Т – Сторінка 2 – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009
Короткі відомості про письменників
Т
Твардóвський Олексáндр Трúфонович (1910-1971) – російський поет, журналіст, публіцист. Основні твори: “Країна Муравія” (1936), “Василь Тьоркін” (1941-1945), “Дім при дорозі” (1946), “За даллю – даль” (1953-1960), “По праву пам’яті” (1969). Народився майбутній поет у Загор’ї Смоленської області. Навчався у Смоленському педагогічному інституті та в Московській вищій школі філології, літератури та історії. Писати статті для місцевих газет почав рано, початківця підтримав відомий поет М. Ісаковський. У роки Великої Вітчизняної війни Твардовський працює військовим репортером. До осмислення подій цього трагічного періоду життя народу поет буде звертатись протягом усього життя. Армія стала для нього такою ж важливою темою, як і розбудова життя на селі – адже йшлося про тих самих людей, що здобували перемогу на війні. Двічі Твардовського призначали головним редактором журналу “Новий світ” (1950-1954; 1958-1970), і кожного разу він умів зібрати навколо себе гурт талановитих літераторів. Твардовський сміливо виступав проти ідеологічної спрямованості літератури. Часопис під його керівництвом був центром вільної, нової, прогресивної думки. Сміливі І чесні публікації стали причиною цькування редактора. “Твардовський помер рано. Його зламало насильницьке відсторонення від “Нового світу”” (С. Липкін). У перших поетичних творах Твардовський виявив свій неординарний талант. Його лірика насичена яскравими образами, у ній живе народна мова, відчутні фольклорні традиції. Поет оспівує життя свого народу, своєї країни, зосереджується на переламних етапах її історії. Про життя селянина, який знаходить смисл свого існування в колективній праці, йдеться у перших поетичних творах Твардовського (“Країна Муравія”, “Сільська хроніка”). Прагнення підтримати свій народ у тяжкі роки Великої Вітчизняної війни наштовхнуло Твардовського на створення поеми “Василь Тьоркін” та віршів про війну. Автор намагається переповісти трагічну правду життя, філософськи осмислити вічні питання людської моралі. Пафос його творів не нав’язливий, автор по-справжньому любить свою вітчизну, пишається мужністю людей, несе моральну відповідальність за все, що відбувається в його країні. Лірика Твардовського афористична, сповнена яскравого й теплого гумору.
Твен Марк (справжнє ім’я – Семюел Ленгхорн Клеменс; 1835-1910) – американський письменник, публіцист. Основні твори: “Приборкання велосипеда”, “Як я редагував сільськогосподарську газету” (1870), “Пригоди Тома Сойера” (1876), “Пригоди Гекльберрі Фінна” (1885), “Принц і злидар” (1882), “Янкі при дворі короля Артура” (1889).
Народився Марк Твен у м. Флориді (штат Міссурі). Майбутньому письменнику довелося пройти нелегку школу трудового життя. Втративши батька, він з 12 років змушений працювати, тому залишає школу і йде учнем до друкарні. До 30-ти років змінив чимало професій: був помічником лоцмана, самостійно водив кораблі по Міссісіпі, був золотошукачем. З початку громадянської війни (1861 – 1865) зайнявся журналістикою. Одне з перших оповідань Твена – “Славнозвісна жаба-стрибунка з Калаверасу” (1865). Книга “Простаки за кордоном” (1869), наповнена фольклорним гумором, була написана під враженням від подорожі Європою і Азією. Гостра соціальна критика звучить в романі “Позолочене століття” (1873, у співавторстві з письменником Ч. Д. Ворнером), оповіданнях із збірки “Старі і нові нариси” (1875) – “Як мене обирали в губернатори” (1870), “Як я редагував сільськогосподарську газету” (1870) та ін., а особливо в сатиричних повістях і романах “Пригоди Тома Сойєра” (1876), “Принц і злидар” (1882), “Пригоди Гекльберрі Фінна” (1885), “Янкі при дворі короля Артура” (1889), “Жанна д’Арк” (1896), оповіданні “Людина, що спокусила Гедліберг” (1889), книзі нарисів “Життя на Міссісіпі” (1883). Проти расової дискримінації направлені памфлети “Сполучені Лінчуючі Штати” (1901), “Людині, що перебувала в пітьмі” (1901) та ін. Цікавий матеріал вміщує “Автобіографія” письменника, записи в щоденнику. У “Пригодах Тома Сойєра” письменник з теплим гумором описус дитинство двох хлопчиків. Це “гімн дитинству, покладений на мову прози”, – скаже про свій твір Марк Твен. Не таким привабливим постає у творі світ дорослих. Автор висміює систему навчання і виховання в американській школі, лицемірство дорослих, їх несправедливість, жорстокість законів, соціальну и расову нерівність, забобонність тощо. Том Сойєр і Гекльберрі Фіни стали улюбленими героями читачів усього світу. На батьківщині Марка Твена в м. Ганнібал мешканці спорудили пам’ятник двом друзям.
Тіртéй (друга половина VII cт. до н. е.) – давньогрецький поет, автор ямбів, елегій.
Тіртей уславив себе написанням Елегій – ліричних віршів, в яких переважає настрій смутку, жалю. Елегія виконувалася в супроводі фригійської флейти. У творах Тіртея яскраво звучить тема захисту батьківщини. У його поетичних творах поєднуються сумні роздуми із закликом до рішучих дій. Звертаючись до спартанського воїна, закликаючи його до стійкості у боротьбі, Тіртей використовує антитезу, за допомогою якої змальовує долю втікача, змушеного поневірятися на чужині, терпіти зневагу замість того, щоб “в бою смерть за вітчизну прийняти”. У вірші “Добре вмирати тому…” Тіртей закликає до героїзму. Апелюючи до героїв давніх міфів, поет прагне пробудити бойовий дух спартанців, переконати їх у необхідності бойових змагань. Вищим щастям він вбачає загибель на полі бою заради міста та його громадян. У такий спосіб воїн прославить не тільки себе, але й свої близьких. Тіртей прославляє бойову звитягу, закликає воїнів дотримуватися бойового кодексу, основні вимоги якого він подавав у віршовій формі, аби вони легше запам’ятовувалися. Воїни виконували вірші часто під час військових маршів. Такі маршеві пісні мали не елегійний, а інший метр – анапест (два короткі, один довгий склад), який був зручним для військового використання. Пісні Тіртея про звитяги воїна спартанці співали і під час відпочинку, і після молитов. У Греції твори Тіртея були широко розповсюджені. Давній оратор Лікург говорив про патріотичність творів Тіртея, їх виховне значення. Біографічні відомості про Тіртея скупі. Поет був афінським громадянином. За легендою він був кульгавим шкільним учителем, якого послали з Афін до Спарти замість військової підтримки. Так порадив оракул. І він не помилився. Тіртей та його пісні надихнули спартанців на перемогу.
Толстóй Лев Миколáйович (1828-1910) – російський письменник XIX cт., публіцист, педагог, творець філософсько-практичного вчення, яке здобуло назву “толстовство”. Його творчість, пронизана пафосом проповіді моральних принципів життя й духовного самовдосконалення, ознаменувала новий виток у розвитку світового реалістичного роману. Основні твори: трилогія “Дитинство”, “Отроцтво”, “Юність” (1852-1857), “Севастопольські оповідання” (1856), “Війна і мир” (1863-1869), “Анна Кареніна” (1873-1877), “Воскресіння” (1889-1899), “Після балу” (1903).
Народився Лев Толстой 9 вересня 1828 р. у маєтку Ясна Поляна Тульської губернії у сім’ї родових аристократів. Коли хлопчику було два роки, померла його мати. У 1837 р. родина Толстих переїхала до Москви. Того ж року помер батько майбутнього письменника. Від того часу він виховувався під наглядом опікунів. Обравши дипломатичну кар’єру, юнак вступив до Казанського університету на відділення арабсько-турецької словесності східного факультету (1844). Втім, за рік він перевівся на юридичний факультет, а ще за два роки раптово повернувся до Ясної Поляни. У 1849 р. Толстой успішно склав два іспити на ступінь кандидата в Санкт-Петербурзькому університеті, але знову ж таки відмовився від ідеї далі здобувати освіту. Перша його публікація з’явилася 1852 р. у престижному часописі “Сучасник”. То була повість “Дитинство”, що стала першою частиною автобіографічної трилогії (дві наступні частини – “Отроцтво” та “Юність” – створювалися протягом 1852-1854 рр.). Того ж 1852 р. розпочалася військова служба Толстого: спочатку на Кавказі, а згодом у Криму, де йому довелося стати учасником героїчної оборони Севастополя (під час Кримської війни). Воєнні заслуги молодого графа були відзначені орденом Анни й двома медалями. Враженнями від перебування на Кавказі та в Криму живилися його повість “Козаки” та цикл “Севастопольські оповідання”. У 1855 р. письменник приїхав до Санкт-Петербурга, де познайомився з відомими літераторами – Тургенєвим, Некрасовим, Фетом, Салтиковим-Щедріним, Островським та ін. Зрозумівши, що істинним його покликанням є література, а не армія, він 1856 р. вийшов у відставку й оселився в Ясній Поляні, де спробував звільнити селян від кріпацької залежності, У 1855 р. Толстой здійснив першу мандрівку за кордон (Франція, Швейцарія, Німеччина). Свої критичні спостереження за європейським життям він художньо узагальнив в оповіданні “Люцерн”. У 1859 р. письменник відкрив у Ясній Поляні школу, в якій проводив заняття із сільськими дітьми. Протягом I860 — 1861 рр. відбулася його друга подорож країнами Європи (Німеччина, Швейцарія, Франція, Англія, Бельгія). У цей час він розпочав роботу над романом “Декабристи”, який, однак, залишився незавершеним, а також захопився виданням педагогічного журналу “Ясна Поляна”. У 1862 р. письменник одружився із Софією Бере. Упродовж 1863-1869 рр. Толстой працював над романом-епопеєю “Війна і мир”. У 1871-1872 рр. побачила світ його “Абетка”. За два роки по тому були укладені “Нова абетка” та “Російські книжки для читання”. Значну увагу письменник приділяв у цей час педагогічній діяльності. У 1877 р. був завершений роман “Анна Кареніна”. На зламі 70-80-х рр. Толстой переживає кризу: він пориває з дворянством, відмовляється від власного літературного надбання. Життя народу, в основі якого простота і мудрість поколінь, здається йому єдино правильним. У 1881 р. Толстой з родиною переїхав до Москви. Того ж року він звернувся до царя Олександра III з проханням не карати стратою бунтівників, які вбили Олександра II. У 80-ті роки він створює низку “бентежних” творів: трактат “У чому моя віра?” (1883-1884), драму “Влада пітьми” (1886), постановка якої була заборонена, а також повість “Крейцерова соната” (1889), що зазнала переслідувань з боку цензури й лише з дозволу царя була надрукована у зібранні творів. У 1891 р. письменник відмовився від авторських прав на твори, написані після 1881 р., що спричинило конфлікти в його родині. У 1895 р. виступив із статтею “Соромно”, в якій засудив тілесні покарання селян. Після кризи, повернувшись в літературу, Толстой пише твори, в яких засуджує державницьку політику, полемізує щодо релігійних постулатів, за що 1901 р. його було відлучено від церкви. Наприкінці 90-х років Толстой завершив роман “Воскресіння” й інтенсивно працював над повістю “Хаджи-Мурат”. У 1901 р. Толстой написав Миколі II листа, в якому закликав до ліквідації приватної власності на землю; 1907 р. аналогічний за змістом лист був надісланий ним П. Столипіну. У 1908 р. була опублікована його стаття проти страти “Не можу мовчати!”. Толстой прагнув ідеального суспільного устрою, мріяв упровадити своє вчення в життя, але навіть родина не завжди розуміла його. Після чергової сімейної сварки письменник залишив Ясну Поляну. Однак дорогою він застудився й невдовзі помер. Це трапилося на залізничній станції Астапово (нині – Лев Толстой) 20 листопада 1910 р.
Творчість Толстого є епохальною в розвитку світового реалістичного мистецтва. Письменник у своїх творах звертався до філософських, естетичних, етичних питань. Найбільшу увагу автора привертає духовний світ особистості. Творчим відкриттям письменника став новаторський метод психологічного аналізу персонажа, що отримав у літературі назву “діалектика душі” (прийом відтворення діалектики літературного характеру в постійній боротьбі внутрішніх і зовнішніх суперечностей, що призводять до духовних криз, змін настроїв, почуттів, прагнень). Девізом власного життя Толстого було самовдосконалення, постійний пошук істини. Такими є і його персонажі, які прагнуть бути добрими, щирими, чесними, мужніми. Задля цього автор проводить їх через різні випробування. Толстой вважається неперевершеним майстром психологічного аналізу. Для розкриття складних душевних переживань застосовує різні прийоми: пряму характеристику від автора, самохарактеристику героя, внутрішні монологи. Толстой – майстер портретної характеристики. Реалістична манера Толстого відтворена і в мовному багатстві його творів: вишукана мова аристократичних петербурзьких салонів поєднується з народною лексикою для характеристики персонажа з народу. Толстой – неперевершений пейзажист, який тонко відчуває й передає аромати, кольори, відтінки, стани природи, безпосередньо пов’язані зі станом душі персонажа твору.
Тютчев Фéдір Івáнович (1803-1873) – відомий російський поет, який умів зупинити мить звичайнісінького життя, відтворити якусь ледь помітну рису обличчя, природи, що стало однією з найхарактерніших ознак його поезії. Відомі твори: “Весняна гроза” (1828), “Весняні води” (1830), “Осінній вечір” (1830), “Іще горять в душі бажання”, “Я вас зустрів – і все минуле…”, “Не говори мені…”.
Народився Тютчев в Орловській губернії (нині – Брянська область), отримав грунтовну домашню освіту, навчався у Московському університеті. Протягом 22 років Тютчев жив за кордоном (здебільшого у Німеччині), був на дипломатичній службі. До Роси приїздив у відпустку. Підтримував знайомства з відомими людьми свого часу, зокрема письменниками П. Вяземським, І. Тургенєвим, Ф. Достоєвським, І. Гончаровим, О. Майновим. У Мюнхені він часто зустрічався з Г. Гейне, філософом Ф. Шеллінгом. У Росії періодично з’являються в різних журналах його вірші, але на тлі революційно-визвольних тенденцій тогочасної російської поезії він сприймається як другорядний поет. Проте О. Пушкін, Л. Толстой і А. Фет були високої думки про творчість Ф. Тютчева. До останніх днів свого життя поет залишався на державній службі.
Федір Тютчев вірші писав у вільний від служби час, як то кажуть, для душі. А душа в нього була напрочуд поетичною. Він володів рідкісним умінням помічати и увічнювати в слові те, повз що тисячі людей щодня проходять байдуже, без жодного здивування: звичайну травневу грозу, веселе дзюрчання весняних струмочків, тонку осінню павутинку на стерні скошеного поля. Тютчева називають поетом-філософом, поетом думки. Провідними темами його поезії є природа, з її незбагненною красою, таємничістю і стихійністю; людина з її суперечливим світосприйняттям. Поет намагається осягнути філософію життя у космічному вимірі. Природа в його творах одухотворена (“Осінній вечір”). Тема батьківщини напрочуд близька поетові, який здебільшого живе в Німеччині. Тютчев ніжно любить рідну землю, проте це не заважає йому бачити недосконалість життя і розкривати його несправедливість у своїх творах. Центральною темою лірики Тютчева є кохання. Дослідники відзначають у його творчості “Денисьєвський цикл” – вірші, присвячені Олені Денисьєвій. Це своєрідний роман у віршах, де ліричний герой сповнений ніжних почуттів, які переплітаються з душевним болем і тугою (“Весь день вона лежала в забутті…”, “О, не тривож мене…”). За життя поезія Тютчева не була популярною, але з часом зайняла почесне місце в російській і світовій поезії, адже поет розкривав вічні теми, які хвилювали й хвилюють людство: природа, космос, людина і п доля у світі, кохання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)