Світові фінансові центри
Формування світового ринку підприємницького і в ще більшій мірі позичкового капіталів, розширення ринків золота, кредитів, валюти, цінних паперів призвело до ускладнення їх структури та утворення цілого ряду спеціальних фінансових установ. Це державні та комерційні банки, валютні та фондові біржі, кредитні установи, інвестиційні фонди, різного роду фінансові компанії і т. д. Вони утворюють, можна сказати, інфраструктуру світової фінансової системи. Особливе значення серед них мають банки і біржі.
Банки, що виникли в Європі ще в епоху первісного нагромадження капіталу, отримали особливо великий розвиток в новітній час, коли вони зайняли панівне становище на ринку позикових капіталів. Вважають, що перелом почав відбуватися в 60-і рр.. XX в., Оскільки саме в цей час стали чітко виявлятися дві тенденції: по-перше, до злиття національних банків і утворення банків-гігантів і, по-друге, до злиття банків різних країн і утворення міжнародних банківських консорціумів, що призвело до ще більшої монополізації всієї банківської системи і виникнення транснаціональних банків (ТНБ).
Нині у світі функціонує така кількість банків, яке просто не піддається точному обліку. Тому статистичні відомості найчастіше наводяться за 1000, 500, 100, 50, 40, 10 великим і найбільшим банкам. Наприкінці 1990-х рр.. з 40 найбільших банків світу десять були японськими, вісім – американськими, шість – французькими, по чотири – англійськими і німецькими, три – швейцарськими, по два – голландськими та китайськими і один – австралійським. У першу десятку входили банки Японії, США, Великобританії, Франції, Німеччини, Нідерландів та Швейцарії.
Великого поширення набули і фондові біржі, створювані для торгівлі цінними паперами. На таких біржах виробляють торги акціями, в процесі яких встановлюють їх ринкову вартість. Зміна курсу акцій – один з найважливіших показників стану тієї чи іншої галузі або всієї економіки країни в цілому. Тому за ним уважно стежать і державні органи, і приватні підприємці. Для торгівлі іноземною валютою існують спеціалізовані валютні біржі.
Принаймні укрупнення банків і все більшої концентрації фінансової діяльності стали виникати фінансові центри – спочатку національні, потім міжнародні і, нарешті, світові. Саме вони збирають і перерозподіляють по всьому світу величезні маси позикових капіталів, зосереджуючи у своїх руках найважливіші валютні, кредитні, страхові та інші фінансові операції. Загальне число світових фінансових центрів порівняно невелика, зазвичай їх виділяють від 10 до 15. Такі центри можуть відрізнятися за спеціалізацією і “задавати тон” на окремих більш вузьких ринках, але можуть мати і широку структуру.
Перше місце за кількістю світових фінансових центрів займає Західна Європа. Умовно їх можна поділити на старі і нові.
Найбільш яскравим прикладом старого фінансового центру, відомого з часу промислового перевороту і перших колоніальних захоплень Британії, служить Лондон. У цьому місті знаходяться: ведуча у світі валютна біржа (з денним оборотом, рівним оборотів бірж Нью-Йорка і Токіо разом узятим), найбільша в Європі фондова біржа цінних паперів; тут також роблять операції із золотом і кредитами. У сфері фінансів зайнятий кожен п’ятий житель Лондона, причому більшість з них працює в діловому і фінансовому центрі цього міста – Сіті. Париж також з головного національного фінансового центру поступово перетворився на важливий світовий фінансовий центр. Однак спеціалізація його більш вузька і обмежується в першу чергу ринком банківських кредитів. І з Лондоном, і з Парижем цілком може змагатися Цюріх, який називають фінансовою столицею Швейцарії, давно вже завоювала репутацію країни-банкіра. Як світовий фінансовий центр, Цюріх особливо виділяється на світових ринках валюти, золота і цінних паперів; крім того, він спеціалізується на реекспорті капіталу.
В останні десятиліття в Західній Європі склалися принаймні ще три фінансові центру світового розряду. Це Люксембург, що вважається фінансовою столицею Європейського союзу і спеціалізується на наданні довгострокових кредитів. У цій маленькій країні близько 200 банків, які ведуть справи тисячі інвестиційних фондів. Це ще один “податковий рай” – князівство Ліхтенштейн з багатьма тисячами зареєстрованих тут офшорних компаній. І це Франкфурт-на-Майні, який став після Другої світової війни центром імпорту зарубіжних інвестицій, а потім перетворився на великого їх експортера. Він особливо виділяється на ринках довгострокових банківських кредитів та цінних паперів.
У США найбільшим світовим фінансовим центром був і залишається Нью-Йорк, в якому знаходиться найбільша в світі фондова біржа. Крім того, він виділяється на ринках золота і банківських кредитів. А знаменитий фінансовий квартал самого Нью-Йорка – Уолл-стріт – давно вже став свого роду символом світової фінансової активності.
Світові фінансові центри зарубіжної Азії знаходяться в Японії і деяких нових індустріальних країнах, а також в багатьох нафтодоларами країнах Перської затоки. У Японії це насамперед Токіо з його найбільшої в Азії фондовою біржею. Однак загальний набір фінансових операцій цього центру все ж таки більш обмежений, і до того ж вони строго контролюються і регламентуються. У цьому сенсі Сінгапур навіть більш нагадує Лондон чи Нью-Йорк, оскільки його банки і біржі широко відомі на ринках золота, валюти, фондових цінностей і банківських кредитів. Важливі позиції на ринках золота і валют займає також Сянган. А в країнах Перської затоки до рангу регіонально-світових фінансових центрів найбільше відносяться (або наближаються) Бахрейн і ОАЕ – невеликі арабські держави, що перетворилися в другій половині XX в. з країн рибалок, ловців перлів і мореплавців у великі промислово-торгово-фінансові центри з сотнями банків та інших фінансових установ.
Нарешті, в Латинській Америці фінансова діяльність зосереджена в значній мірі у вже згадуваних офшорних зонах Карибського басейну. Поряд з ними тут виникли і досить великі банківські центри, прикладом яких може служити Панамський міжнародний банківський центр, в якому діє більше ста банків.
Характерно, що на відміну від фінансових центрів Західної Європи, США та Японії такі центри в країнах, що розвиваються майже не пов’язані з національними ринками капіталу, а займаються тільки міжнародними фінансовими операціями.
У Росії в 1990-х рр.. здійснився перехід від старої державно-централізованої до нової, децентралізованою банківській системі. Поряд з найбільшим в країні Ощадбанком РФ, який залишається під державним управлінням, з’явилися тисячі комерційних банків і їх філій, серед яких також прийнято виділяти 200, 100, 50 або 10 найбільш великих. Незважаючи на те що ці банки зі своїми філіями розташовані по всій країні, територіальна концентрація їх у Центрі залишається дуже значною. Так, наприкінці 1990-х рр.. з 50 найбільших банків країни в Москві перебували 40, а з 10 найбільших – 9. Фахівці вважають, що ця банківська система повинна піддатися додаткової структуризації.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)