Сузір’я географічних відкриттів
Подвиг пізнання Землі тривав тисячоліттями. Перше знайомство з новою місцевістю або акваторією було часто поверхневим. Це породжувало часом самі фантастичні уявлення про далекі країни та народи. Подальшим дослідникам доводилося з чималими труднощами, завзятістю, а то і ризиком для життя уточнювати і доповнювати перші відомості, наносити на карти обриси берегових ліній, звивини річок, розташування гір.
Подібні карти-схеми надалі неодноразово перемальовували, все точней відображаючи реальність: дійсний лик Землі і вигляд її окремих регіонів. Для цього використовувалися різноманітні інструменти і методики, визначалися координати астрономічними методами.
І коли людина піднявся в космічний простір, облетів Землю, він побачив з висоти 300-400 км те, що було вже йому добре знайоме. Втім, при погляді з космосу вдалося виявити чимало таких “деталей”, які вислизали від погляду наземного спостерігача.
Дослідженнями планети з космосу завершується п’ятитисячолітня історія географічних відкриттів. Хоча й досі з пізнанням Землі пов’язано чимало спірних і загадкових проблем.
… Велике географічне відкриття – поняття відносне.
Хто відкрив Америку, Австралію, Гренландію, острови Тихого океану? Можна назвати імена європейських мореплавців, про які згадують підручники, енциклопедії, довідники. Хто відкривав річки Африки чи пустелі Австралії? Знову будуть названі європейські мандрівники.
Проте всі ці дослідники відвідували вже обжиті людьми території, зустрічаючи часом представників розвинених цивілізацій. Так сталося, наприклад, відкриття наприкінці середньовіччя Нового Світу, після чого туди кинулися загони конкістадорів-завойовників.
Чи був Колумб першовідкривачем? Ні, звичайно. Навіть з європейців він був не першим. За п’ятсот років до нього такі плавання через Атлантичний океан здійснювали вікінги-нормани. Навряд чи вони здогадувалися про те, що відвідують новий материк. Але ж і Колумб, як відомо, був упевнений, що досяг Азії.
Якщо ж говорити про тих людей, які першими прийшли в Новий Світ або Австралію, то згідно з даними археології, антропології та палеогеографії 10-15 тисячоліть тому на ці континенти переселилися племена кроманьонского мисливців. Чи не слід саме їх вважати першовідкривачами?
Правда, кроманьйонці не відкривали, а обживали Землю і вони навряд чи замислювалися про яких географічних відкриттях, а якщо навіть і замислювалися, то ми про це ніколи не дізнаємося: в ту пору ще не було писемності. Відкриттям ж прийнято вважати тільки те, про що збереглося письмове повідомлення.
Люди спільно відкривали Землю. У всі епохи, починаючи щонайменше з неоліту (15-20 тисячоліть тому), різні племена обмінювалися виробами та інформацією. Єдиного, а тим більш постійного центру культури на Землі ніколи не було. Виникали і загасали окремі осередки цивілізації. У кожному з них – в Єгипті, Дворіччя, Індії, Китаї, Центральній Америці – складалися свої уявлення про географічному просторі. Яку ж точку відліку прийняти за вихідну?
Якщо врахувати, що географія як наука зародилася в Древній Греції і що ми – представники європейської культури, то цілком зрозумілий наш вибір. При цьому, звичайно, не будемо забувати, що європейська цивілізація оформилася порівняно пізно. Їй передували виникнення і розквіт держав Східної Африки, Південно-Західної, Південної та Південно-Східної Азії.
У цій книзі мова піде насамперед про те, як люди відкривали свою рідну планету, з неймовірними зусиллями, мужністю і ризиком для життя долаючи морські простори, дрімучі ліси, засніжені полярні і обпалені сонцем тропічні пустелі. Але разом з тим аж ніяк не відразу, часом через десятки, а то і сотні років приходило усвідомлення цих досягнень, розуміння суті того, що виявили першовідкривачі. Теоретичні відкриття в географії теж будуть залишатися в полі нашої уваги.
… Рослини, тварини, найдавніші люди споконвіку селилися на поверхні земної кулі. Але лише Людина Розумна зумів не тільки заселяти нові острови і континенти, а й осмислювати подібні процеси, свідомо спрямовувати свої зусилля на подолання природних перешкод, на досягнення інших земель і акваторій, а також накопичення нових знань.
Ця спрямованість в Невідоме – чи не єдине джерело наших знань про Землю, про себе і про всім незбагненному Світобудові. Не випадково людство зберігає пам’ять про тих, які наперекір всім перешкодам і смертельним небезпекам йшли вперед і вперед. Про них складали легенди, їм присвячували свої вірші поети, їх подвиги заносили в манускрипти хронікери і описували літератори.
Подорожі по земній кулі і відкриття нових країн, морів, народів найвищою мірою сприяли духовному розвитку людства. Вони розширювали його кругозір, знайомили з нескінченним різноманітністю природи, вдосконалювали такі якості, як цілеспрямованість, наполегливість, витривалість, терпіння, готовність прийти на допомогу потерпілим.
До тих пір, поки не згас зухвалий дух шукань, в чому б він не проявлявся, зберігається сенс існування на одній з планет розумних істот, а не просто рослинних або тваринних організмів. І хоча далеко не кожному вдається здійснювати відкриття, вперше проникнути в Невідоме, ми всі маємо можливість подумки долучитися до них хоча б у своїй уяві і стати співучасниками колишніх героїчних звершень, знехтувавши всі небезпеки.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)