Сюжет і композиція роману “Герой нашого часу”
“Герой нашого часу” не схожий на звичний для нас з літератури другої половини XIX століття класичний російський роман. У ньому немає наскрізної сюжетної лінії із зав’язкою і розв’язкою, кожна з його частин має свій сюжет і героїв, що беруть участь у ньому. І тим не менше це цілісний твір, об’єднане не тільки одним героєм – Печоріним, а й спільною ідеєю та проблематикою. Саме до головного героя тягнуться всі основні сюжетні лінії роману: Печорін і Бела, Печорін і Максим Максимович, Печорін і контрабандисти, Печорін і княжна Мері, Печорін і Грушницкий, Печорін і “водяне суспільство”, Печорін і Віра, Печорін і Вернер, Печорін і Вулич і т. д. Таким чином, цей твір, на відміну від “Євгенія Онєгіна”, моногеройное. Всі персонажі в ньому, будучи повнокровними художніми типами, виписаними з різним ступенем подробиці, підпорядковані завданню розкриття характеру центрального героя.
Саме цим пояснюється інша особливість композиції роману: його частині розташовані з порушенням хронологічній послідовності подій. При цьому є різноманітні джерела, з яких ми дізнаємося про Печоріна, а також кілька оповідачів, викладають події з різних точок зору. Діапазон цих точок зору на героя дуже широкий. Спочатку в повісті “Бела” ми дізнаємося про Печоріна від простого російського офіцера Максима Максимович, людини доброго, чесного, довгий час провів разом з Печоріним і доброзичливо до нього ставиться, але абсолютно відмінного від нього по духу і вихованню. Він може лише відзначити особливості поведінки “дивної людини”, що залишився для нього (а значить, і для читача) загадкою. В оповіданні “Максим Максимович” оповідач змінюється: це офіцер, попутник і слухач Максима Максимович в “Беле”, явно ближчий Печоріна за віком, розвитку, соціальним станом, а головне – подібний за духом і умонастрою. Він робить спробу якось пояснити особливості цієї незвичайної людини. І нарешті, ми знайомимося з щоденниками героя, його своєрідною сповіддю, яка дозволяє побачити його душу як би “зсередини”, шляхом саморозкриття, досконального аналізу і оголення глибинних причин поведінки героя, особливостей його характеру.
З точки зору часовій послідовності викладу подій ми спостерігаємо схрещення двох хронологічних рухів. Одне з них йде відповідно до розташування частин роману: “Бела”, “Максим Максимович”, передмову до “Журналу Печоріна”, за яким слідує цей журнал: “Тамань”, “Княжна Мері” і “Фаталіст”. При такій побудові ми поступово дізнаємося, як якийсь офіцер-оповідач виїжджає на Кавказ, зустрічається в перший раз з Максимом Максимович, потім в другій, коли отримує від нього щоденники Печоріна, встигнувши при цьому побачити і їх автора, і нарешті, дізнавшись про його смерть, публікує ці записки. Інша лінія – хронологія подій для Печоріна, то
Є його біографія. З цієї точки зору частини треба було б розташувати так: “Тамань”, “Княжна Мері”, “Бела”, “Фаталіст”, “Максим Максимович”, передмову до “Журналу Печоріна”. Але тоді роману не вийшло б. Бєлінський відзначав, що, прочитавши всі частини в іншій послідовності, ми отримаємо кілька прекрасних оповідань і дві чудові повісті, але не роман як єдиний твір. Вибране письменником побудова роману дає можливість поступово ввести читача в душевний світ героя і створити безліч гострих ситуацій – начебто зустрічі автора зі своїм майбутнім героєм і передчасного (з точки зору сюжету) повідомлення про його загибель.
З усього цього випливає, що композиція роману будується не стільки на зв’язку подій, скільки на аналізі почуття і думки Печоріна, його внутрішнього світу. Самостійність окремих частин роману зумовлена значною мірою обраним автором кутом зору: він не вибудовує біографію героя, а шукає розгадку таємниці душі, причому душі складною, роздвоєною, у відомому сенсі незавершеною. Історія такої душі не піддається строгому, логічно послідовному викладу. Тому й порядок входять у роман повістей не відповідає послідовності подій у житті Печоріна. Таким чином, можна сказати, що композиція роману “Герой нашого часу” відіграє значну роль в розкритті образу Печоріна, “історії душі людської”, так як її загальний принцип полягає в русі від загадки до розгадки. Вона є одним з основних засобів створення достовірного портрета “героя часу”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)