Світове рибальство
Рибальство можна розглядати як один з видів природокористування, що полягає у видобутку риби та інших морепродуктів (морського звіра, безхребетних, водоростей), хоча, може бути, його слід було б поділити на власне рибальство і морський промисел. Розрізняють промислове, любительське і спортивне рибальство, але основне значення, природно, має перше з них. Риба та рибопродукти являють собою дуже важливий елемент збалансованого харчування, джерело близько 1/4 білкової їжі тваринного походження. Не дивно, що 72-75% всього світового улову призначається для харчування людей, іншу ж частину переробляють в рибну муку, поживні добавки, риб’ячий жир, використовують на корм худобі або у фармацевтиці.
Про масштаби світового рибальства говорять наступні дані. Рибальство забезпечує зайнятість 130-140 млн осіб, а щорічний дохід від нього на початку 1990-х рр.. становив 55 млрд дол У світі налічується приблизно 1,5 млн риболовних суден.
Рибальство – один з найдавніших промислів людства. Відомо, що ще в період Стародавнього Риму ним займалися жителі Атлантичного узбережжя Європи, Середземномор’я, а російські мореплавці виходили на промисел в Біле море і до берегів Гренландії вже в Х-XI ст. Але тільки в кінці XIX – початку XX в., Коли відбувся перехід риболовецького флоту від вітрильних до парових судам, виникло промислове рибальство. Воно охопило насамперед Північну Атлантику і Каспійське море. Після Першої світової війни рибальство розвивалося високими темпами. Застосування все більш великих і добре оснащених судів сприяло не тільки збільшенню уловів, а й освоєння нових рибальських районів. У ще більшій мірі це відноситься до періоду після Другої світової війни, коли поряд з прибережним рибальством зросло значення експедиційного лову – у берегів інших країн або у відкритому океані.
Географічна картина світу Посібник для вузів Кн. I: Загальна характеристика світу. Глобальні проблеми людства
Рис. 100. Динаміка світового рибальства і видобутку морепродуктів в XX в.
Розвиток світового рибальства протягом XX в. не було рівномірним. Малюнок 100 показує, що довоєнний рівень рибальства був відновлений вже до 1950 р., а потім протягом 20 років спостерігалося дуже швидке його підйом: у 1950-1970 рр.. улови зросли в 3,3 рази при середньорічному прирості в 2,4 млн т.
Не дивно, що в літературі цей період іноді називають “золотим віком” рибальства. Пояснити такий підйом можна кількома причинами – і модернізацією траулерного флоту, і переходом від прибережного рибальства до дальнього експедиційного лову, і тим, що за роки Другої світової війни біоресурси океанів – особливо Атлантичного – встигли природним шляхом відновитися. Проте вже в 1970-х рр.. результати перелову риби привели до різкого скорочення темпів розвитку галузі, які потім насилу вдалося відновити, але, можна сказати, з втратою якості.
Під словом “якість” слід перш за все розуміти зміни у складі світового улову, в якому на рибу припадає близько 85%, на безхребетних – 10%, а на ссавців і інших водяних тварин та водні рослини – решта 5%. У період “золотого століття” основний улов риби забезпечували 10 найбільш цінних її сімейств – оселедцевих, тріскові, ставрідовие, скумбрієві, анчоусові та ін Але в результаті значного перелову і вичерпання саме найбільш цінних біоресурсів їх частка в загальному улові сильно скоротилася, а переважати в ньому стали менш цінні за харчовими якостями види риби (мойва, минтай, макрель, хек). Можна додати, що співвідношення між морським і прісноводним рибальством також дещо змінилося: частка останнього збільшилася (до 15% в середині 1990-х рр..).
Всі ці структурні зміни супроводжувалися і супроводжуються значними зрушеннями в географії світового морського рибальства. Простежити їх можна на декількох рівнях.
По-перше, мова може йти про співвідношення рибальства в шельфових і глибоководних районах Світового океану. Останнім часом частка глибоководних районів дещо зросла, але все ще залишається відносно невеликий (10%), тоді як у межах континентального шельфу видобувають 90% риби і морепродуктів.
По-друге, поступово змінюється співвідношення рибальства в трьох зонах Світового океану – північної (на північ від 30 ° с. Ш.), Тропічній і південній (на південь від 30 ° ю. Ш.). У 1948 р. перша з них давала 85% всіх уловів, друга – 13 і південна – 2%, тоді як в наші дні це співвідношення становить приблизно 52:30:18. У наявності явне зрушення світового рибальства в напрямку північ – південь.
По-третє, продовжує змінюватися розподіл світових уловів між океанами, про що свідчить таблиця 138. Аналіз її показує, що Атлантичний океан, протягом багатьох століть був основним в морському рибальстві, відійшов на друге місце, поступившись першістю Тихому океану. Це, до речі, ще один приклад зростання ролі Тихоокеанського басейну в житті сучасного світу.
По-четверте, змінюється співвідношення між головними районами рибальства в цих океанах, показаними на малюнку 101. Як і на суші, у Світовому океані є біологічно високопродуктивні акваторії та низькопродуктивні акваторії. Перші з них знаходяться там, де найбільш активно протікають процеси фотосинтезу і утворюються скупчення біомаси – їжі для нектону. При цьому, звичайно, мають значення і такі фактори, як географічне положення, глибини, характер вертикальних і горизонтальних переміщень водних мас, склад іхтіофауни, характер її живлення.
В Атлантичному океані здавна відомі два таких району – Північно-Східний, біля берегів Європи, і Північно-Західний, біля берегів Америки. Північно-Східний район ще на початку 50-х рр.. XX в. давав третину всіх світових уловів, але потім видобуток тут різко скоротилася через переловили і “конкуренції” нафтової промисловості. Так, колись дуже рибне Північне море тепер забезпечує лише 2,5% світового улову. Зменшилися улови і в Північно-Західному районі, де основну видобуток риби ведуть США і Канада.
У Тихому океані три головних рибальських району. Північно-Західний район біля берегів Азії, де промисел ведуть Росія, Японія, Китай, Республіка Корея і КНДР, в даний час найбільший не тільки в Тихому океані, а й у світі. Він виділяється і з улову риби, і по видобутку інших морепродуктів – молюсків, ракоподібних, водоростей. Північно-Східний район біля берегів Північної Америки за структурою уловів в загальному схожий з Північно-Західним, але за їх обсягами поступається йому. Нарешті, ще один рибальський район – Південно-Східний – знаходиться біля берегів Перу і Чилі. Основний об’єкт промислу тут – перуанський анчоус.
Такі п’ять головних рибальських районів світу. Поряд з ними є і ряд інших районів, менш великих. Проте з часом майже всі вони піддалися сильному виснаження. На рибних банках Північної Атлантики збідніли запаси оселедця і тріски, біля берегів Північної Америки – каліфорнійської сардини, біля берегів Перу і Чилі – перуанського анчоуса, у східній частині Центральної Атлантики – головоногих (восьминогів, кальмарів), у Алеутських островів – аляскинского королівського краба. Зубожіння торкнулося і естуарієв, наприклад Чесапикского затоки в США, який заслужив найменування “фабрики білка”. Все це і призвело до падіння уловів в 1970-х рр..
Нарешті, по-п’яте, великі зміни за останній час відбулися в складі першої десятки “рибальських” країн. Для того щоб їх оцінити, досить порівняти першу десятку, якою вона була в середині 1950-х рр.. (Японія, США, СРСР, Китай, Норвегія, Великобританія, Індія, Канада, ФРН, Данія) з сучасною, представленої в таблиці 139.
Аналізуючи таблицю 139, неважко помітити, що зі старого складу першої десятки в ній залишилося шість країн – Японія, США, Росія, Китай, Індія і Норвегія. Однак черговість їх в цій групі помітно змінилася. Так, Китай ще на початку 1990-х рр.. вийшов на перше місце, хоча в його уловах, що зустрічається не так часто, переважали не морська, а прісноводна риба. Серед чотирьох країн-новачків – тільки країни Азії та Латинської Америки, які, до речі кажучи, абсолютно переважають і у складі другої десятки. У результаті, за деякими даними, нині на країни, що розвиваються припадає вже 70% всього світового улову.
Цікаво, що перша десятка країн і територій з видобутку риби з розрахунку на душу населення виглядає зовсім інакше. На першому місці знаходяться датські Фарерські острови (5560), Ісландія (4500 кг!), На другому знаходяться датські Фарерські острови (5560), на третьому варто також належить Данії острів Гренландія (2065 кг). Далі йдуть Фолклендські острови (780 кг), Норвегія (700), Чилі (460), Кірібаті (390), Мальдіви (385), Перу (370) і Данія (345 кг).
За останні десятиліття обсяг світової торгівлі рибопродуктами збільшився у багато разів. Ще на початку 1990-х рр.. на міжнародний ринок надходило близько 2/5 всього улову. При цьому на розвинені країни припадали 1/2 експорту і 9/10 імпорту морепродуктів.
Що ж до перспектив зростання світових уловів, то вони, відповідно до більшості розрахунків і прогнозів, виглядають досить обмеженими. Хоча оцінки можливостей використання морських біоресурсів коливаються в дуже великих межах (від 70 млн до 200 млн т), все ж більшість фахівців вважає максимально допустимими річні улови в обсязі 110-120 млн т. А це рівень, який вже досягнутий.
У Росії улови риби в 1990-х рр.. спочатку сильно знизилися, але потім стабілізувалися приблизно на рівні 3-4 млн т. За виробництвом риби з розрахунку на душу населення (20 кг) Росія перевищує середньосвітовий рівень (16 кг). Рибальство ведеться в річках, озерах і особливо в морських акваторіях, головними з яких були і залишаються моря Далекого Сходу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)