Таксі Блюз – ЮРКО ПОКАЛЬЧУК

Власне можна було б уже й закінчувати насьогодні. Як на суботній вечір, то більш-менш Сергій своє заробив. Ще якогось одного пасажира підчепити на порядну відстань, бажано в напрямку дому, вже бодай би хоч на Лівий берег, і було б досить. Навіть і зараз вже можна було б вертати додому. Але нині він не квапився.

З голови не йшли Вірині слова – що ти заробляєш, як ми живемо – подивись! Ледве на життя стачає. А ти сам вже ні про що не думаєш! Сів за кермо і гаразд! Чи це все, чого ти хотів у житті? А які ж були плани, які мрії?! Це все? Ось малий підросте – що ти йому скажеш? Що плюнув на все – перестав боротись і пішов за течією. Ти ж колись був ніби зіркою, сам казав – в інституті чи не найкращий. Люди ось беруться за якісь справи поважні, підприємства власні відкривають, бізнес вчаться робити… А ти – в таксі, і все тут… Опустився. Квасиш з таксистами, і отак минають роки…

Він їй спершу щось ніби відповів, а потім замовк, одягся – і геть з хати. Вона ще щось йому кричала навздогін, але він уже того не чув.

Була правда в її словах, але була й гірка неправда. Бо таки заробляв він відносно непогано, як на нинішні часи, а що з його інженерування лишились ріжки та ніжки, і він втратив працю, як багато хто, бо завод просто закрили, то що мав робити. Добре, що й так крутиться.

Але щодо планів, щодо юнацьких мрій…

У кого вони здійснюються? У одиниць.

Щось в його одруженні чимдалі більше було негаразд, і він уже не раз думав після чергових домашніх розборок, чи не пора йому розлучитися й пожити спокійно, без оцих постійних проблем удома. Де й поділося за ці десять років колишнє кохання, куди щезли пристрасті і поцілунки, нічні розмови, яким, здавалося, не було кінця, і які повнили обох відчуттям єдності і порозуміння. Ніби й не було такого, або це було не з ними. Матеріальні скрути, нічна праця, компанії друзів. Її все дратувало, і вона чимдалі більше виводила з себе Сергія. Що робити далі – він не знав. Але при першій нагоді з дому тікав. Гейби на волю.

Може й він міг би якось, міг би шукати щось інше, але не стачило сил. Розчарування, втома від усього, що довкола, зневіра…

І все ж..

Теплінь літнього вечора була терпкою і задушною, дерева й будинки виглядали втомленими від денної спеки і довколишньої байдужості. Сергій сплюнув через вікно автомашини і поїхав на Хрещатик.

Молоденька миловида блондинка, що зупинила його таксі на Європейській площі, спершу подивилась на нього і, ніби в чомусь переконавшись, спитала, чи відвезе її у Бортничі. Сергій позирнув на неї, несамохіть відзначивши контраст між яскраво нафарбованими вустами і зовсім юним, гейби дещо наївним виразом обличчя, і спитав, чи в неї є гроші, бо такий шлях коштує чимало.

– Та є, – усміхнулась вона. – Ось подивіться, якщо не вірите. Небагато, але стачить.

Вона показала гаманець з кількома десятками.

– Вибач, – сказав Сергій, – але час нині такий…

– Нічого, – сказала вона, – я розумію, поїхали!

Хвилин кілька їхали мовчки. Потім поточилась розмова.

– Звідки це ти в цій порі вертаєшся сама, та ще й так далеко?

– З дискотеки, – відповіла дівчина.

– Ого! А чого ж сама?

– День сьогодні такий випав. Не знайшлося того, хто би мене відвіз чи відпровадив.

– А ти часто ходиш на дискотеку? І чому аж сюди?

– Бо мене тут, у центрі, ніхто не знає. Колись завела мене подруга першого разу. Мені сподобалось. І я почала сюди згодом і сама вчащати.

– А що, не маєш сталого хлопця, якоїсь компанії?..

– Не маю. Бо хлопці мого віку – це дітвора. А зі старшими водитись настало – вже якісь обов’язки, і то мало би бути інакше. А так – перебула з кимось, він собі в один бік, я в інший, і ніхто нікому ніщо…

– Ти… з ними…

– Так. А що? Я ось потребую чоловіка, я хочу цього, але водночас не хочу себе зв’язувати. Бо нема з ким. А на дискотеці – літо, тепло, вийшли ось тут на схили Дніпра, провели якусь годинку – і всі задоволені. Та не дивись на мене так, я грошей не беру, я сама по собі. Я працюю в крамниці через день і щось трішки заробляю, ну і ще ж є школа, треба якось і вчитись.

– Нічого собі. А скільки ж тобі років?

– В листопаді буде п’ятнадцять.

– Ого! І ти отак от…

– А що отак от? Ти ось коли почав?

– Я? Ну…

У школу-інтернат з математичним ухилом Сергій дістався з Луцька завдяки й тому, що він справді виділявся своїми здібностями з-поміж інших, але й завдяки старанням дядька, який мав у Києві доволі зв’язків.

Упродовж року він якось ужився в інтернатське шкільне життя, але найгіршими бували суботи й неділі, коли ті, хто мали родичів у Києві, вибирались до них, а підлітки, які не мали куди податись у Києві, сиділи в школі, що містилась далеко на околиці міста.

Сергій назагал раніше ніколи не мав близьких друзів. Але тут він несамохіть зблизився з білявим тонкостанним Васильком, з яким сидів за однією партою в класі, й у спальні вони згодом влаштувались так, що їхні ліжка стояли поруч.

Василько мав тоненький, ще досить дитячий голос, і трохи скидався на дівчинку, був миловидий і якийсь ніби крихкий, і Сергій опікувався ним і боронив його від інших, за що товариш платив йому щирою відданістю і довірою.

Василько дуже гарно малював і радше мав схильності до цього, аніж до математики. Вчився він добре, але не блискуче, і позаяк був киянином, то Сергій не міг довго добрати, чому ж Василька з дому віддали до цього інтернату.

Згодом з’ясувалось, що мати у Василька акторка, що батьки його давно розійшлися і що у них доволі великий власний будинок біля Голосіївської площі над озером, і що взимку там живуть ще й дід з бабою, батьки його матері, яка часто їздить на гастролі, та ще й знімається в кіно, тому її часто нема вдома. Але з весною дід з бабою вибираються на дачу і сидять там аж до осені, і Василькові не було іншої ради, аніж йти у інтернат.

Одного разу Василько запросив Сергія відвідати його дім. Він розповідав матері про нього, і вона власне й запропонувала, аби Василько привів свого товариша до них.

Вони дісталися Василькового дому доволі швидко, і Сергій був уражений усім, що побачив.

Двоповерховий будинок виглядав для нього просто казкою. Невеличкий, але двоповерховий. Гарно, хоч і просто обставлений. Картини, книги, різні статуетки і забавки. Не хата, а музей.

Ось де він живе!

Але понад усе вразила його Василькова мама. Гарна блондинка, виглядала зовсім молодою, з чарівною усмішкою, теплим голосом і заворожливим поглядом, вона одразу ж, розцілувавши сина, обняла й Сергія, і тепло її тіла і запах приємних парфумів просто вдарили хлопця, і він зашарівся, хоч і не подавав виду.

Десь із годину вони провели, весело базікаючи про школу, про її гастролі, про все на світі, і врешті господарка, вочевидь маючи чудовий настрій, запропонувала хлопцям зробити шашлики. Вона мала все для цього приготоване у дворі будинку.

Треба було лиш розпалити вогонь і смажити м’ясо.

Коли м’ясо було вже на шампурах, вона попросила сина, аби той заопікувався м’ясом, а вона тим часом покаже гостеві будинок і розповість, що тут і звідки привезене з її численних подорожей.

Вони пішли будинком, і господарка розповідала, показуючи одне й інше, витягала фотографії і сувеніри, потім піднялися на другий поверх, вона обіймала час від часу Сергія за плечі, ніби жартома чи несамохіть, і його плечі напружувались під теніскою і м’язи враз напинались, і на тісних сходах вона поковзнулась, і він підхопив її, підтримуючи, його рука несамохіть ковзнула по її грудях, і тепла хвиля вдарила його, і вона повернулась і сказала, я так і думала, я зразу це відчула, і обняла його, притискаючись до нього всім тілом, і поцілувала його в губи і притислась у цьому поцілункові так, що все напнулось у нього в його чоловічості, і за хвилину вони вже були в маленькій кімнаті на другому поверсі, вона напівлягла на ліжко, вкладаючи Сергія на себе, і вже сама розстібаючи його штани, і казала – не хвилюйся, він ще зовсім дитина, ти набагато доросліший, він нічого не знатиме, ну, ну…і…він спустив штани вже сам, і вона заголила спідницю, під нею нічого не було, і в наступну мить, ще тремтячи від усього, що ставалося з ним, він відчув її руку на своєму кінцеві, яка направляла його в річище, вже потрібне й жадане над усе, ще мить, і він був усередині, і вони почали рухатись, він тремтів від насолоди і блаженства, і ще і ще і ще… о… о… о… Вона стогнала під ним, обвиваючи його руками й ногами, і він уже кінчав усередину, в неї, розриваючись від неймовірного розкошу тіла, бажаючи, аби усе це продовжувалось і ніколи не скінчилось, і водночас його не полишало відчуття страху, що Василько може зайти, але сходи в будинку дуже рипіли, і було б чути, аби, і тому… о… о… о…

– Ну ось! – сказала вона. – Це було чудово. Я відчувала, що ти вже справжній мужчина. Спочинь поки що, а я піду вниз. Потім домовимось.

Найважче було не тільки отямитись і осягнути, що сталося, але спуститись униз і бачити її і Василька, що разом справувалися біля вогню.

Шашлики були готові. Врешті Сергій спустився вниз і приєднався до них. Спершу непевно і важко дивився на неї і на веселого, майже щасливого Василька, який насправді радів, що його мати так тішиться з відвідин його товариша. Потім Сергій осмілів і почув себе ніби гаразд, а потім веселився, жартував і реготав, як і ті двоє, ніби нічого не сталося.

Потім була ніч, серед якої вона розбудила його і повела до себе на перший поверх. І тут усе відбулося ще раз і ще раз, вже з повною віддачею.

Наступної суботи за ним приїхала ніби його тітка на авті й забрала його на вікенд. Василько лишився в інтернаті, бо мама поїхала на гастролі.

Тітка була приятелькою Василькової матері і завезла його до неї додому.

І тут почалося.

Вечеря, вино, музика і все решта.

Мабуть, та весна була найщасливішою в його житті, бо таке відбувалося час від часу.

Інколи вони їхали й ночували у них удвох з Васильком. І Сергій з часом звик, що все саме так, трактував Василька, як малого, хоч той був молодший від Сергія лише на півроку.

Сергієві виповнилось шістнадцять. Настало літо. Він мав їхати на канікули до батьків. І це було сумно і тривожно.

Але канікули були довгі і він, вже досвідчений, знайшов собі втіху в одній дівчині, а потім в іншій.

Восени почався останній рік навчання.

Ще одного разу він стрівся з Васильковою матір’ю наодинці, провів з нею ніч. Але щось вже стратилось, і хоч ніч була бурхлива до знемоги, він якось і сам зрозумів, що це востаннє.

Потім вона справді поїхала на довгі гастролі, потім були зимові канікули, а потім перед закінченням школи всі занепокоїлись тим, що буде далі.

І хоч ще кілька разів він перебував вікенди у Васильковому домі, його мати приймала їх дуже добре, але відчужено. На ніч лишала їх і забиралась кудись геть. Одного разу приїхала лиш уранці, і то дуже пізно.

І Сергій, відчуваючи гострий приступ ревнощів, збагнув, що в неї вже є хтось інший, і дитячі забави з ним скінчились. Він повинен далі шукати свої шляхи сам.

Він їх знаходив.

З Васильком вони приятелювали й досі. Той став доволі знаним художником. Сергій і тепер бував у нього в майстерні, і почував себе майже його родичем. Хоч той ніколи нічого про минуле не довідався.

– А ти? Як ти почала… І чому так рано?

Дівчина усміхнулась.

– Ну десь на рік чи півтора раніше за тебе. І тільки. Але ж дівчата зріють раніше за хлопців. Я ж тобі казала – мені з моїми ровесниками просто нецікаво. А почалося з подруги, з її розповідей, ну і з заохочень, і з бажання – вже знати усе те, що знають старші… Бути старшою, мабуть, так… Почувати себе вже старшою, дорослою…

Гліб підступив до Галі, усміхаючись якоюсь масною і в чомусь відразливою і навіть перестрашуючою посмішкою. Маринка з Олегом закрились в іншій кімнаті. І звідти крізь музику, яка й далі грала, чулися лише шерехи й дивні звуки, які творили моторошну напруженість довкола.

Гліб обійняв її за плечі і повернув до себе. Вони сиділи на канапі. Ця кімната також була окрема, і мала, як й інша, вихід лиш у коридор.

Все було ніби домовлено, та Галя зараз дико боялась, і якби була можливість, радо би втікла кудись. Але було пізно. Крім того, якби вона втекла, мала б купу неприємностей. Хлопці були зі старшого класу, і те, що дівчат вони взяли менших, було для дівчат престижно в їхній компанії.

Маринка довго її вмовляла.

– Дістанеш кайф, який всі ловлять. Я тобі кажу. А ті, хто тримає свою дівочість до одруження, півжиття втрачають. Вистачить і для чоловіка, що тут втратиться. Просто раніше кайф зловиш, я тобі кажу зі свого досвіду. Раз трахнешся, зрозумієш, що таке чоловік. Не бійся, віддавайся і будеш нормальна чувіха. Зараз всі трахаються зі всіма. Такий час. То чого чекати?

Гліб поволі вкладав її на диван, і Галя заплющила очі і, відчувши його губи на своїх, розкрила їх, як її вчила Маринка, і язик Гліба проник в її рот, вуста їхні злилися, і вона відчула несамохіть, як тілом її пішов дріж, а він уже поклав руку їй на груди, масуючи їх, вона відчула, що вже хоче більше, і далі не опиралася його рукам, які поповзли до неї між ноги, і, коли його пальці торкнулись її найніжнішого місця, вона вже хотіла далі й далі, однак не розплющувала повік, навіть коли він стягнув з неї підштанці і розклав її ноги ширше, потім хвильку возився зі своїми штанами, і ось щось туге й жилаве вперлось їй в живіт і нижче, шукаючи того, найніжнішого отвору, і вона сама розкинула ноги ширше, намагаючись допомогти йому, врешті його член утрапив у отвір, і тиснув, і тиснув, не спроможний одразу пробитися всередину, аж раптом біль гейби простромив її тіло, і вона ледь не крикнула, закусивши губи від болю, але й від несподіваної приємності наповнення свого тіла чимось віддавна бажаним, і він почав рухатися, і вона чимдалі більше забувала про біль, і лише приємність, що розливалася тілом, охоплювала її, це їй так подобалось, і вона почала рухатися в такт його рухам, вловлюючи вже дрібні нюанси тертя їхніх найделікатніших органів, і рада була цій приємності, аж Гліб зарухався швидше і швидше, і гостріше, і напруженіше, і враз зойкнув, важко дихаючи, аж загарчав, в цю ж мить хвиля незнаного досі розкошу струсила її тіло, і вона зойкнула, вже не в змозі опанувати себе, охопила його руками й ногами, не бажаючи відірватись від нього, відчепитись, прагнучи цього відчуття ще, і ще, і ще.

Все сталося досить швидко.

А їй здалося, що минула щонайменше година.

– Ну як? – спитав переможно Гліб. – Дістала кайф? Вітаю з початком! Зараз продовжимо. Давай роздягнемося, як люди. Тепер вже однаково.

Вона роздягалася, ще трохи соромлячись. А Гліб швиденько скинув геть усе із себе, і вона вперше побачила голого хлопця біля себе і все, що в нього і як.

– Не бійся, візьми пацана в руки, – сказав Гліб. – Він не кусається. А навпаки, тебе любить.

Вона торкнулась його чоловічості непевною рукою, і коли охопила його долонею, то м’яка і ніжна частина його тіла вмить напружилась знову, і вона побачила її в агресивній і гейби потворній напруженості. Але вже знала.

Гліб став перед нею на коліна розводячи їй ноги, і вона знову заплющила очі.

Вдруге було трохи довше, але також швидко. Це сталося навесні, на початку травня.

З Глібом вони зустрічалися ще кілька разів, а потім він знайшов собі іншу дівчину.

Маринка знайшла їм в компанію інших хлопців. З цими також трахались. Але все це було якось не так. Вони були якісь дурні, потім не було про що говорити. Пили, танцювали, трахались. І в якусь мить Галя зрозуміла, що хоч їй цього бракує, але трахатися з усіма підряд у себе в мікрорайоні просто небезпечно. Та й…

Одне слово, подалися вони з Маринкою до міста на дискотеку на схилах у Зеленому театрі.

Підчепив її якийсь старший хлопець років двадцяти. Потягнув у кущі, вона пішла. Це було значно краще, ніж з підлітками. Він був більший, потужніший, краще все вмів, довше тривало. І потім все скінчилось. Вона лиш попросила гроші на таксі.

Наступних п’ятниці й суботи знову на дискотеку, знову нові хлопці, і знову, як у морі кораблі.

Презервативи вона носила тепер сама про всяк випадок. І почувала себе добре. Потрахалась, і ніхто нічого не знає.

– А батьки? – спитав Сергій. – Що тобі батьки кажуть, що ти в такому віці десь волочишся ночами.

– Та їм назагал пофік. Татусь бухає і не знає, коли я приходжу. А мама також від татуся не відстає. Або просто спить. Щось там трохи була жвинділа, то я її відшила. Сама собі голова. Ось працюю влітку, заробляю, що ще треба. А де і як я гуляю, моя справа.

– А як же далі?

– Що далі? Як усі. Натрахаюсь, поки не набридне. А когось зустріну, що сподобається всерйоз, буду тільки з ним. Ось ти, коли одружувався, а скільки перед тим трахався. І що, в тебе змаліло від того?

– Не знаю, – сказав Сергій.

– Якщо так кажеш, то, певно, не пощастило тобі з бабою, тільки й всього. Бо якби її любив, і все було б гаразд, то не думав би. Нікому гірше не є від того, що в молодості щось там хтось собі дозволив. Може й краще, потім на сторону бігати не буде.

– Така ти мудра, ніби набагато старша за себе.

– Та я не мудра, а просто коли почала трахатись, то бачу багато більше, ніж раніше. Може й не треба було так рано! Не знаю! Але не шкодую. Ловлю свій кайф, а далі буде видно…

Вони вже давно приїхали на місце і добрих півгодини розмовляли, як двоє давніх друзів.

– І що, сьогодні тобі не пощастило?

– Та якісь самі лохи чіплялись. Не могла я з таким, і все. Хоч і хотілося, але не з кожним підряд. Не пощастило.

У Сергія закалатало серце, він захвилювався.

– А може зі мною спробуєш? Ти з таким, як я, ще не пробувала. То все молодь, а тут може щось інше?

Галя зиркнула на нього, просто в очі. І усміхнулась.

– А що? Ти симпатичний, мені подобаєшся, бачиш, я тобі усе розповіла, і недаремно, бо вже й сама подумала, а чому б ні…

Сергій цілував її тіло, поступово спускаючись далі й далі униз, вже давно заведений, вже давно готовий, спраглий увійти в неї, щойно одірвався від першого глибокого поцілунку в уста, але заголивши її невеликі пружні груди, гейби всотував їх, торкаючись язиком сосків, трохи прикушуючи і далі пестячи їх язиком і руками, намагаючись дотиками пальців передати її тілу всю свою спрагу, вируюче полум’я свого бажання, що піднялось в ньому давно забутою хвилею майже юначого шалу.

Але Сергій не поспішав. Йому хотілося довести їй зараз, що таке дорослий чоловік у порівнянні з хлопцями, що таке справжнє знання жінки, що таке врешті справжнє статеве злиття, і він вкладався зараз, як ніколи, або як дуже давно, як колись, із пристрастю, зараз гейби помноженою на досвід своїх тридцяти семи.

Він спустився далі, цілуючи її живіт, пупок, і далі йшов униз і врешті дістався кучерів на лобку, і, зітхнувши, подався нижче.

Таке він чинив лічені рази свого життя, але зараз він сам хотів цього, і, перемагаючи запах, що був чужий і, водночас, і відворотний, і приємноп’янкий, дістався піхви і запустився язиком у неї і намацав язиком клітор і вчув, як затрусило дівчиною, як здригається і випинається під ним її тіло, як вона вже кінчає зараз під його язиком і його губами, і в нього майнула думка – таки цього вона ще не знала – і він не лишав її, доки вона, вже раз скінчивши, не почала знову пружитись і вигинати спину під його ласками, і вже несилий більше стримуватися, відпустив її і, намацавши вхід, увійшов у неї своєю чоловічістю, м’яко і пружно водночас, відзначаючи несамохіть забуту вже вузькість і щільність юної піхви, увійшов глибоко і щільно, завмер на мить, кількаразово пружачись стрижнем всередині, а тоді лиш почав рухатися, намагаючись продовжити акт якомога довше, викручуючись стрижнем в один бік і в інший, дістаючи її швидкими рухами, не виходячи з неї всередині, а потім знову переходячи на довгі глибокі рухи, немовби вкладаючи в неї всього себе, геть усього себе.

Врешті вдарила його хвиля закінчення, вириваючи з будня, з усвідомлення божевільної неймовірної історії, з вузенького заднього сидіння авта, яке він завів поміж дерев на околиці невеличкого парку. Він кінчав, у насолоді ще й вивищуючись своєю перемогою над усіма, хто був з нею раніше, над усіма, хто ще буде з нею, бо зараз був він і тільки він, і саме він завдав їй таких її злетів, він досягнув такого її шалу, він бачив, почував, знав, він був, він є, він буде….

– Ну, ти даєш! – сказала вона.- З пацанами це зовсім інакше. Вони раз-раз і все. А мені часом мало, я ще хочу! От якщо так, як з тобою, то надовго вистачить…

Вони закурили і далі розмовляли про щось. А точніше про все. Про те чи інше. Про все. Близькість, що панувала зараз між ними, була майже абсолютна.

– Ти ще не поспішаєш? – спитав він майже прохально.

– Я ж тобі казала. Маю прийти до ранку. Завтра неділя, спатиму, скільки схочу. Нікуди не поспішаю.

– Це добре,- сказав Сергій.

Сліпою блискавкою майнуло в голові, що десь він має дім, і дружину, і сина, і якісь обов’язки, але тільки на мить, бо в наступну Сергій вже дивився на неї майже закоханими очима.

Він хотів знову.

Потягнувся до неї, простягнув руку, і вона усміхнулась і сама поклала його руку собі на груди, і він вмить делікатно й напружено стиснув її перса, як пташатка, намагаючись пестити і сильно і ніжно, і вона нахилилась до нього – він сидів на сидінні – і поклала йому голову на коліна, потім повернулась і узяла рукою його за стрижень і скерувала собі до вуст.

Вмить він був уже знову готовий, наповнивши їй рот собою, легенько зарухався, намагаючись не зайти заглибоко, але вона сама раптом, глибоко вдихнувши, захопила цілий його великий стрижень собі в рот, аж він відчув, як голівка його на мить дісталась її горлянки, потім вона випустила його зовсім з рота, потім знову облизала його, пестячи язиком і вустами, і вже було досить, більше він не міг.

Сергій випручався, сидячи на місці, і взяв її в обійми і, піднісши трохи, посадив на себе, обличчям до себе і, трохи піднісши, вставив їй стрижня в піхву, і вона з легеньким зойком сіла на нього і, її груди були зараз майже на рівні його вуст, він мить цілував їх шалено і пристрасно, та спраглий стрижень вимагав руху, хоч і сіпався там усередині, як у в’язниці, і Сергій узяв її за сідниці, і дівчина легко піддалася, допомагаючи, і вони почали рухатися разом.

Зараз вела вона, її роль була активніша, і вона стогнала, підводячись і опускаючись, впираючись ногами в сидіння і руками обіймаючи його за плечі. Вони рухались, як у сидячому танці, і вона скінчила знову раніше, а він притримував себе й далі, не приспішуючи акту і рухаючись з нею в одному ритмі, який був повільніший, інший ніж попередній, як інший танець, як інша пісня, та в якусь мить він зарухав уже нею сам, дістаючи дедалі більше активної ролі і швидше, швидше, бо апогей близився, і ось знову зойки обох злилися в одне, і вони кінчили разом знову, і ще хвилину чи більше тільки легенько похитуючись, діставали продовження щойноминулого блаженства, і це була нова пісня про кохання двох тіл.

– Такого в мене ніколи не було! – сказала вона.- Може я справді в цьому ще нічого як слід не розуміла?

– Слухай, але і я, дещо, скажімо, старший, такого піднесення не пам’ятаю. Мабуть, і в мене такого, як з тобою, не було ніколи. Я просто шалію від тебе. Треба ж отак! Це просто щастя. Вище усіх дахів!

Сергій витягнув пляшку коньяку, яку купив додому, і шоколадку. Так він думав миритись з дружиною, якщо дійдуть згоди.

– Ти, як хочеш, а я трохи вип’ю. Мене просто трусить від усього, що сталося.

– Я теж ковтну трішечки. Певна річ, мені доводиться часом і випити, хоч я не дуже до цього. Але тут такі справи.

– Так отож. Справи такі, що куди там?

Ковтнули трохи коньяку і знову розмовляли. Зморені, зібрались було одягатись.

Вона повернулась задом, шукаючи запальничку, що впала на дно машини, і вигляд її голих сідниць при місячному світлі збудив Сергія знову. Ого, подумав він, певне, таки коньяк додає сил, але ж і така нагода.

Він охопив її ззаду, не даючи їй підвестися з колін, легенько поправив її, ставлячи на коліна перед собою на сидіння, і ще напівнапружено, але вже спрагло увійшов у неї знову. Вона не пручалась, не опиралась, тільки зітхнула, вже очікуючи його входження, і зітхання було радісновтомленим, очікуванням знаного, бажанням повернення щойноминулого задоволення. Вже все було позаду, і Сергій рухався в ній вільно і легко, почуваючи, як піхва після попередніх входжень стала ширшою і податливішою, як легко і швидко вона мокріє, як кінчає вона спершу майже враз із входженням, щойно він почав свої рухи, як радісно і старанно рухається з ним воднотон, намагаючись утрапити в один ритм, як щасливо реагують її сідниці на його великі і важкі руки, що пестять їх, як тремтить вона від кожного звиву його стрижня, від кожного напруження його чоловічості всередині неї, і як врешті кінчає разом з ним, зойкаючи і кусаючи собі пальці, не криючись вже, нічого не соромлячись, не пам’ятаючи себе від захлинаючої її хвилі, і він заглиблюється чимдалі більше в рухи, якими, здавалося, хотілось би рухатися й рухатися довго-довго, до нескінченності, і які зараз були справді довгими, і часу цей марш забрав доволі багато, і врешті апогей настав болючий і прекрасний, і його тіло, здавалось, викидало із себе все, що в ньому тільки було, гейби виверталось назовні всією своєю сутністю, і час зупинився і минув, і врешті, коли хвиля пройшла, він просто наліг на неї ззаду, трохи впираючись руками в сидіння над нею, аби не затиснути її вагою свого тіла, і так лежав ще деякий час, не виходячи, і вона під ним, не ворушачись, і потім вони розчепились і впали в незграбних обіймах на сидіння, і заснули.

– Котра там зараз година?

– Четверта.

– Нормально. Пора забиратись спати.

Вони сиділи обійнявшись на передньому сидінні в авті перед її будинком. Щойно приїхали, і треба було прощатись. Однак мить розходження раптом стала важкою, хоч і неодмінною. Вага цієї миті стала раптом щемливою і болісною. Це було все. Далі не було і бути не могло. Скінчилось. Крапка. Треба було її ставити.

– Я піду, – сказала вона. – Прощавай.

– Я ніколи не забуду цієї ночі.

– Я теж, – сказала вона.- В мені щось змінилось, здається. Не знаю. Але щось змінилось. Що буде далі, не знаю. Але щось інше.

– В мені теж щось змінилось, – сказав Сергій. – Я…

– Не треба нічого говорити. В тебе своє життя, в мене своє. Гадаю, ми більше не зустрінемось. Та й не варто.

– Мабуть, так, – зітхнув Сергій.

– Прощавай.

– Стривай!

Він обійняв Галю і зазирнув їй в очі.

– Я хочу, аби в тебе надалі все склалось добре. Дуже хочу!

Вона мовчала. Він поцілував її у вуста міцно і довго. Вона не пручалась. Навпаки відповіла на поцілунок глибоко і тепло, але вже всередині у обох дзвенів останній дзвінок.

– На добраніч.

Вона вийшла з машини, озирнулась на мить і попростувала до свого будинку. Юна жінка.

Сергій відчув, як защеміло йому, як шкода стало цієї миті, і не рушав з місця, аж доки вона не зникла у під’їзді свого будинку.

Потім завів машину і подався додому.

Втома поймала його тіло, водночас з відчуттям полегкості і немовби скинутого вантажу, який так довго ніс він на своїх плечах.

Сергій їхав порожнім літнім містом неквапно, хоч можна було зараз і швидше, і думки його поволі полишали пристрасті нинішньої ночі, вертаючи у домашній будень, у дійсність всього того, до чого він зараз простував.

Відсторонивши щойноминуле, в якусь мить Сергій зупинився подумки на думці про дружину, і раптом, майже із здивуванням, збагнув, що любить її, тільки її, і дуже любить.

Відчуття провини перед нею змішувалося зараз із відчуттям майже ніжності до дружини, з бажанням негайно її побачити й віддати їй щось дуже важливе, оте, що ніколи не віддасться у шалі пристрастей, але що лишається попри них глибинно всередині, і, якщо таки існує, то рано чи пізно одного разу врешті вибухає гейби північним сяйвом над усім тим, що на споді, над усім, чого прагне тіло, над усім, що є лиш тілесним, плотським, його і освічуючи, і заперечуючи водночас.

Сергій вже прагнув обійняти дружину, попросити пробачення, пояснити себе, пояснити врешті усе – як він живе і чому так живе, і подумати разом, що буде далі.

Думки снували в його голові зараз прозоро і світло, він думав уже про сина, про його школу, про те, що слід хлопцеві таки приділяти більше уваги, про те, що вдома він, Сергій, буває назагал рідко і не вповні.

Йому хотілося додому.

Як після очищення вогнем, несподіваним полум’ям, через яке щойно пройшов.

Світало.

Сергій поставив авто під будинком і, йдучи до під’їзду, подумав – а як вона, що буде далі з нею.

І загадав собі – дай Боже і їй оцього відчуття очищення. Може і їй буде світліше.

Піднявся на третій поверх пішки, не викликаючи ліфта. Наблизився до дверей своєї квартири і хвилину стояв, і дивився на двері, намагаючись виструнчити змішані почуття, що переповнювали його.

І в мить, коли вставляв ключа у двері, враз відчув, як пойняло його тепло домівки, до якої повертався зараз ніби з далеких мандрів.

Він тепер був удома, з родиною. Як давно вже не був.

Повернувся додому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Таксі Блюз – ЮРКО ПОКАЛЬЧУК