Суб’єкти освіти
В якості основних суб’єктів освіти в мультикультурному соціумі виступають субкультури, яким притаманні декілька основних характеристик: 1) етнічна (генетична) спільність; 2) культурна спільність; 3) мовна спільність; 4) статус меншини або більшості.
Комбінації цих характеристик варіативні. Суб’єкти можуть складатися з представників різних етносів (російськомовні за кордоном), не мати оригінального мови (афроамериканці), використовувати нерідну мову (дагестанці) і т. Д.
Мінливий і статус суб’єктів. Так, в Москві і в Уфі татари – мала етнічна група, в Татарстані – титульна субкультура. Точно так само в Іспанії та Франції каталонці і баски – меншини, а в Басконії і Каталонії – основні регіональні громади, в США і Канаді не англомовні і не франкомовні субкультури – меншини, а на історичній батьківщині – провідні етнокультурні групи і т. Д.
У мультикультурному соціумі зазвичай присутні суб’єкти провідних типів цивілізацій. У Росії подібні суб’єкти іменуються “титульними”. Це в першу чергу російський етнос, переплавлять цінності цивілізацій Сходу і Заходу, а також етноси цивілізацій східного типу (башкири, татари, якути і т. Д.). У США, Західній Європі, Канаді та Австралії такі суб’єкти визначаються як “домінуючі” (dominant). Їх представляють носії цивілізацій середземноморського і англосаксонського типу, корені в Античність і Середньовіччя.
Крім “титульних” і “домінуючих”, в мультикультурному соціумі присутня як суб’єкти освіти малі етнокультури. У Росії їх називають “національними меншинами”, в США і Канаді – “залежними меншинами” (minorities visible). Укрупнення багатонаціональних соціумів веде до збільшення числа подібних суб’єктів. Якщо сьогодні – це етнічні меншини окремих держав, то в недалекому майбутньому, можливо, і титульні етноси малих країн (Андорра, Бельгія, Люксембург і т. Д.)
Питання про дефініції суб’єктів освіти в мультикультурному соціумі залишається відкритим. Ряд учених трактує його досить широко, стосовно до будь субкультурам, включаючи жінок, літніх, людей із затримками у розвитку, високообдарованих, малозабезпечених, сексуальні меншини та ін. (П. Гхош – Канада, Ле Тхан Кхоі – Франція та ін.) (Ghosh P. (1996); Khoi Le Than (1994). Така класифікація виглядає надмірно всеосяжною, оскільки розмиває специфіку педагогічних проблем в гендерній, соціальної, фізіологічної, сексуальною і іншої проблематики, відводить від педагогічного осмислення культурного, етнічного, мовного різноманіття виховуваних.
Більш переконливими виглядають судження вчених, які вважають, що при визначенні суб’єктів освіти в багатонаціональному соціумі в першу чергу треба враховувати їх етнокультурне різноманіття (Дж. Бенкс, Дж. ДЕІ – США, Дж. Лінч – Англія та ін.) Як вважає у цьому зв’язку Дж. ДЕІ, розширювальне тлумачення дефініцій суб’єктів освіти в багатонаціональному соціумі спотворює сутність проблем педагогічної діяльності, відволікає від необхідності дотримання рівності в освіті, ліквідації дискримінації і забобонів у відносинах етнокультурних груп (Multicultural Education (1993); Banks J. (1994); Banks J. (1997); Banks J. (2001); Gay G. (1994); Lynch J. (1989).
Різноманітність суб’єктів освіти в багатокультурному соціумі породжене, насамперед, традиційними історичними, соціальними, культурними та іншими детермінантами. Умовно можна виділити наступні традиційні суб’єкти:
– Державно утворюють: в Російській Федерації – росіяни; в США – білі американці; у Західній Європі – найбільші автохтони; в Австралії – нащадки вихідців з Британії; у Канаді – франко – і англо-канадці і т. д.
– Корінні (автохтонні) групи, що не володіють державно-культурною автономією: в Росії – народності Півночі і Далекого Сходу; США і Канаді – індіанці, народності Півночі; Латинській Америці – індіанці, Австралії – аборигени; Європі – цигани; Великобританії – валлійці, ірландці; Німеччині – данці, сорби; у Франції – баски, корсиканці, ельзасці; на Близькому Сході – курди та ін.
– Корінні (автохтонні) групи, що мають державно-культурну автономію: в Росії – титульні етноси в етнічних республіках, Великобританії – шотландці, Іспанії – баски, каталонці, Китаї – дунгани, тибетці, уйгури та ін.
– Національні меншини, що оформилися протягом Нового і Новітнього часу: у США – афроамериканці, громади з Європи, Азії та Латинської Америки, в Канаді – “культури спадщини” (громади європейців, азіатів, латиноамериканців), діаспори вірменів, євреїв, індійців, китайців, корейців, німців, росіян та ін.
Усі суб’єкти в процесі утворення потребують не тільки в самопізнанні, але й вивченні інших субкультур, вихованні взаємної поваги, непримиренності до дискримінації та расизму, придбанні навичок міжкультурного спілкування.
Суб’єктам притаманні різні рівні пасіонарності (потенціалу розвитку). Вони – носії певної ідентичності (ментальності, менталітету). В узагальненому вигляді така ідентичність характеризується як усвідомлення спільності світогляду, культурних норм, мови, психологічних, поведінкових установок, колективної свідомості, асоціювання із загальною історією, традиціями, релігією і т. П.
Малі суб’єкти прагнуть зберегти ідентичність, висувають специфічні запити в освіті та культурі, захищають власні культурно-освітні інтереси. Їм притаманні настороженість і побоювання дискримінації з боку більшості суспільства. У їх історичної пам’яті нерідко зберігаються трагічні спогади: геноциду індіанців у США, голокосту євреїв у Європі, депортації народів Кавказу в Радянському Союзі і т. П. Малі корінні суб’єкти поводяться в контактах з домінуючими субкультурами по-різному. Одні виявляють лояльність: карели, комі, мордва, удмурти – Росія, шотландці – Великобританія та ін. Інші, навпаки, прагнуть до дистанціювання: татари, чеченці – Росія, індіанці – США, ірландці – Великобританія, баски – Іспанія та ін.
Суб’єкти освіти в багатонаціональному соціумі не можуть бути ні “поганими”, ні “хорошими”. Вони різні. У них по-своєму проявляється загальна соціальна, природна, духовна людська сутність.
Разом з тим різним суб’єктам освіти притаманні особливості ідентичності: раціональність, розкутість білих американців; педантизм, акуратність німців; довірливість, неспішність скандинавів, сентиментальність італійців; стриманість англійців; експресивність французів; небагатослівність американських індіанців, рухливість афроамериканців і т. д., і т. п.
Так, коли говорять про “російської душі”, згадують різні прикмети її єдності і різноманіття. “Ми любимо все – і жар холодних числ, і дар божественних видінь” (О. Блок). Усюди російські люди задаються одвічними питаннями “хто винен” і “що робити”. До особливостей російської ментальності, мабуть, можна віднести високий рівень пасіонарності, прямодушність, відчайдушність, (російський “авось”), гру зі словом і реальністю, схильність до фантазійному мисленню, непередбачуваність. У багатобарвність російської людини свої фарби вносять азартні козаки Дону і Кубані, неспішні помори Півночі, спритні москвичі, спритні костромичи, статечні петербуржці, грунтовні сибіряки.
Можна говорити і про специфіку спілкування етнокультурних суб’єктів. Якщо російська людина на знак згоди вимовляє “ага”, то скандинав – вигукує “о!”, А японець відгукується різким “хай”. Якщо англієць говорить “yes”, це зовсім не обов’язково означає згоду, а лише підтвердження отримання інформації. Якщо італійці та кавказці насичують мова ідеографічними жестами, то народи Півночі, навпаки, вкрай скупо використовують подібні символи. Якщо у більшості народів похитування головою з боку в бік означає згоду, то у болгар – заперечення. Якщо для європейця поцілунок руки жінки – знак шанобливості, то на Сході дотик незнайомого чоловіка до жінки розцінюють як зазіхання на її гідність і т. Д., І т. П.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)