Свобода і відповідальність
Свобода – специфічний спосіб буття людини, пов’язаний з його здатністю вибирати рішення і здійснювати вчинок у відповідності зі своїми цілями, інтересами, ідеалами і оцінками, заснованими на усвідомленні об’єктивних властивостей і відносин речей, закономірностей навколишнього світу. В етиці “свобода” пов’язана з наявністю вільної волі людини. Свобода волі накладає на людину відповідальність і ставить в заслугу його слова і вчинки. У праві свобода пов’язана не тільки з відповідальністю суб’єкта за свої діяння, яка передбачає його свободу волі, але й з мірою відповідальності – ступеня осудність чи неосудність вчинку.
В історії: 1) у Сократа і Платона йдеться про свободу в долі; 2) у Аристотеля і Епікура – про свободу від політичного деспотизму; 3) у середні віки малася на увазі свобода від гріха; 4) в епоху Ренесансу і подальший період під свободою розуміли безперешкодне всебічне розгортання людської особистості.
Прагнення до свободи – природний стан людини. Те чи інше розуміння свободи співвідноситься з такими поняттями, як свавілля, воля, необхідність і т. Д. У XVIII в. Б. Спіноза сформулював тезу “свобода – є пізнана необхідність”: вільний людина, тільки коли пізнає; при цьому він не може змінити ходу подій, але, знаючи закони дійсності, може зорганізувати з ними свою діяльність. У марксизмі необхідність виступає як вираження закономірного, об’єктивно обумовленого для розвитку подій; але завдання полягає не тільки в тому, щоб пізнати і пояснити світ, а й перетворити його. Свобода – це специфічно людська якість, що лежить в основі формування його індивідуальності, а також творчої інноваційної діяльності. Міра необхідності і свободи, колективістської та індивідуалістичної спрямованості в людині задає певні типи особистості.
Фаталізм – світоглядна концепція, згідно з якою всі процеси у світі підпорядковані пануванню необхідності.
Волюнтаризм – світоглядна концепція, що визнає волю як першооснову всього сущого.
Моделі взаємини особистості і суспільства з приводу свободи і її атрибутів: 1. Відносини боротьби за свободу (людина вступає у відкритий і непримиренний конфлікт з суспільством); 2. Втеча від світу (ескапістські поведінку, коли людина не в силах знайти свободу серед людей, йде в монастир, іде “в себе”, щоб там знайти свободу самореалізації); 3. Людина адаптується до світу, добровільно підпорядковується йому, жертвуючи прагненням здобути свободу.
Ядро свободи – це вибір, який завжди пов’язаний з інтелектуальним і емоційно-вольовою напругою людини. Суспільство своїми нормами і обмеженнями визначає діапазон вибору. Свобода вибору породжує відповідальність особистості за прийняте рішення і вчинки, які є його наслідком.
Відповідальність – саморегулятор діяльності особистості, показник соціальної і моральної зрілості особистості; соціально-філософське і соціологічне поняття, що характеризує об’єктивний, історично конкретний вид взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення пред’явлених до них взаємних вимог. Відповідальність, яка приймається людиною як основа його особистої моральної позиції, виступає в якості фундаменту внутрішньої мотивації його поведінки і вчинків. Регуляторами подібної поведінки є борг і совість.
Види відповідальності:
а) історична, політична, моральна, юридична і т. д.;
б) індивідуальна (персональна), групова, колективна.
Соціальна відповідальність виражається в схильності людини вести себе у відповідності з інтересами інших людей. У міру розвитку людської свободи відповідальність посилюється. Свобода і відповідальність – дві сторони свідомої людської діяльності. Свобода реалізується тим повніше, чим краще знання об’єктивних умов, чим вище обрана мета, коли засоби її досягнення відповідають об’єктивним умовам, закономірним тенденціям розвитку дійсності. Відповідальність пов’язана з усвідомленням об’єктивних умов і суб’єктивно поставленої мети, необхідності вибору способу дії для здійснення цієї мети. Свобода завжди породжує відповідальність, а відповідальність направляє свободу.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)