СУХОДИХ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ

СУХОДИХ

Після вигнання Омаші господар затону занеміг. Щоправда, донька оселилася не так далеко, в сусідній річечці, і Барбула пообіцяв, що коли вона виправиться, то може повернутися назад. І все ж він страшенно сумував за дочкою, хоча й був переконаний, що інакше вчинити не міг.

Господар затону повільно плив над дном річки і бурчав на весь світ: на мальків, що вічно плутаються під ногами, на мулисте дно, на сонце, яке почало пізно сходити, зате рано вкладатися. Барбула збирався було побурчати і на самого себе, коли раптом йому на очі потрапив Бухтиків будиночок. Барбула завмер: схоже, що в ньому творяться якісь незвичайні речі, бо з вікон і дверей раз по раз вилітали тисячі повітряних бульбашок.

Поганого настрою як не бувало. Натомість Барбулою оволоділа здорова цікавість. 1 вона була настільки здоровою, що поважний господар затону, ніби якийсь хлопчисько, перебрався через огорожу і зазирнув у вікно.

Відомий винахідник сидів на колоді посеред кімнати і тримав у роті одразу дві гнучкі трубки. В одну трубку він вдихав, а в іншу видихав. Вдихав і видихав. Видихав і вдихав. І обличчя його сяяло від задоволення. А трубки тяглися із скриньки, що була прилаштова на на Бухтиковій спині.

– Що тут робиться? – поцікавився Барбула.- І чого ти сяєш, як майська ружа? Може, чимось допомогти?

Бухтик вийняв трубки з рота. Потім зняв скриньку і поклав її на коліна. Лише тоді поглянув на батька і сказав:

– Нічим ти мені вже не допоможеш. Я й без тебе справився. Правда, допомагали мені Сергійко і дядя Костя…

– То що ж воно таке? Бухтик хитро примружив очі.

– Невже не здогадуєшся?

– Кг-мм… На щось ніби схоже,- невпевнено відказав Барбула і почав розглядати останній винахід свого сина. Винахід і справді був на щось схожий. Трубки були схожі на звичайні гумові трубки, скринька теж не відрізнялася від тих, що їх Барбула інколи знаходив у річці.

– Пам’ятаєш, як ти просив мене щось змайструвати? – підказав Бухтик.- Оце воно і є.

У Барбули навіть подих перехопило.

– Невже суходих? От спасибі! От тільки… чи безпечний він, чи надійний?

– Атож. Як і все, що я змайстрував.

– Саме це мене і хвилює,- зауважив Барбула.- Ти майструєш, я страждаю.

– Та ти що – не віриш? – образився Бухтик.- Ану, гайда на берег!

Вони рушили до верболозу. Дорогою Барбула раз по раз поглядав на небо і занепокоєно похитував головою: на ньому не було ані хмарини. В такі дні навіть носа не потикав з води. – Ми що-ходитимемо по суходолу?-недовірливо запитав Барбула.- Поглянь-но лише, як припікає сонце! – Мене це не турбує,- відказав Бухтик і підніс трубку до рота. Тоді припасував скриньку і рішуче вийшов з води. Господар затону отетеріло стежив за синовими діями. Невже можна без шкоди для здоров’я прогулюватися в отаку спеку? Та будь-який водяник одразу ж відкинув би копита… А Бухтикові хоч ¦би що – прогулюється, ніби в себе в затоні. – Агов, Бухтику! Ти хоча б совість мав! – врешті не витримав батько.- Може, я теж хочу спробувати! Бухтик не заперечував. Він шувбовснув у воду і скинув з себе спорядження. Потім замінив воду у скриньці і припасував пристрій на батьковій спині. Після всього відступив на кілька кроків, оглянув з голови до ніг і похитав головою.

– Мабуть, ця скринька тобі замала,- зауважив він. – Тобі швидше підійде цистерна. Чи хоча б бочка. Та для початку, гадаю, згодиться й таке.

Підбадьорений цими словами, Барбула вийшов на берег і ступив один крок. Затим – другий, десятий…

“Пече,-подумав він.-Все ж терпіти можна. Головне-я дихаю на суходолі!”

Двадцятий крок, тридцятий…

Зненацька Барбула зупинився, відчайдушне замахав руками і рвонув до рятівного затону.

– Ти чого?- запитав Бухтик.- Злякався так? Барбула не відповів. Він виштовхнув трубку з рота і пожадливо ковтав воду.

– Коли б то лише злякався,- прийшовши до тями, почав він.- Коли б то тільки це! Я ледь не задихнувся, от що! Бухтик став метушливо ритися в суходиху.

– Не може бути,- бубонів він.- Принцип дії провірено… Зараз дізнаємося… Напевне, щось тралилося з подачею води… Ага, ось воно що! – і Бухтик помахав перед батьком носом жмутком водоростей.- Все ясно – це вони забили трубку. Треба встановити фільтр. Такий, як у колодязі дядька Костя.

Барбула взяв жмут водоростей, пом’яв їх у долонях. Навіть для чогось понюхав.

– Фільтр, кажеш… А чи не краще набирати у скриньку лише чисту воду?

Бухтик витріщився на батька.

– Ай справді… Можна брати воду на чистоводах… Та ти, батьку, виявляється, міг би й сам стати винахідником!

– Таке скажеш,- ніяковіючи, усміхнувся Барбула. А про себе подумав, що стати винахідником не так вже й важко. Варто лише зрозуміти, що до чого.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

СУХОДИХ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ