Світова промисловість
Промисловість – найважливіша галузь матеріального виробництва, яка включає підприємства, які здійснюють видобуток і заготівлю природної сировини (первинний сектор економіки), його переробку, виготовлення засобів виробництва і товарів споживання (вторинний сектор економіки).
Промисловість – одна з найбільш динамічних галузей світового господарства. За минуле століття її виробництво в світі зросло більш, ніж у 26 разів (при зростанні сільськогосподарського виробництва менш, ніж у 6 разів, а чисельність населення – в 4 рази) [1, с. 90, 106]. В даний час в промисловості зайнято 20% економічно активного населення Землі і виробляється 37% світового ВВП [10, с. 241].
У промисловості виділяють три способи виробництва:
– Інструментальний (ремісничий), заснований на ручній праці і переважний у країнах, що розвиваються;
– Машинний, заснований на масовому використанні більш-менш продуктивних машин і механізмів і переважний у розвинених і нових індустріальних країнах;
– Науково-технічний, заснований на новітніх наукомістких технологіях з використанням високопродуктивного комплексного обладнання, що поширюється в найбільш розвинених країнах світу і знаменує початок переходу в постіндустріальну стадію розвитку суспільства.
Рівень розвитку промисловості в цілому і по галузях визначається вартістю чистої продукції в розрахунку на душу населення в порівнянних цінах, а також кількістю зайнятих у ній на 1000 жителів, обсягами виробництва продукції в кг, штуках і т. п. величинах на душу населення.
За вартістю продукції промисловості на душу населення країни, що розвиваються відстають від розвинених країн майже в 13 разів, а найменш розвинені – майже в 35 разів (рис. 3.1). У машинобудуванні та поліграфії цей розрив досягає 100 і більше разів. Продуктивність праці в промисловості найменш розвинених країн майже в 20 разів нижче в порівнянні з США (рис. 3.2), у тому числі в обробній промисловості в 25 разів, у текстильній в 37 разів, у виробництві будівельних матеріалів і деревообробці в 44 рази.
Промисловість включає кілька десятків спеціалізованих галузей, які об’єднують в 9 невзаємозамінних груп, наявних у структурі господарства кожної держави:
1) харчова промисловість;
2) легка промисловість;
3) машинобудування і металообробка;
4) хімічна та нафтопереробна промисловість;
5) паперова та поліграфічна промисловість;
6) енергетика (електро-, газо – і водопостачання);
7) виробництво будує. матеріалів і деревообробка;
8) металургія (чорна і кольорова);
9) видобувна промисловість.
Усередині кожної з цих груп набір галузей і складність технології залежить від рівня розвитку країни. Наприклад, якщо у високорозвиненій країні харчова промисловість зазвичай включає всі підгалузі і виробництва, то в слаборозвиненою вона часто представлена лише кустарними мірошники і хлібопеченням. і т. д. За всім країнам світу 75-90% персоналу промисловості працює в чотирьох галузях – машинобудуванні, легкої, харчової та будівельних матеріалів. Виняток становлять лише “багаті нафтоекспортери”, де перші місця займають видобувна та хімічна промисловість.
На перших трьох етапах індустріалізації (формування простих трудомістких галузей, формування базових галузей, комплексна електрифікація і механізація) розвиток промисловості йде шляхом послідовного збільшення чисельності зайнятих у кожній з 9 основних галузевих груп. Скорочення зайнятості починається лише на етапі комплексної автоматизації господарства, на якому сьогодні перебувають високорозвинені країни.
Зміна (трансформація) структур промисловості має цілком певні закономірності (див. Табл. 3.4). У країнах, що розвиваються (8, 7, 6-й типи) на першому-другому місцях по зайнятості стоять харчова і легка промисловість. При цьому в країнах з хорошою забезпеченістю сільськогосподарськими землями (тобто мають рівнинний рельєф і невисоку щільність населення) на 1 місці завжди харчова промисловість, а в країнах густонаселених або з гірським рельєфом (відповідно, з низькою забезпеченістю сільськогосподарськими землями і продовольством) на 1 місці легка промисловість. Третє місце зазвичай займає виробництво будівельних матеріалів і деревообробка, а 4-5 місця машинобудування або видобувна промисловість (у тій же залежності від ступеня забезпеченості сільськогосподарськими землями: при високій – на 4 місці машинобудування, за низької – видобувна).
У країнах групи 4а (“багаті острови”) 1 місце займає харчова промисловість (необхідно прогодувати населення і туристів), 2 місце – легка (треба провести сувеніри для туристів), 3 місце – виробництво будівельних матеріалів (треба будувати готелі), 4 місце – машинобудування (треба ремонтувати автомашини і техніку готелів), 5 місце – нафтопереробка (потрібен бензин для перевезення туристів).
У “багатих нафтоекспортерів” (тип 4б) на 1 місці видобуток нафти і газу, на другому – супутня їй хімічна промисловість, далі харчова або легка промисловість, потім виробництво будматеріалів і машинобудування.
У середньорозвинених країнах (3-й тип) ще лідирують харчова і легка промисловість (за тією ж схемою: залежно від ступеня забезпеченості сільськогосподарськими землями), але на 3 місці вже машинобудування. Потім йдуть виробництво будматеріалів, хімія, видобувна та ін.
У високорозвинених країнах (1-й і 2-й типи) по зайнятості лідирує вже машинобудування, на 2-3 місцях легка або харчова (у тій же залежності, що й колись), потім виробництво будматеріалів і хімія. Відмінності в структурі визначає лише місце добувної промисловості: в середньорозвинених країнах вона на 6 місці, а у високорозвинених – на останньому.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)