Світогляд поета – ТРАГІЧНА СКЛАДНІСТЬ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ШАРЛЯ БОДЛЕРА – ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)

Літератури романтизму – це література незвичайного, непересічного героя та незвичайної, непересічної ситуації. Звертаючись до почуттів читача, вона все ж таки утворює певний кордон між ним і літературним твором: усе ніби за склом – водночас і близько, і далеко. Дуже часто сюжети романтичних творів (наприклад, “східні поеми” Байрона) були далекі від реальності, а внутрішній світ ліричного героя, хоча й розчулював читача, був для нього чужим. Романтики творили свій власний світ, а читач був не частиною цього світу, а його спостерігачем.

Зовсім інший світ і герой у Бодлера. З одного боку, романтична особистість, душа якої – “гроби, кладовища похмурі”, “надтріснута”:

Що моє серце? Бруд, пристанище облуди,

Колись – палац, тепер – запльована корчма…

“Сповідь”. Переклад Д. Павличка

З іншого боку, цей персонаж дуже нагадує не літературного героя, а реальну людину, яка живе в реальному “зболеному, закутому світі”, “в багні шукаючи краси”. Це, як уже відзначалося, швидше герой не романтизму, а бароко, який сам себе усвідомлює як “зла й добра переплетіння”, чиїх таємниць нікому не розгадати:

Не звідав ще ніхто глибин твоїх, людино!

О море, і твоїх не звідано скарбниць!

Нікому не дасте дійти до таємниць,

Що їх бережете так ревно й безупинно.

“Людина і море”. Переклад Д. Павличка

Чи не є ліричний герой Бодлера предтечею дисгармонійної особистості XX ст.? Адже він – плоть від плоті дисгармонійного життя, і його оточують як “земні міазми”, так і “шлях до вічності – ці небеса вгорі”.

Проте небо для ліричного героя Бодлера – нездоланна перешкода, що нагадує якщо не пекло, то принаймні в’‎язницю:

…Вгорі – стіна, важке склепіння, стеля,

Що здушує, гнітить, як темне підземелля,

А поруч – маскарад і буфонадна бридь;

О небо! Покришка на казані, в котрому

То затихаючи, то з гуркотали грому

Все людство клопітне клекоче і кипить.

“Покришка”. Переклад Д. Павличка

Якщо ми попросимо пересічну людину зобразити пекло, то найімовірніше побачимо на малюнку величезний казан, у якому киплять душі грішників. А в Бодлера цей пекельний казан – світ людей, а покришка, яка не дає стражденній душі врятуватися від

Кари, – небо… А що ж тоді пекло? Де воно? Скрізь. Яке воно? Невже не дуже страшне для героя Бодлера?

А в сяйві – Пекло постає,

Де серце тішиться моє.

Переклад Д. Павличка

І йому залишається “не смерть і небуття, а пекло й лютий біль” (подібні мотиви очищення через страждання, хоча й в іншій художній системі, ми вже визначали в романі Ф. Достоєвського “Злочин і кара”: “Страждання й біль завжди обов’‎язкові для широкої свідомості й глибокого серця”). Хіба нашого героя може втішити тільки лютий біль? Невже в цьому вихід? Що заспокоїть “зболене серце”?

Я добре знаю: біль – єдине благородство,

Яке не прогризуть ні пекло, ні земля…

“Благословення”. Переклад Д. Павличка

І тоді “ангел будиться в гидкій душі помалу”, а краса “долає зло і творить чудеса”. Зрештою, не так уже й важливо, що несе із собою краса, уже саме існування її може зробити людину щасливою:

Красо небачена! Чудовна ти і вбога,

Мене твоя брехня, як те вино, п’‎янить,

Твій жах і біль – моя всолода і тривога,

Твоя гірка сльоза – моя щаслива мить!

“Маска”. Переклад Д. Павличка

Природа Краси, як і природа людини, у Бодлера двоїста і зрештою веде до спасіння:

Заради мене ви любіть лише Прекрасне,

Я – Ангел-захисник від ницості і зла,

Мадонна й Муза я, і сяйво непогасне!

“Що цього вечора, моя душе убога…”

Переклад Д. Павличка

Проте якщо краса врятує світ, то що може врятувати її саму? Тільки мистецтво. Бодлеру був близький ним же перефразований афоризм давньогрецького лікаря й філософа Гіппократа “Життя коротке, мистецтво – вічне” (“Vita Brevis, Ars – Longa”). Цю тезу він доводить досить несподівано, навіть шокуюче, у вже згаданому вірші “Падло”:

Так, моя королево, вам прийдеться гнити

Після таїнств останніх, страшних,

Під травою, під цвітом рясним пліснявіти

Між кісток спопелілих, бридких…

Переклад М. Драй-Хмари

Герой упевнений, що тільки мистецтво здатне врятувати “божественну форму і суть”. Тільки “споглядання прекрасного – це двобій, у якому наляканий митець ридає перед поразкою своєю”.

А як же бути з моральністю, позитивістською спрямованістю мистецтва, його виховним потенціалом?

За Бодлером, мистецтво – “свідоцтво єдине про достойність людини” чи (в іншому перекладі) “роду людського достоїнство й могуть”, і саме воно виконує роль духовного маяка. У критичних статтях поет виступав проти прямолінійного моралізаторства в мистецтві: “…справжній твір мистецтва не має потреби в звинувачувальній промові”, моральним є те, що правдиве. Він вважає, що мистецтво, яке викривляє життя, навіть із найблагороднішими намірами, – шкідливе, а першочерговим завданням поезії є “пізнання зображуваного з метою його повного й правдивого вираження” (Д. Наливайко). Виходячи з цих засад, ми можемо говорити про реалізм віршів Бодлера. До речі, на суді його, як і Флобера, у цьому звинувачували.

У статтях Бодлер вимагав від поетів звернутися до актуальних, сучасних тем і проблем, щоб творити нову сучасну літературу. ФранцузькоюModem означає новітній, сучасний. Тому й нову літературу, яка сформувалася під впливом творчості Бодлера, назвали модерністською. Його вірш “Відповідності” став своєрідним маніфестом символістів. Близьким символістам був і погляд Бодлера на поета як на медіума, посередника між природою та людиною, якому відкриваються “взаємного зв’‎язку невидимі закони”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Світогляд поета – ТРАГІЧНА СКЛАДНІСТЬ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ШАРЛЯ БОДЛЕРА – ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)