Створення університетів і міських шкіл
Вершиною середньовічної освіти з’явилися університети, які стали створюватися в XII-XIII ст. як своєрідні навчальні корпорації, цілком у дусі часу. Перший університет в Болоньї (Італія) виник навіть в кінці XI ст. Базою для них, як правило, служила система церковних шкіл – кафедральних і монастирських. Так, Паризький університет виріс в 1160 р з Сорбонни, богословської школи при соборі Нотр-Дам, приєднавши до себе медичну та юридичну школи. Подібним же чином виникли не менш знамениті Оксфорд (1206) і Кембридж (одна тисячі двісті вісімдесят одна), університети в Неаполі (1 224) і Лісабоні (+1290). У 1224 був створений університет в Саламанці (Іспанія), 1228 р в Падуї (Італія). Нові університети стрімко розросталися, розширювалася і спеціалізація. Знаменно, що плодом “осені середньовіччя” (І. Хьойзінга) стала і заснована в 1183 р інквізиція (від лат. Inquisitio – розшук), що проіснувала до кінця XVIII ст. Церква зберігала контроль над освітою і в епоху Відродження і навіть у Новий час.
Зростання університетів був викликаний розвитком міст, культурних запитів громадян, сприяв виробництву і торгівлі. Так, університет у Флоренції був відкритий в 1348 р саме як засіб поправити справи в спустошеному війною місті. У XIII в. в Європі налічувалося 19 університетів, а в XIV ст. додалося ще 25, у тому числі в Пізі, Гейдельберзі, Кельні, Відні, Празі, Кракові (Ягеллонський університет). Часто вони засновувалися і світськими властями.
Створення і права університетів підтверджувалися привілеями – особливими документами за підписом тата чи царствених осіб. Вони закріплювали університетську автономію (суд, управління, присвоєння вчених ступенів), звільнення від військової служби (вже в XIII в.!). Часом випускників, подібно лицарям, вінчали гучними титулами начебто “граф права”. Неофіційними титулами ще раніше наділялися і видатні вчені-викладачі: Doctor Mirabilis (Чудесний) – Роджер Бекон,: Doctor Universalis – Альберт Великий, Doctor Angelicus – Фома Аквінат, Doctor Subtilis (Витончений) – Дунс Скот, Doctor Illuminatus (Осяяний) – Раймунд Раймунд, Doctor Seraphicus – Бонавентура) і так далі.
Перші університети були дуже мобільні, переїжджаючи в разі чуми, війни та інших лих. Часто з університету в університет переходили студенти, запрошувалися професора. Практика “візітірующего професора” і сьогодні поширена в Європі і США. Студенти та викладачі об’єднувалися в національні земляцтва, пізніше сформувалися відділення за спеціальностями – факультети і коледжі. Ці освіти і визначали життя університетів. Представники націй (прокуратори) і факультетів (декани) спільно обирали ректора (лат. – Управитель) університету.
Велінням часу стали і міські школи, що виникли з системи учнівства, цехових і гильдейских шкіл, шкіл рахунку для дітей торговців і ремісників. Міські школи, що містилися на кошти ремісників, вели загальноосвітню підготовку рідною мовою. Зазвичай міську школу очолював найнятий міською громадою педагог, який сам підбирав собі помічників. Зустрічалися і мандрівні вчителі, перебирається з місця на місце в пошуках контракту.
Університети протиставили схоластики, “науці порожніх слів і струси повітря”, кипучу інтелектуальну діяльність, характерною формою якої стали диспути на найрізноманітніші теми (“про все”). Відроджуючи дух античності, вони готували вченість Відродження. Зі стін старовинних університетів вийшли видатні діячі науки й освіти, оновленої релігії – Ян Гус, Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Микола Коперник, Галілео Галілей, Френсіс Бекон…
Університети було найяскравішим втіленням соціокультурних змін, які “змушували шукати рівноваги між середньовічної вірою в Бога і ренесансної вірою в себе” (Е. Кассірер). Чудове вираз цих змін на стику середньовіччя і Відродження дав Ф. Петрарка. До слів Августина: “Шляхетний дух людський ні на чому не заспокоїться, окрім як на Бога, цілі нашого існування”, поет додав: “окрім як на себе самого і своїх внутрішніх прагненнях. “Осінь середньовіччя” змінювалася навесні Відродження.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)