора було відновлено першу редакцію поеми, і слава її дійшла до наших днів. До літературної спадщини Тассо входять іще католицька за духом поема “Сотворенний світ” (1594), майже 30 філософських і значна кількість ліричних віршів.
У пасторальній драмі “Амінта” (“Aminta”) органічно поєднуються міфологія і пастораль, а її головним героєм є пастух Амінта, котрий належить до своєрідної пастушої “еліти”, бо він – божественного походження. Його батько, Сільван, був сином бога лісів Пана. Амінта покохав Сільвію, німфу з почту богині полювання Діани. Цнотлива Сільвія зневажила коханням Амін-ти, але це не похитнуло його почуття. Якось Амінта почув гірку звістку про те, що Сільвія загинула, роздерта хижаками (ця звістка згодом виявилася неправдивою). У відчаї Амінта кинувся з високої скелі, але доля виявилася прихильною до бідного закоханого – він упав на колючий чагарник, який боляче подряпав його, проте пом’якшив падіння. До місця трагічної пригоди збіглися всі мешканці селища, примчала й німфа Сільвія. У цю мить в її серці прокинулося кохання до Амінти. Драма Тассо величує гармонію людини та природи, його поетичні монологи зворушують тонким ліризмом.
Найбільший твір Тассо – поема “Визволений Єрусалим” (“La Gerusalemme Liberata”), у якій поєдналися традиції героїчного епосу та рицарського роману; від героїчного епосу бере початок лінія протистояння поганства та християнства, Сходу і Заходу. У композиції помітні зародкові елементи класицизму, виділена головна фабульна лінія – історія облоги Єрусалима хрестоносцями, а поет лише доточує до неї авантюрні епізоди, серед яких, втім, панує певний порядок. Центральною постаттю є ватажок хрестоносців Готфрід Бульйонський, історична особистість, яку Тассо у своїй поемі надміру ідеалізує: Готфрід у нього – мудрий, безстрашний у бою полководець, справжній лицар честі. В кінці поеми поет змальовує його у мить переможного тріумфу. Готфрід завдає нищівного удару ворогам, з презирством відкидає багаті дари, запропоновані одним із сарацинів, кажучи, що прийшов у Палестину заради віри Христової, а не золота.
Своєрідною “групою підтримки” хрестоносців і Готфріда Бульйонського є небесні ангели на чолі з архангелом Гавриїлом; натомість сарацини шукають підтримки у злих духів пекла і поганських чаклунів. Боротьба поганського та християнського елементів помітна і в епізодах любовного характеру.
Серед хрестоносців вирізняється героїчна постать Ринальдо, наділена рисами епічного героя. Крім того, саме в цьому образі яскраво виявляються ознаки конечної для епохи, в яку жив Тассо, кон’юнктурної тенденції: Ринальдо – легендарний засновник феррарської династії Д’Есте (як Руджеро у “Шаленому Роланді” Л. Аріосто). Безстрашний Ринальдо потрапляє у полон до чаклунки Арміди, яка забирає його до свого зачарованого саду на острові, загубленому в океані (Канарські острови). Образ Арміди є втіленням вроди і жіночих чарів, навіть кокетство та егоїзм не роблять її менш привабливою. Арміда і в обіймах Ринальдо не перестає дивитися у люстерко, милуючись своєю красою. Але друзі рицаря привозять йому чарівне адамантове дзеркало, у якому відбивається не обличчя, а душа людини; приголомшений Ринальдо покидає Арміду і мчить до обложеного Єрусалима, де його хоробрість і тверда рука будуть якраз до речі. Покинута Арміда спочатку наміряється помститися Ринальдо, вона також приєднується до бою і спрямовує в колишнього коханця чарівну стрілу, хоча, здається, лише для того, щоб одразу ж покаятися у своєму вчинку і благати Бога, аби пущена нею стріла не влучила в ціль. Зрештою, наприкінці поеми Ринальдо й Арміда помиряться, чарівниця відмовиться від своїх колишніх звичаїв, прийме християнську віру, що уможливить її шлюб з Ринальдо. Любовні перемоги героїв поеми завжди обертаються на користь християнства.
Дуже поетичним є образ Танкреда, не стільки епічного, скільки ліричного героя. Якось біля струмка під час перепочинку між битвами Танкред зустрів сарацинську принцесу Клорінду, і в його душі спалахнуло кохання. Але Клорінда залишалася невблаганною, оскільки була відважною войовницею і не визнавала шлюбних пут. Невдовзі Танкред зустрівся з Клоріндою у затятому двобої, вона була закута в крицю, тому він не впізнав її. Двобій закінчився трагічно. Танкред смертельно поранив Клорінду, а вона, помираючи, благала охрестити її, аби вони могли знову зустрітися на небесах. Танкред після загибелі Клорінди довго сумував, але, врешті-решт, у його житті з’явилася інша родовита сарацинка і войовниця Ермінія. Жіночі образи у Тассо дуже різні: на відміну від самозакоханої Ар-міди і незламної Клорінди, Ермінія – сама скромність і ніжність. Охоплена нерозділеним коханням до Танкреда, вона залишає бойовище і знаходить притулок у пастухів, де на самоті, серед лісів та лук, мріє про коханого рицаря. Одного разу Ермінія бачить Танкреда пораненим, вона бере меч, але тільки для того, щоби відтяти свої пишні коси і перев’язати Танкредові рани (цей момент зображений на знаменитій картині Н. Пуссена). Далі виникає характерна для рицарського роману сюжетна ситуація: дама зцілює тіло рицаря, але завдає йому сердечної рани. Цього разу Танкред не залишається байдужим до прекрасної Ермінії.
Стиль розповіді у поемі “Визволений Єрусалим “загалом тяжіє до епічного, але в авантюрних епізодах набуває елегійного та патетичного забарвлення. Крім того, прикметними рисами стилю Тассо є постійна ліричність і майже цілковитий брак гумору, на відміну від стилю Аріосто. В поемі чергуються героїчні, авантюрні та пасторальні епізоди, історія поєднується з фантастикою вигаданого Напівчарівного рицарського світу з його урочим лісом, дивовижними садами, летючими колісницями, чаклунськими дзеркалами і магічними стрілами. У стилі пізнього Ренесансу з’являються елементи класицизму й ознаки бароко, які створюють неповторне розмаїття в стилі поеми Тассо, яка, як і поеми Л. Пульчі та Л. Аріосто, написана октавою.
Успіх поеми “Визволений Єрусалим “був великим і тривалим, імена героїв Тассо стали прозивними. Живописці створили чимало картин за сюжетами “Визволеного Єрусалима “. Окремо треба відзначити роботи французького художника Н. Пуссена, який багато років жив у Римі. Найвідомішими його картинами на сюжет поеми є “Ринальдо й Арміда” (1627) і “Танкред і Ермінія” (1630-ті pp.). He менш популярними є сюжети “Визволеного Єрусалима” і в музиці. Варто згадати бодай про опери, написані за твором Т. французьким композитором Ж. Б. Люллі (“Арміда”, 1686), німецьким композитором К. В. Глюком (“Арміда”, 1777), Д. Россіні (“Танкред”, 1813). Епізод з “Визволеного Єрусалима” придався для лібрето опери Дж. Верді “Ломбардці у першому хрестовому поході” (1843), сюжетом якої стала історія кохання християнки Джизельди до молодого турка Оронта, котрий заради неї перейшов у християнство і загинув у лавах хрестоносців.
У творчості Тассо, у його “Визволеному Єрусалимі”, діалогах, ліриці з’являються скорботні мотиви; трагізм особистої долі поета і печаль у його творах дають підстави говорити про його приналежність до т. зв. “трагічного Відродження” (Ю. Віппер). Сама постать поета стала підставою для виникнення в літературі легенд про Т., які приписували йому божевільне кохання, породжене пристрастю до Елеонори Д’Есте, сестри правителя Феррари. З образом Тассо-в’язня пов’язана концепція одвічної ворожнечі між володарем і поетом та прокляття долі, яке неодмінно загрожує поетичному генієві. Т. став протагоністом поеми Й. В. Гете “Торквато Тассо” (1789), про нього писали Дж. Н. Г. Байрон у поемі “Скарга Тассо” (1817) та Дж. Леопарді у діалозі “Тассо і його демон” (1826). Ф. Ліст присвятив йому свою симфонічну поему “Тассо” (1849).
Українською мовою деякі твори Тассо перекладали М. Орест, О. Мокровольський і Д. Пав-личко.
І. Полуяхтова
(2 votes, average: 2.50 out of 5)