Створення Тимчасового уряду – історія
22 лютого 1917 Микола II виїхав у ставку, яка перебувала в Могильові. 23 лютого (8 березня за новим стилем), в день солідарності трудящих жінок, в Петрограді на демонстрацію під гаслами “Хліба!” І “Геть війну!” Вийшли жінки-робітниці. Їх підтримали і чоловіки. Загальне число учасників виступу наближалося до 100 тис. Чоловік.
24 лютого страйком було охоплено близько 180 тис. Робітників, відбулися зіткнення з поліцією, напади на магазини, було паралізовано рух міського транспорту. 25 лютого події набули форму стихійного повстання. Звучали заклики до повалення монархії, створенню демократичної республіки і негайного припинення війни. 26 лютого повсталих підтримала 4-я рота запасного батальйону Павловського полку. 27 лютого 1917 на бік робітників перейшла більшість військових частин петроградського гарнізону.
Демонстрація в Петрограді. Лютого 1917
Уряд все ще сподівалося розрядити ситуацію “верхівковими” заходами. +26 Лютого голова Ради міністрів князь Н. Д. Голіцин підписав указ про перерву засідань Думи до квітня 1917 У відповідь П. Н. Мілюков запропонував створити Тимчасовий комітет Державної думи “для відновлення порядку і зносин з особами та установами”. Одночасно Рада міністрів звернувся до царя з клопотанням про створення “відповідального уряду”, а міністр внутрішніх справ А. Д. Протопопов подав у відставку. 28 лютого Микола II виїхав до Петрограда, сподіваючись особисто виправити становище. На добу телеграфний контакт царя та уряду перервався, і міністри остаточно капітулювали. Петропавлівська фортеця, Адміралтейство, Зимовий палац, Маріїнський палац, де засідала Рада міністрів, Таврійський палац, де базувався Тимчасовий комітет Думи, опинилися в руках повстанців солдатів і робітників. Деякі міністри, включаючи Протопопова, були заарештовані.
Спалення символів царської влади. Лютого 1917
Представники соціалістичних партій (насамперед меншовики та есери, більшовиків в обох столицях налічувалося лише близько 1500 чоловік), що мали найбільший вплив на солдатів і робітників Петрограда, визначали події, що відбуваються як буржуазно-демократичну революцію. Мета її вони бачили у створенні сприятливих умов для здійснення соціалістичної революції. Найважливішим із цих умов вважалася демократія, і соціалісти боролися за неї, а всю відповідальність за державну політику покладали на буржуазію. Тому що сформувався під їх впливом 27 лютого Петроградський Рада робітничих і солдатських депутатів (його головою став меншовик Н. С. Чхеїдзе) підтримав курс Тимчасового комітету Державної думи на створення буржуазного уряду на чолі з князем Г. Є. Львовим.
Зусиллями начальника штабу Ставки генерала М. В. Алексєєва увечері 1 березня Микола II виявився замість Петрограда в Пскові. Після отримання телеграм командувачів усіма фронтами імператор прийняв пропонувалися йому умови свого зречення від престолу на користь цесаревича Олексія. Однак пізно ввечері 2 березня цар підписав маніфест про зречення за себе і за сина на користь брата Михайла. Це суперечило закону про престолонаслідування 1797 і робило маніфест фіктивним. Тому 3 березня 1917 Михайло в Петрограді проголосив свою відмову прийняти трон і закликав “усіх громадян Держави Російської підкоритися Тимчасовому Уряду… надалі до того, як… Установчі Збори своїм рішенням про образ правління висловить волю народу”.
Таким чином, маніфест Миколи II про зречення від престолу 2 березня привів не просто до звільнення трону, але й до ліквідації монархічного ладу взагалі. Влада уряду, що виник на осколках монархії, довелося обгрунтовувати не законами, а сталася революцією і вважати її тимчасовою. Відсутність єдиної центральної влади сприймалося в суспільстві як відсутність влади як такої.
Голова Петроградської Ради меншовик І. С. Чхеїдзе (у центрі), його заступник есер М. І. Скобелєв (ліворуч), найстаріший російський соціал-демократ Г. В. Плеханов. Навесні 1917 р
Падіння монархії в лютому – березні 1917 р ознаменувало собою початок Великої російської революції. Ця революція стала стихійним відповіддю народу на об’єктивна криза всієї державної системи Росії і суб’єктивну нездатність правлячого класу забезпечити Росії те місце у світі, яке було б гідно всій її попередньої історії і потенціалу країни. Почалася в лютому 1917 р революцію слід розглядати як загальнонаціональну, обумовлену всім ходом російської історії і яка є її закономірним продовженням. Головним її завданням було усунення внутрішніх і зовнішніх перешкод для подальшого історичного розвитку Росії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)