Сюжет і композиція роману “Євгеній Онєгін”
Новаторство Пушкіна в області жанру зумовило і своєрідність композиції роману, яка будується на переплетенні сюжетних і позасюжетних елементів.
Автор легко переходить від розповіді до ліричних відступів, що створює враження невимушеної розповіді, довірчої бесіди з читачем. Деякі дослідники відзначають, що цей прийом побудови допомагає створити відчуття спонтанності, як ніби роман не написаний за чітким планом, а розказаний.
Сам Пушкін говорив про це так: “далечінь вільного роману”, – стверджуючи своє авторське право на свободу вибору.
Пушкін свідомо відмовляється від деяких традиційних елементів, таких, як вступ із зверненням до музи – наприкінці сьомої глави є пародія на нього:
Так, до речі, тут про те два слова:
Співаю приятеля младого
І безліч його примх.
Благослови мою довгу працю,
О ти, епічна муза!
І, вірний посох мені вручивши,
Не дай блукати мені навскіс і криво.
Він опускає цілий ряд подій в житті героїв, наприклад весілля Тетяни, і традиційна розв’язка, яка повинна завершити сюжет, відсутня.
Все це Пушкін робить з метою підкреслити правдоподібність розказаної історії: в реальному житті немає вступів і епілогів, якісь події залишаються нам невідомими, але ми продовжуємо жити далі, як це роблять Онєгін, Тетяна та інші герої роману після його завершення.
Проте композиція роману чітка і ретельно продумана.
Він будується на основі двох сюжетних лінії, одна з яких обривається в середині твору.
- Перша сюжетна лінія: Онєгін – Тетяна; її зав’язка – знайомство Онєгіна з Тетяною – відбувається лише в III главі. Друга сюжетна лінія: Онєгін – Ленський; її зав’язка в II главі – знайомство Онєгіна з Ленським – йде відразу після розгорнутої експозиції, яку представляє собою I глава.
У VI розділі, де відбувається дуель і смерть Ленського, друга сюжетна лінія досягає кульмінації, за якою відразу слідує розв’язка. Розв’язка першої сюжетної лінії відбувається наприкінці роману – в останній, VIII главі.
Особливість обох розв’язок полягає у тому, що обидві вони позбавлені визначеності: після розповіді про смерть Ленського на дуелі автор описує два можливих шляхи цього героя. А Онєгіна після пояснення з Тетяною в останній главі Пушкін “залишає” “в хвилину, злу для нього”, що означає відкритий фінал роману.
Основний принцип організації роману – симетрія і паралелізм.
Він має “дзеркальну” структуру: у центрі стоїть сцена вбивства Ленського, а окремі епізоди і деталі попарно паралельні.
У першій частині твору Онєгін їде в село з міста і Тетяна закохується в нього, пише лист з признанням, а він лише читає настанови “бідної Тані”; у другій частині – Тетяна приїжджає із села до столиці, де зустрічає Онєгіна, будучи заміжньою пані, і вже Євген закохується в неї, у свою чергу пише їй листа, а вона йому відмовляє і теж докоряє йому.
Перегукуються також і деякі деталі:
- Опис сільського і міського кабінетів Онєгіна; Книги, які читає він в місті і селі; Образи, які виникають у сні Тетяни (чудовиська, серед яких з’являється Євген, який вбиває Ленського); Співвідносні з зображенням гостей на її іменинах; Наступні події, які пов’язаними з дуеллю.
Роман також має “кільцеву” побудову: він починається і закінчується зображенням життя героя в Петербурзі.
Система персонажів теж має впорядковану структуру.
Головний принцип її побудови – це антитеза. Наприклад, Онєгін протиставлений:
- Ленському (як байронічний герой – романтику-мрійнику); Тетяні (як столичний денді – проста російська дівчина); Вищому світу (хоч він і типовий молодий чоловік, але вже втомлений від порожніх розваг); Сусідам-поміщикам (як аристократ зі столичними звичками – сільським жителям-поміщикам).
Тетяна протиставлена:
- Ользі (остання занадто порожня і легковажна порівняно з героїнею, яка “любить не жартома”); Московським панночкам (вони говорять їй про свої “сердечних таємниці”, моду, наряди, тоді як Тетяна зосереджена на відокремленрсті внутрішнього життя); Світським красуням (“без цих маленьких кривлянь, без наслідувальних витівок…”).
Дуже важливо відзначити, що автор протиставляє і порівнює відтінки, деталі одних і тих же якостей (що також характерно для реального життя), це не класичні або романтичні літературні кліше:
- Добрий – злий; Порочне – доброчесне; Банальний – оригінальний і т. д.
Прикладом можуть служити сестри Ларіни: і Ольга, і Тетяна – природні, милі дівчата, які закохалися в блискучих молодих людей. Але Ольга легко змінює одну любов на іншу, хоча зовсім недавно була нареченою Ленського, а Тетяна любить одного Онєгіна все життя, навіть вийшовши заміж і опинившись у вищому світі.
Достовірність, яка відбувається в романі, підкреслюється й за допомогою вставок тексту, чужорідного по відношенню до авторського:
- Листів Тетяни та Онєгіна; Пісень дівчат; Віршів Ленського.
Частина з них відрізняється іншої строфікою (написана не “онєгінською строфою”), має окрему назву, чим не тільки виділяється із загального тексту роману, але й надає йому “документальність”.
Основна композиційна одиниця роману – глава.
Кожна нова глава – новий етап у розвитку сюжету. Але це не заважає Пушкіну несподівано перервати якусь із глав, покидаючи на час героїв, але не руйнуючи при цьому план твору: кожна глава присвячена якій-небудь певній темі, як, наприклад, четверта глава – відмова Онєгіна, нещастя Тетяни та взаємне кохання сестри, а п’ята – іменин.
Це дозволяє:
- З одного боку, розставити своєрідні авторські акценти; З іншого – зацікавити читачів (адже роман публікувався спочатку окремими главами в міру їх написання); З третього – кинути виклик літературним умовностям: “закінчу після як-небудь”, – говорить Пушкін, перериваючи III главу “на найцікавішому місці”: зустрічі Тетяни з Онєгіним після отримання ним листа з освідченням у коханні.
Більш дрібною композиційною одиницею є строфа: вона також, зазвичай, містить завершену думку, а порушення цього створює додатковий акцент. Але в будь-якому випадку кожна строфа представляє собою певний елемент руху сюжету.
Позасюжетними композиційними елементами є ліричні відступи, але вони все ж, як правило, пов’язані з сюжетом (наприклад, ліричний відступ про минулу юність в VI главі пов’язаний зі сценою дуелі і смерті Ленського).
Часто ліричні відступи починають або закінчують главу (наприклад, знаменитий відступ про пушкінську Музу на початку VIII глави), з’являються перед кульмінаційними моментами сюжету:
- Перед поясненням в саду в кінці III глави; Перед сном Тетяни; Перед дуеллю.
Іноді ліричні відступи заміщають сюжетний час (у VII главі відступ про війну з Наполеоном даний “замість” опису шляху повозки Ларіних по Москві).
Нарешті, ліричні відступи можуть містити звернення до читача, що дозволяє зробити плавний перехід від ліричної до епічної частини Роману.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)