СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРУ “ГОБСЕК” О. ДЕ БАЛЬЗАК (“РОЗПОВІДЬ У РОЗПОВІДІ”) – РЕАЛІЗМ

Мета (формувати компетентності): предметні (розширене уявлення про життєвий і творчий шлях М. В. Гоголя; уміння визначати вплив української культури на розвиток його творчості, своєрідність творчого шляху і протиріччя духовного світу письменника; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення й аналітичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; патріотизм; інтерес і повагу до історичного минулого та культурної спадщини cвого народу); ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в групі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: навички роботи із джерелами інформації; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд).

Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.

Основні терміни й поняття: біографія, світогляд, романтизм, реалізм, тематика.

Міжпредметні зв’язки: історія, географія, образотворче мистецтво.

Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрети письменника роботи різних художників, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; фрагменти кінотрилогії “Дороги гоголя” (Україна, 2009, реж. Н. Іванченко та Д. Старіков); медіазасоби.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання

(Учні презентують звіти про проведене ними соціологічне дослідження серед рідних, друзів, однолітків (можливо, у соцмережах) за завданням інтерактивного прийому “Запитай сам себе”. Учитель коментує та підсумовує виступи школярів.)

ІІІ. ЗАНУРЕННЯ В РОБОТУ НАД ТЕМОЮ

Інтерактивний прийом “Ланцюжок”

ü Які картини, книги, герої спливають у вашій уяві, коли ви чуєте ім’‎я Миколи Васильовича Гоголя? Назвіть по черзі відомі вам твори письменника, героїв, улюблені епізоди й екранізації, факти з життя митця, але не більше одного речення.

IV. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель (декламує чотиривірш)

Ходить гарбуз по городу,

Питається свого роду:

“Чи ще живі, чи здорові

Всі родичі гарбузові?”

– Саме так Гоголь звертався до присутніх, коли, запрошений у гості в Петербурзі чи Москві, хотів дізнатись, чи є тут його земляки. Хто він – український чи російський письменник? Що вирувало в ньому, приховане і не зрозуміле не тільки стороннім, а й самому Гоголеві? реаліст він чи романтик на літературній мапі ХІХ ст.? життя цієї людини оповите таємницями, які не вдалося розгадати й донині, навіть містикою. Деякі з цих питань ми з’‎ясовуватимемо сьогодні та на наступних уроках. Як ви вже здогадалися, сьогодні ми згадаємо добре відомого вам із попередніх класів письменника – Миколу Васильовича Гоголя – та його твори.

V. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням

1- й учень. Зв’‎язок Гоголя із Сорочинцями почався ще до народження. Його батько, Василь Опанасович Гоголь-Яновський, у 28-річному віці одружився з юною Марією Іванівною Косяровською. їй на той час було усього 14. Таке раннє заміжжя спричинило народження двох перших діточок у родині Гоголів мертвими. Тому, коли Марія завагітніла втретє, Василь Опанасович, остерігаючись за майбутнє немовля, почав шукати для неї належного догляду. За порадою друзів він відвіз кохану дружину до відомого українського лікаря Михайла Яковича Трохимовського до Великих Сорочинців.

Шість тижнів до пологів Марія Іванівна перебувала під наглядом лікаря, і 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року у флігелі лікаря народився майбутній письменник, а в Спасо-Преображенській церкві Миколу Гоголя було охрещено. Після пологів ще 6 тижнів за малям і породіллю наглядав лікар, а потім щасливий батько забрав їх додому – до Василівки, де Микола провів своє дитинство та юність.

2- й учень. Батько Миколи був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. У далекому минулому Василівка – родовий маєток Лизогубів. Тетяна Семенівна Лизогуб, узявши шлюб з Опанасом Дем’‎яновичем Гоголем – дідом Миколи Васильовича Гоголя, 1781 р. отримала від батька хутір Купчинський, який згодом перейменували у Василівку (на честь батька майбутнього письменника).

Тут Микола провів перші 10 років життя, успадкувавши від батька почуття гумору, хист оповідача, любов до театру.

Поміщик середньої руки Василь Опанасович Гоголь-Яновський, за відсутності свого багатого родича, царедворця Д. П. Трощинського, управляв його маєтком у Кібенцях і часто приїздив у справах до Кочубеїв. Із собою він брав і сина. Але хлопчикові чомусь не подобався пишний палац. Він вочевидь почувався незатишно серед тієї розкоші. Тому, доки батько вирішував справи та пригощався, Миколка їхав бричкою на інший кінець Диканьки, на Личківку, де жили козаки.

3-й учень. Мати, Марія Іванівна, палко вірила в талант сина. Десяти років Миколу Гоголя відправили до Полтавського повітового училища, де він навчався з 1818-го до 1819 р. Дванадцяти років Гоголя привезли до Ніжина в гімназію вищих наук (де він навчався у 1821-1828 рр.), яку ще називали ліцеєм. Разом із Миколою тут навчалися майбутні поети Нестор Кукольник та Євген Гребінка. Тут потоваришував він із майбутнім письменником Олександром Данилевським. Україна стала для Гоголя початком життя і творчості: тут він уперше вийшов на сцену, зігравши роль старезного дідугана й написавши п’‎єсу з українського життя, поставивши вистави “Едіп в Афінах”, “Урок дочкам”, “Лукавін” та багато інших. Микола також майстерно зіграв Простакову у виставі “Недоросль”. Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував: “Я бачив цю п’‎єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв шістнадцятирічний Гоголь”.

“Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену”,- стверджував товариш Миколи Т. Пащенко. У гімназії М. Гоголь поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, з якими знайомився не тільки з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.

Микола Гоголь

4-й учень. У Ніжині Микола Васильович написав свої перші літературні твори, публікуючи деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут народилися його вірші, створені російською мовою,- “Италия”, “Новоселье”, “Непогода”, “Две рыбки”, “Битва при Калке”, поема “Ганц Кюхельгартен”, сатири “Насмешнику некстати”, “Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан”, драматичні твори.

Любов до рідної мови, відчуття українського слова сформувалися в Миколи Гоголя вже в дитинстві не без допомоги бабусі по матері Тетяни Семенівни. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів’‎їв і примовок, готував матеріали до українсько-російського словника. Про українську пісню Гоголь писав так: “Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…”, “Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, у яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!”, “Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу”. 1828 року М. В. Гоголь переїхав до Петербурга. 2

2. Міні-лекція вчителя (або опрацювання статті підручника)

– У Петербурзі перед Гоголем відкрилося нове життя зі своїми болючими проблемами. У листі до матері він писав: “Петербург мне показался вовсе не таким, как я думал”. Гоголь побачив у Петербурзі суворі обставини життя “маленьких”, простих людей. Захисту і допомоги їм не було звідки чекати. Усі негаразди існування “маленької людини” Гоголь відчув на власному досвіді. “Заботы и вечные беспокойства,- писав він у квітні 1830 р.,- тягчат меня всеми неразлучными с ними неприятностями. Я не понимаю, как я до сих пор с ума не сошел. После бесконечных исканий мне удалось, наконец, сыскать место, очень однако незавидное”.

Пізніше Гоголь писав: “Я терпел в жизни строгую нужду, не был богат и не имел никаких связей, но умел гордо презирать одно и не искать другого”. Гоголь сподівався на літературний труд, святе мистецтво. Ще в Ніжині він написав романтичну поему “Ганц Кюхельгартен”. 1829 року Гоголь опублікував власним коштом своє творіння під псевдонімом “В. Алов”. Критики відгукнулись про поему негативно. Автор, забравши з крамниць усі екземпляри твору, знищив їх. У похмурому казенному Петербурзі Гоголь згадував рідну сонячну Україну.

Так виник задум “Вечорів на хуторі біля Диканьки” – книги, у якій втілено його мрію про красиве, вільне життя людини. через рік у журналі “Вітчизняні записки” з’‎явилася повість “Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала”, перша з циклу “Вечорів…”. Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам Миколи Васильовича особливого колориту. Критики високо оцінили її. Особливо дорогим автору був відгук О. С. Пушкіна. Узагалі Пушкін відіграв важливу роль у творчому житті Гоголя (зокрема, підказав ідею написання “Ревізора” та “Мертвих душ”). Микола Васильович вважав його другом, зразком для наслідування. Друзями для нього стали також А. А. Дельвіг, В. А. Жуковський, П. О. Плетньов. Гоголь став популярним, ним та його творами захоплювались читачі, критики, відомі літератори.

Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною змусила М. Гоголя наприкінці 1833 р. клопотати про місце професора історії в Київському університеті Св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М. О. Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. “Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’‎їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!” – переповнювався творчими планами письменник. “Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої. Багато можна буде зробити добра”,- писав він про свої сподівання Максимовичу. У цей же час він працював над книгами “Арабески”, “Миргород” (1835).

Пушкін клопотав про надання Гоголеві кафедри загальної історії. Проте питання про призначення до Києва так і не було розв’‎язане. Це не завадило Миколі Васильовичу відвідувати Київ, гуляти його вулицями, оглядати Андріївську церкву й Києво – Печерську лавру. Після перебування в Києві Гоголь переробив “Тараса Бульбу”. Тепер він остаточно пориває з педагогічною діяльністю: “Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене”. Гоголь розпочав роботу над другим томом “Мертвих душ”.

З другої половини 1830-х рр. подальший розквіт таланту М. Гоголя пов’‎язаний із його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія “Ревізор” (1836). Незабаром після прем’‎єри п’‎єси М. Гоголь виїхав на досить тривалий час за кордон. Він відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. 1842 року вийшла друком знаменита поема-роман “Мертві душі”.

Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе. Прямим підтвердженням тому було видання “Вибраних місць із листування з друзями” (1847). 1848 року письменник повернувся на батьківщину, невтомно працював над другим томом “Мертвих душ”. Та свої корективи внесла тяжка хвороба. Одного вечора Гоголь змусив слугу запалити комин – і спалив свої рукописи.

Не стало М. В. Гоголя 1852 р. Спочатку письменника поховали на кладовищі Свято-Данилівського монастиря, а 1931-го останки письменника перепоховали на Новодівочому кладовищі в Москві.

3. Сприйняття творів інших видів мистецтва

1) Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням

5- й учень. Для сучасників Гоголь був людиною-загадкою, яка постійно змінювалася: то весела, то похмура, то відкрита, то замкнена або навіть пихата. Це відбивалося навіть у його зовнішності. Існує багато прижиттєвих портретів Гоголя. Ось яким його побачив художник О. Г. Венеціанов після виходу “Вечорів на хуторі біля Диканьки” (демонструє відповідну репродукцію). Бадьоро підняту голову зображено в напівпрофіль. різкі риси обличчя пом’‎якшено виразом доброти й лукавства. Очі ледь насмішкуваті й дуже уважні. На губах – ледь помітна посмішка. Одягнений Гоголь за останньою модою, адже він часто відвідує своїх друзів із вищого світу (навіть В. А. Жуковського у царському палаці) й не хоче здаватися провінціалом.

Через 7 років, 1839-го, письменник С. Т. Аксаков так описував Гоголя: “Зовнішність Гоголя так змінилася [після поїздки до Рима], що його не впізнати: не було й сліду колишнього гладенько поголеного й остриженого франтика в модному фраку! Прекрасне густе волосся майже до пліч, красиві вуса, еспаньйолка довершували зміни; особливо в очах, коли він говорив, виражалися доброта, веселість і любов до всіх; коли ж він мовчав чи замислювався, то зараз же відбивалося в них серйозне прагнення чогось високого…”

6- й учень. Портрети М. В. Гоголя, виконані О. А. Івановим і Ф. А. Моллером (обидва – 1841), а також Е. О. Дмитрієвим-Мамоновим (1852; за замальовкою 1840-х) – геть інші.

Відомий романіст Г. П. Данилевський згадував: “Середнього зросту, міцний і з абсолютно здоровим кольором обличчя, він був одягнений у темно-коричневе довге пальто й темно-синій оксамитовий жилет, наглухо застібнутий на всі гудзики. Поверх атласного

Чорного галстука виднівся білий м’‎який комірець сорочки. Його довге каштанове волосся прямими пасмами спадало нижче вух, трохи загинаючись над ними. Тонкі, темні, шовковисті вусики ледь прикривали повні, красиві губи… Невеликі карі очі дивилися ласкаво, але обережно й не посміхаючись, навіть тоді, коли він говорив щось смішне. Довгий, сухий ніс надавав цьому обличчю й цим сторожким очам щось пташине. й водночас добродушно – гордовите. Так дивляться зі стріх українських хуторів, стоячи на одній нозі, уважно-задумливі лелеки”.

Один із кращих портретів Гоголя створив живописець О. А. Іванов, який мешкав поруч із Гоголем у Римі й постійно малював письменника. На цьому портреті Гоголь по-домашньому відкритий, проте певна таємниця все ж зберігається. Здається навіть, що одне око Гоголя дивиться весело, а друге – сумує.

6-й учень. У Ніжині, який став духовною і творчою колискою письменника, установлено перший пам’‎ятник Гоголю, створений ще 1881 р. талановитим українським скульптором Парменом Забілою, а також відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту під керівництвом П. А. Заболожського.

Про характер і вдачу Гоголя є десятки свідчень, і всі вони суперечливі, як суперечливе саме життя. За словами одного з товаришів, з якими він жив деякий час у Петербурзі, “не було людини, потайнішої від Гоголя: він умів поєднати засіб із метою, вдало обрати засіб і в найсприятливіший спосіб досягти мети”.

2) Творчо-аналітична робота

ü Перегляньте фрагмент кінотрилогії “Дороги Гоголя” (Україна, 2009). На вашу думку, чи вдалося режисерам Наталі Іванченко та Дмитру Старікову передати у своїй стрічці дух письменника?

VI. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

1. Аналітична робота (див. схему на с. 64)

ü “Розшифруйте” схему, склавши зв’‎язну розповідь про письменника.

2. Евристична бесіда

ü Як українська культура вплинула на розвиток творчості М. В. Гоголя?

ü Розкажіть про життя письменника в Петербурзі.

ü Назвіть перший літературний твір Гоголя. Як його сприйняли критики?

ü Який псевдонім мав письменник?

ü Хто з російських літераторів зустрів появу “Вечорів…” із надзвичайним захопленням?

VII. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивний прийом “Літературний ринг”

ü Чи згодні ви з думкою Панаса Мирного, висловленою у листі до М. М. Коцюбинського (25.12.1909 р.): “чутка доходила, що кияни були взагалі проти такого видатного художника слова, але чужого нашій мові слова. <…> Це правда, а й не зовсім суща правда: Гоголь хоч і митець чужої мови, але по духу й природі рідний нам, його навіть невмирущі типи з “Мертвих душ” – це зразки з наших панів, а не з кацапських. Відомо, наприклад, що Плюшкін та Іудушка Щедріна – це люди з одного поля; отже, Плюшкін зовсім наш, а іудушка – з кацапського краю. Що не кажіть, а Гоголь душею і натурою наш. Через це слід би нам його шанувати”? Наведіть аргументи за або проти.

VIII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: скласти план-тези за біографією та творчістю М. В. Гоголя.

Індивідуальне: підготувати повідомлення про історію виникнення п’‎єси “Ревізор”.

Творче: підготувати інсценування яви I-V дії першої комедії Гоголя “Ревізор”.

ДОДАТОК ДО УРОКУ 42

ЦЕ ЦІКАВО!

Гоголь у своїх перших творах зображав українську дійсність переважно зі святкового боку: ярмарок, травневі нічні гуляння, різдвяні святкування. Та поруч із романтичними образами спритних, сильних, кмітливих парубків і гордовитих сільських красунь виникають цілком реалістичні образи простуватого Солопія черевика, якого успішно дурить його сварлива жінка, небагатого розумом пихатого сільського голови й захопленого земними втіхами дяка.

Гоголь вдало поєднав у циклі “Вечорів на хуторі біля Диканьки” образи реальних історичних осіб (Потьомкіна, Катерини ІІ, запорожців) із фантастичними героями (чаклунами, відьмами, чортами, русалками). Світ мрії та поезії гоголівських творів порушують проблеми цілком реальні: жахливі події твору “Вечір напередодні Івана Купала” зумовлено цілком реальним соціальним конфліктом – майнова нерівність закоханих, а у “Травневій ночі” парубки нарікають на голову: “Він керує у нас немов гетьман який… помикає, немов власними холопами… Ми, слава богу, вільні козаки!”

“Ніч перед Різдвом” – своєрідна візитівка збірки “Вечори…”. Оскільки за часів Катерини ІІ офіційний погляд на запорожців був досить негативним, Гоголь, який викладав історію в Петербурзькому університеті (він планував скласти 6-томну історію України, але встиг видати тільки один том), спробував змінити цю думку, виклавши свою версію давніх подій у різдвяній казці. Пригадайте епізод у палаці, коли Вакула перебиває козаків своїм проханням, а козаки так і не встигають попросити імператрицю. Про що попросити? Із якою метою вони прибули до палацу? 1774 року, коли козаки завітали до Санкт-Петербурга, уже завершилася кримсько-турецька війна, було заарештовано Пугачова, відбулося таємне вінчання Катерини ІІ з Потьомкіним, імператриця чекала народження дитини. Одне тільки не давало спокою цариці – козаки, які бажали об’‎єднатися у якусь там державу, улаштувати свою дику владу! Потьомкін підказав вихід. І, як свідчить історія, вдалий: козаки, яких вороги не перемогли у жодній сутичці, здалися без бою російським військам. Чому? У Потьомкіна з козаками склалися особливі взаємини: вони називали його батьком, 1774 р. обрали генеральним суддею Запорізької Січі, вірили йому безмежно, саме до нього звернулися з проханням: “Залиш Січ!” Потьомкін пообіцяв владнати справу, навчив під час зустрічі з імператрицею бути ввічливими, засвідчити їй свою відданість. Отже, козаки прибули до столиці для того, щоб попросити не чіпати Січ, обіцяли служити Катерині ІІ вірою та правдою. За порадою Потьомкіна цариця заспокоїла козаків, а в повісті Гоголя цей державний обман приховано за Вакулиним проханням.

За кілька місяців імператриця наказала зруйнувати Січ. У червні 1775 р. російські війська оточили запорожців, і ті здалися без бою, сподіваючись на царську обіцянку. У серпні було видано маніфест про знищення Січі й заборону вживати назву запорізький козак.

Обрання Диканьки для зображення в літературному творі також не є випадковим. Диканьку у Петербурзі всі знали як резиденцію канцлера Кочубея: тут було збудовано палац на 101 кімнату, тріумфальну арку для зустрічі царя Олександра І, тут приймали іноземних послів. Саме на популярність Диканьки розраховував Гоголь, обираючи її місцем дії свого твору. Випадково чи ні, але “Вечори…” стали закодованою історією України.

Після “Вечорів…” Микола Васильович зажив слави, але й сам дуже змінився: у нього з’‎явилися страхи, передчуття ранньої смерті. Гоголеві дуже хотілося писати про реальні події, реальне життя, але містика непереборно опановувала сторінки його творів. До того ж існують легенди, пов’‎язані із родоводом самого письменника. Подейкували, що над Гоголівими-Яновськими тяжіло прокляття, адже із 12 дітей лише 4 залишилися живими. Перші двоє народилися мертвими. Завагітнівши втретє, мати щодня ходила до Диканьки. Саме там, у Кочубеївській церкві, де зберігалася ікона Миколи-чудотворця, яка з’‎явилася невідомо звідки під час грози і так само таємниче безслідно зникла, мати вимолювала життя своїй дитині. Народився Микола.

Люди тут і досі переповідають історії про чортів і відьом, стверджуючи, що всі ці історії – правдиві. Навіть дослідники погоджуються, що герой повісті “Ніч перед Різдвом” Пацюк – реальна особистість, прототипом якого був козак Пащенко, невисокий на зріст, але кремезний і міцний настільки, що дві корови не могли зрушити його з місця.

Колись Диканька була козацьким селом із власною церквою. Під час ворожих набігів козаки дивним чином зникали разом із родинами. Сучасні мешканці Диканьки поскаржилися, що земля провалюється цілими ділянками у напрямку до церкви, особливо під час дощів. Обстеження виявило, що під селищем знаходиться ціле козацьке місто, але воно настільки пошкоджене, що повний план його скласти не вдалося. Те підземне місто було збудовано ще за часів Батия. Козаки знайшли його, розчистили та зберігали в таємниці його існування. Гоголь із дитинства чув легенди про здатність козаків миттєво зникати, та й інші народні містичні перекази вабили його.

Твори М. В. Гоголя популярні досі, про що свідчать їхні перевидання, за ними сьогодні створюють навіть комікси.

Сторінки сучасних коміксів за творами М. В. Гоголя

(1 votes, average: 5.00 out of 5)